WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні - Реферат

Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні - Реферат

Про значення, якого надавали вищі органи влади УРСР питанню політичної і пропагандистської роботи серед населення західних районів України й організації боротьби з рухом опору, свідчить спеціально присвячений цій проблемі Пленум ЦК КП(б)У,що відбувся в листопаді 1944 року. Пленум, спираючись на вищезгадану постанову ВКП(б), визначив головні завдання та засоби їх розв'язання. Зокрема, як пропагандистський засіб, на чому неодноразово наполягав М.Хрущов, рекомендувалося активно використовувати факт роздачі землі селянам у приватну власність, хоча це було тільки тимчасовим явищем (мірою становлення радянської влади в Західній Україні тут почався традиційний для СРСР примусовий процес колективізації). В Західну Україну регулярно направляли численні пропагандистські й лекторські групи. Як одне з першочергових було визначено завдання відновлення в регіоні радіофікації і поліграфічної промисловости як засобів поширення ідеологічної роботи серед населення. Масовими тиражами видавалися й розповсюджувалися брошури антинаціоналістичного спрямування — такі, як виступ заступника голова Ради народних комісарів УРСР і народного комісара іноземних справ Д.Мануїльського "Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини"5. Широко практикувалися збори й мітинги представників місцевого населення, присвячені організації боротьби з націоналізмом. Так, Оргбюро ЦК КП(б)У 21.11.44 р. ухвалило постанову "Про проведення обласних і районних нарад селян, міських і районних зборів інтелігенції в західних областях України," в якій рекомендувалось "обкомам КП(б)У західних областей України провести обласні і районні наради селян із постановкою на них таких питань: ...про повернення селянам землі [і] ...про боротьбу проти українсько-німецьких націоналістів — самих лютих ворогів українського народу"6. Аналогічні збори наказувалося провести в містах і районних центрах для інтелігенції.

Питання ідеологічної боротьби з націоналізмом перебувало під кураторством спеціального відділу ЦК КП(б)У по пропаганді й агітації. Крім того, для досягнення більшої ефектив-ности 1945 року ЦК ВКП(б),за пропозицією ЦК КП(б)У, ухвалив рішення організувати при останньому спеціальний відділ по західних, Ізмаїльській і Закарпатській областях, метою якого було проведення контролю за виконанням рішень уряду щодо посилення партійно-політичної роботи. Проте радянський уряд не обмежувався тільки рекламними акціями соціалістичного ладу.Більше того,помилково буде припустити, що політична пропаганда відіграла якусь значущу роль у ході придушення національно-визвольного руху. Головний натиск робився на збройну боротьбу й репресії серед мирного населення. Спочатку проти Української постан-ської армії були кинуті радянські партизанські з'єднання,що діяли в тилу німецьких військ. Зокрема, під керівництвом Т.Строкача (у 1942—1945 роках начальника Українського штабу партизанського руху) 1944 року був підготовлений "План ліквідації озброєних банд українських націоналістів, що діють у Житомирській і Рівненській областях і північних районах Тернопільської і Кам'янець-Подільської областей" із залученням партизанських з'єднань Олексенка, Одухи, Кота, Міщенка, Нирки, Федорова, Кизі — всього приблизно 8000 осіб7.

Місцем дислокації радянських партизан були ліси Полісся й Волині.Кількість їх точно не відома. Офіційною цифрою в Радянському Союзі вважалася — 500 тисяч осіб, проте, ймовірніше, їх було близько 50 тисяч. Розміри партизанського руху в Україні не досягли рівня Білорусії. І насамперед тому, що тут рух не користувався значною підтримкою місцевого населення, про що свідчить і той факт, що самих українців у партизанських з'єднаннях було не більше 46%. Радянські партизанські з'єднання були тією силою, яка репрезентувала комунізм, що знов насувався на Україну, і з якою довелося зіткнутися ОУН— УПА. Між ними відбувалися як значні бої (особливо численними були бої зі з'єднанням під командування С.Ковпака,що прямував рейдом у Карпати влітку 1943 року),так і невеликі сутички — при захисті місцевого населення від пограбувань партизан, котрим постійно не вистачало продовольства. Наступ Червоної Армії (ЧА) на Західну Україну поставив перед УПА складне завдання організації переходу своїх підрозділів через радянсько-німецький фронт і продовження боротьби в тилу більшовиків. Першими з ЧА, а точніше, з "заградительньїми отряда-ми" НКВС (спеціальними підрозділами, що йшли за фронтовими частинами для відловлювання дезертирів і знищення залишків німецької армії), зустрілися частини У ПА-Південь*. Тоді ж із засідки був смертельно поранений командувач Першого українського фронту, заступник начальника Генштабу генерал М.Ватутін. Смерть цієї високопоставленої особи викликала хвилю репресій з боку більшовиків. У квітні 1944 року вони зосередили в Гурбенсь-ких лісах близько ЗО тисяч бійців ЧА і НКВС, узявши в оточення 5-тисячну армію УПА-Південь.Проте повстанцям вдалося вийти з оточення з невеликими втратами. Цей бій став найбільшим в історії війни між УПА і СРСР.

Повстанці, котрі прорвалися з оточення, відступили у Сурожські ліси, а основні сили взяли напрямок на Полісся, вступаючи на шляху свого проход-ження в бої як із частинами, що переслідували їх, так і з радянськими військовими заставами. Один із таких боїв, що відбувся 29 квітня, коштував більшовикам 240 бійців убитими8. Двомісячні бої частин УПА-Південь із радянськими збройними силами призвели до значних втрат повстанців, і Головне командування УПА було вимушене прийняти рішення про розформування УПА-Південь, об'єднавши ті сили, що залишилися з УПА-Північ та УПА-За-хід. Ці жертви наочно продемонстрували нездатність повстанської армії відкрито протистояти збройним силам найбільшої імперії світу. Влітку 1944 року Головне командування УПА принципово змінило тактику і структуру армії,розді-ливши її частини на невеликі загони,не більше двох сотень у кожному,а в менш лісових районах — на чоти й рої. Така тактика в майбутньому цілком себе виправдала. Воювати проти невеликих з'єднань повстанців частинам ЧА, які переслідували німецьку армію, було незручно й не раціонально. Тому головним супротивником УПА, що перейшла лінію фронту, стали частини НКВСта НКДБ. Для їх посилення було вирішено залучити партизан,необхідність котрих унаслідок просування ЧА на Захід відпадала. Так, постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 15 лютого 1944 року НКВС передавалося 3000 партизан для укомплектування органів міліції9. 18 серпня 1944 року Політбюро розпорядилося "передати у повному складі... Народному Комісару Внутрішніх Справ УРСР" партизанську дивізію ім. Двічі героя Радянського Союзу С.Ковпака, "використавши її у першу чергу для якнайшвидшої ліквідації націоналістичних банд"10, а 15 вересня 1944 року вийшла постанова "Про передачу партизанських загонів Яковлева і Куницького НКВС УРСР"11.

В НКВС УРСР був створений один з основних його підрозділів — Управління по боротьбі з бандитизмом.Плани організації боротьби з українським повстанським рухом розроблялися також у ЦК КП(б)У.Так,уже в березні 1944 року, коли радянські війська тільки вступали в Західну Україну, перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов підготував для Сталіна проект постанови Державного Комітету Оборони, спрямований на розгром націоналістів, в якому пропонував мобілізувати всіх чоловіків призовного віку, пропустити їх через спеціальні фільтраційні пункти в тилу і сформувати воєнізовані частини^ тому числі загони НКВС по 50 — 60 осіб. Пропонувалося також відправити у Західну Україну додатково п'ять бригад військ НКВС із східних районів СРСР — 2000 чекістів, котрі володіють українською мовою. Ще одним заходом буде виселення сімей учасників УПА та УНРА у віддалені райони12. Явка на мобілізаційні пункти була обов'язковою,™,котрі,не приходили,автоматично вважалися дезертирами й репресувалися.У фільтраційних пунктах людей розподіляли на чотири категорії. До першої відносили тих, хто активно співробітничав із німцями; до другої — так званих "фольксдойчів" — і тих і тих розстрілювали на місці; до третьої категорії зараховували тих,хто працював під час окупації; до четвертої — решту. Представникам двох останніх категорій у паспортах ставили штамп: "Залишився на зайнятій фашистами території"13, що в Радянському Союзі фактично прирівнювалося до зрадництва.

Loading...

 
 

Цікаве