WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні - Реферат

Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні - Реферат

Реферат на тему:

Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні

Серед головних постулатів Радянської Конституції 1936 року, що визначали державну будову СРСР,були проголошення повної рівноправности всіх народів у всіх сферах державної діяльносте, принципу єдности державної влади й повновладдя представницьких органів та визнання права націй на самовизначення. Проте особливість режиму полягала в тому, що основні закони країни найчастіше мали лише декларативний характер. Паралельно виходили й набували всесильного значення нормативні акти, які реально визначали життя країни.Характер суспільного ладу та державного правління в СРСР зумовив прагнення останнього до унітаризму. Диктат комуністичної ідеології як теоретичної основи побудови держави і,як наслідок,абсолютна централізація керування за відсутносте саморегулюючих систем громадського життя на місцях як елемента демократизму потребували від усіх суспільних структур і процесів певної уніфікації й одноманітности — починаючи з економіки й закінчуючи культурою, в тому числі національною. Національна ж неоднорідність Радянської держави, з інтересами, що випливали з неї, не вписувалася в таку полі-тико-ідеологічну систему ще й тому,що розбудова комунізму здійснювалася в країні, яка прагнула зберегти території, що дісталися їй у спадщину від Російської імперії. До того ж, більшовицька революція була суто російським "досягненням" і на підлеглі колишньому ім-перському центрові землі поширювалася насильницьким шляхом.

Народи, що жили на цих землях до початку XX століття, пройшовши довгий шлях формування національної свідомосте, вступили в стадію боротьби за свої права. Ця обставина, а також те, що, за теорією класиків марксизму, побудова комуністичного суспільства можлива тільки в масштабах усього світу, пояснює декларативно-демократичний характер розв'язання національного питання. Реально ідеологічні й загальнодержавні інтереси були в СРСР єдиними визнаними цінностями. Порушення національного питання, національна самосвідомість сприймалися режимом як загроза його цілісності, а отже — існуванню. Саме ці два чинники: успадкування імперських традицій царської Росії і прагнення до поширення соціалізму на інші народи — й визначали дволикий характер міжнаціональних взаємовідносин у СРСР. До 1930-х років радянський режим остаточно сформував своє ставлення до національного питання й оформив його у відповідних діях. Усе національне так чи так звинувачувалося в "націоналізмі", найчастіше з додаванням визначення "буржуазний". Апогеєм національного геноциду став Голодомор 1932—1933 років, цілеспрямовано організований в Україні, кількість жертв якого, за деяким джерелами, сягає 10 млн.осіб.

Антинаціональний характер комуністичного режиму, його насильницьке поширення на територію України зумовило ставлення до нього українців. Проте в організовані форми це ставлення вилилося тільки в західній частині України, яка після першої світової війни потрапила до складу Польщі,Чехословаччини й Румунії,а отже,уникнула тиску радянської репресивної машини. Очолили цей рух представники української політичної еліти, котрі опинилися після встановлення в Україні радянської влади в еміграції. Сприяло росту національного руху й проведення польським та румунським урядами антиукраїнської політики, яка, щоправда, не досягла рівня радянських репресій,проте найрадикальніші українські політичні партії та громадські організації були змушені працювати в підпіллі. Серед таких була й Організація українських націоналістів (ОУН), створена 1929 року у Відні на основі Української військової організації та інших об'єднань націоналістичного спрямування.Радянський уряд уважно стежив за подіями, що відбувалися в Західній Україні, природно сприймаючи зростання національного патріотизму в регіоні як загрозу власній державній цілісності. Саме тому 1938 року радянським режимом було зорганізовано вбивство у Роттердамі лідера ОУН Є.Коновальця.

Після приходу 1939 року радянських військ у Західну Україну терор був спрямований у першу чергу проти всього, що потрапляло під визначення "націоналізм". Проте по-справжньому розгорнутися й продемонструвати всі свої можливості радянська влада в Західній Україні не встигла через початок 1941 року війни з Німеччиною. Знову проблема боротьби з українським національно-визвольним рухом постала перед більшовицьким урядом після перелому в ході війни й початком наступу Червоної Армії на Захід. Вступ радянських військ на територію України поставив сталінський уряд перед фактом існування тут сильної національної опозиції, яка сформувала свої збройні сили — Українську повстанську армію (УПА) й широку підпільну мережу. Друга світова війна реально проде-монструвала Сталіну, що гасла, засновані на ідеях національного патріотизму, знаходять набагато більший відгук у народі, ніж комуністичні. Тому ще до вступу в Україну в Москві розпочали широкомасштабну пропагандистську кампанію проти українського націо-нал-патріотизму. Кампанію, засновану, перш за все,на гаслах,що проголошували існування "слов'янського споконвічного братерства Росії й України", "дружби народів Радянського союзу" як застави перемоги над ненависним фашизмом і "незалежносте України", що вперше об'єднала всі свої землі (мається на увазі приєднання Західної України 1939 року, завдяки саме СРСР). 29 березня 1942 року в Москві був організований мітинг молоді Радянської України, 13 грудня того ж року — ще один, а 6 червня 1943 року — й третій. Усі ці мітинги ухвалювали звернення "До молоді України",в яких, крім всього іншого, закликали до боротьби з українськими націоналістами, звинувачуючи їх у допомозі нацистам. Подібне звернення було ухвалено й на Третьому всеслов'янському мітинзі,що відбувся в Москві 9 травня 1943 року. Його транслювали на спеціально працюючій для України радіостанції "Радянська Україна"^ 1943 року на цій станції стали регулярно виходити передачі за участю відомих діячів української культури, спрямовані також проти так званих українських буржуазних націоналістів.

Восени 1943 року в Ставці Верховного Головнокомандуючого Радянських Збройних Сил розпочалася розробка плану військових дій на зимово-весняний період. Було вирішено розгорнути наступ на фронті від Ленінграду до Криму. Головний удар припадав на південно-західній напрям,метою якого було звільнення Правобережної України і Криму й вихід за межі СРСР1. Зимово-весняній кампанії наступу на Правобережну Україну (територію дислокації основних сил українського руху опору) передувала і широкомасштабна ідеологічна робота, що враховувала особливості ситуації, що склалася в Україні. Уже в зверненні "До населення тимчасово окупованих районів України" від 12 січня 1944 року, підписаного пер-шим секретарем Центрального комітету КП(б)У М.Хрущовим, головою президії Верховної Ради УРСР М.Гречу-хою і головою Ради народних комісарів Л.Корнійцем ішлося: "Ваш ворог — не тільки німецькі розбійники. Ваш ворог — зграя німецько-українських націоналістів. Всякі ці бандери, мельники, буль-бівці,що продавшись Гітлерові,допомагають йому поневолювати наш народ, нашу Україну"2. Подібне звернення уряду й Верховної Ради України "До учасників так званих УПА та УНРА" від 12 лютого 1944 року було видано тиражем 300000 примірників. Текст звернення був затверджений постановоою Політбюро ЦК КП(б)У від 14.02.44 р.3 Загалом тільки за період із вересня 1944 року до середини листопада 1945 року вийшло п'ять подібних звернень, які, крім уже традиційних для радянської пропаганди,проте цілком необгрунтованих звинувачень руху опору в допомозі фашизму й антинародності, містили також обіцянки амністії бійцям УПА, якщо вони прийдуть і здадуться до НКВС.

Розуміючи, що головна сила УПА у підтримці населення, радянський уряд України,зайнявши до жовтня 1944 року повністю територію країни, кинув усі сили не тільки на збройне придушення опору в Західній Україні, а й на "перевиховання" в радянському дусі місцевого населення.Те,що саме ці завдання є першочерговими, неодноразово проголошували вищі керівники комуністичної партії й уряду України. Велику увагу проблемі організації боротьби з ОУН—УПА приділяли й у Москві.Уряд постійно контролював це питання,збираючи інформацію й звітність українських органів влади, видаючи різноманітні розпорядження як ідеологічно-політичного, так і військового характеру. В архівах України збереглася достатньо багата колекція листування між Москвою й Україною, у тому числі й листи М.Хрущова Й.Сталіну з інформацією про обстановку в західних областях. 27 вересня 1944 року вийшла постанова ЦК ВКП(б) "Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР",а 22 грудня того ж року — "Про заходи допомоги західним областям УРСР у справі поліпшення масово-політичної і культурно-просвітницької роботи". Ці постанови багато в чому визначали схему організації пропагандистсько-ідеологічної роботи серед населення, метою якої було розділення народу і збройного визвольного руху. Так, у постанові Політбюро ЦК КП(б)У від 7.10.1944 року "Про заходи по виконанню постанови ЦК ВКП(б) від 27.09.1944 року "Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР" ішлося про необхідність "покласти в основу всієї масово-політичної роботи...вказівки,дані рішенням ЦК ВКП(б) по...роз'ясненню звернення радянського уряду України до учасників УПА та УНРА, [і поясненню] що українсько-німецькі націоналісти — найлютіші вороги і кати українського народу... "4.

Loading...

 
 

Цікаве