WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Початки української середньої школи у ХІХ ст: перші підручники з літератури - Реферат

Початки української середньої школи у ХІХ ст: перші підручники з літератури - Реферат

Реферат на тему:

Початки української середньої школи у ХІХ ст: перші підручники з літератури

В історії української науки чи не наймолодшою галуззю є методика викладання української літератури у школах (гімназіях) і вищих навчальних закладах, хоча початки цієї науки заглиблені ще в освіту Русі і в досвід вивчення художнього слова в Острозькій і Києво-Могилянській академіях та у братських школах.

Наука про викладання української літератури починає формуватися у середині ХІХ ст. як нова галузь вітчизняної педагогіки. Потужним поштовхом для її появи став феномен розвитку української літератури на мовно-народній основі, а також більш-менш сприятливі умови для розгортання рідної середньої школи в суспільно-політичних умовах Австро-Угорської імперії.

Певний поступ української освіти спостерігався в Галичині уже на початку ХІХ ст., де під Австро-Угорською імперією українцям вдалося ціною неймовірних зусиль створювати умови для розвитку української науки і культури.

І.Я.Франко так оцінював суспільно-політичну ситуацію в Галичині у "Нарисі українсько-руської літератури до 1890 р.": "Перехід від польської анархії під австрійське бюрократичне панування відбився подекуди корисно на розвою тієї частини південноруської нації, яка заселяла східну Галичину. Влекшення панщизняних тягарів, урядовий помір землі і забезпечення земельної власності....заснування сільських і вищих шкіл з руською викладовою мовою, заведення правильнішого судівництва і громадських шпихлірів — се були важні культурні здобутки, наділені галицько-руській людності австрійськими монархами" [1, 258].

У цьому зв'язку є цікавими спостереження безпосереднього учасника широкомасштабного поступу українства на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст. Ізидора Сохацького, який у своїх спогадах писав:

"Було це тяжке, безперервне і послідовне лупання скали, що стояла на шляху розвитку і поступу народу. Боротьба з москвофільством — цим виявом зневіри у власні сили народу — і знищення його; боротьба з п'янством, що загрожувало руїною і так безпримірно бідного селянства; створення, завдяки довголітній боротьбі, українського народнього шкільництва; боротьба з неграмотністю дорослих; праця над позашкільною освітою і національним освідомленням широких мас по читальнях "Просвіти"; організація молоді в "Соколах" і "Січах"; праця над економічним піднесенням селянства, що виявилася в закладанні церковних і громадських шпихлірів, цілої мережі щадничопозичкових кас і банків, асекураційного товариства "Дністер", кооперативних споживчих крамниць та інших кооперативних установ, організації рільничих страйків і сезонової зарібкової еміграції та врешті створення краєвого товариства "Сільський Господар" враз з його філіями і кружками по селах і рільничими школами; боротьба за середнє і високе шкільництво і творення приватних народніх і середніх шкіл по містах; утримування коло 50 бурс по містах для незаможної молоді; створення неофіційної Академії Наук — Наукового Товариства ім. Шевченка; створення політичних партій і організаційне охоплення ними інтелігенції, селянства і почасти робітництва; створення преси і різних видавництв — оце головні стовпи цієї величезної праці нової провідної верстви. Наслідкові цієї праці було незнане в історії інших народів перетворення впродовж відносно короткого часу темної, безпросвітної маси в національне свідомий, зорганізований і здисцилінований колектив" [2,84]. Отже, тільки боротьба, довготривала, послідовна і національно свідома навіть в умовах недержавності створювала можливості для поступу українського суспільства.

Історія розвитку підручника літератури — важлива і повчальна сторінка не тільки для методики літератури і педагогіки, але й, без перебільшення можна стверджувати, української культури взагалі. Дослідження здобутків у галузі навчальної книжки з літератури сьогодні необхідне не тільки для поглиблення знань про минуле освіти, але й для прогнозування подальших шляхів розвитку підручника.

У середині ХІХ ст. роль букварів та граматик у навчально-виховному процесі початкової школи змінюється. До них починають широко включати український фольклор, переклади із церковних книг рідною мовою , поступово вводяться тексти творів українських письменників. До змісту читанки входили оповідання і вірші про родину, рідний край, село, церкву. Дітям також пропонувались "повістки" — оповідання моралізаторського змісту, байки, коротенькі казки, оповіді зі святих книг. Власне, дитина одержувала найнеобхідніші відомості про оточуючий світ зрозумілою рідною мовою.

Крім М.Шашкевича, навчальні книжки для початкової школи — букварі та читанки — створювали О.Духнович, Й.Кобринський, Я.Головацький, Ю.Федькович та ін. Їх відзначало прагнення подавати тексти зрозумілою народною мовою, а виховний ідеал зосереджувати переважно в оточуючому українському світі.

Проблема навчальної книги з рідного письма і читання гостро хвилювала українську інтелігенцію і на "підросійській" Україні, де в несприятливих суспільно-політичних умовах, за відсутності української школи, все ж розвивалась наука підручникотворення. У 50-х-початку 60-х років ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні з'являються такі навчальні книжки для початкової школи, як "Граматка" П.Куліша (1857), "Южно-русскій букварь" Т.Шевченка (1861), "Букварь" О.Потебні (1861) та азбуки В.Золотова, К.Шейковського, М.Гатцука та ін . Вони будувалися на живому українському слові, близькому і зрозумілому дітям.

На жаль, у подальших десятиліттях в умовах російської імперії українське шкільництво на Лівобережній Україні практично не розвивалося, а спроби щодо його активізації українською інтелігенцією деспотично присікалися російською владою , засобами різних урядових та царських указів і циркулярів.

Із розвитком літератури з початку ХІХ ст. на народній мовній основі, коли художнє слово стає виразно національним за змістом і духом, вивчення словесності і її підручники кардинально змінюються. Становлення нової української літератури та переосмислення здобутків давньої української словесності потужно впливають на шкільну літературну освіту. Виникає проблема систематизації українського літературного процесу спочатку у граматиках у вигляді додатків-хрестоматій з мовно-літературними зразками [3]. Пізніше з'являються фольклорні і критичні праці з історії української літератури М.Драгоманова, М.Петрова [4]. Російські вчені-філологи І.Прижов, О.Пипін і В.Спасович видають дослідження з історії української літератури [5].

На Західній Україні серйозним дослідженням з історії української літератури була праця Я.Головацького "О первом литературном движении Русинов", надрукованій у 1865 р. у "Науковому збірнику" Матиці.

Середня і старша ланки освіти в Галичині вимагали навчальних книжок, які б подавали знання про літературний процес послідовно і в певній системі, за етапами його власного розвитку та озброювали учнів знаннями з історії та теорії літератури, виховували патріотів свого народу. Процес підручникотворення, позначений складними проблемами літературознавчого і педагогічного характеру, тривав не одне десятиліття...

Укладачем першого підручника з української літератури для середньої школи (нижчі класи гімназії) став Василь Ковальський (1826-1911), український письменник, громадський діяч. Він уклав підручну книжку з літератури, призначену для середньої школи "Руську читанку для нижчої гімназії. Част. І". Видана вона була у Відні, у 1952 р. Підручник створювався у надзвичайно важких суспільно-політичних обставинах Західної України, відірваної від Лівобережжя, де, власне, і знаходились потужні джерела української духовності, де з кінця ХVIII ст. почала формуватися нова українська література.

У своєму підручнику-хрестоматії В.Ковальський умістив твори найрізноманітніших жанрів письменників М.Шашкевича, О.Духновича, Я.Балагури, В.Воляна, Н.Наумовича, А.Добрянського, М.Маштовського, Луки з Ракова, В.Зборовського, М.Устияновича, І.Гушалевича, Я.Головацького, А.Могильницького та ін. західноукраїнських письменників.

Лівобережна Україна представлена чомусь творами Олександра Даля, який не був українським письменником. Упорядник подав їх у дещо інтерпретованому вигляді, додавши у тексти окремі українізми, видно, прагнучи модернізувати їх під "язичіє".

Loading...

 
 

Цікаве