WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.) - Реферат

Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.) - Реферат

Складність консолідаційних процесів зумовлювалося також різними підходами у ставленні до ОУН. Провід ОУН категорично заперечував будь-яку співпрацю з Польщею, орієнтувався лише на власні сили у боротьбі за самовизначення українського народу. Крім того, лідери ОУН плекали надії на допомогу Німеччини у боротьбі проти СРСР та Польщі, за незалежну соборну українську державу.

Керівництво УНДО, УСРП, Дружини княгині Ольги (ДКО, Української народної обнови (УНО) виступили з осудом політики ОУН.

31 серпня 1939 року за ініціативою УНДО було скликано спільне засідання представників УНДО, УСРП, УСДП, УНО і Фронту національної єдності, де було прийнято рішення створити Український національний провід. Однак подальші консолідаційні заходи були перекреслені початком Другої світової війни. Напередодні та на початку війни УНДО підтримало польський уряд у боротьбі проти фашизму.

Слід зазначити, що в кінці 30-х років західноукраїнська націонал-демократія переживала складну політичну трансформацію, пов'язану з поступовим відходом від попередньої політики "нормалізації" польсько-українських відносин, пошуками нових політичних орієнтацій. Це знайшло своє відображення у загостренні політичної тактики УНДО і УПР, посиленні боротьби за територіальну автономію українських земель у складі Польщі. На цьому ґрунті було подолано внутріпартійну кризу, створювалися умови консолідації національних сил.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, формулюються висновки, вивчаються перспективи подальших напрямків дослідження проблеми.

Основні результати проведеної дисертаційної роботи можна бути викласти у таких тезах:

- історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що історія західноукраїнської націонал-демократії стала предметом вивчення вже у міжвоєнний період. Однак переважна більшість опублікованих на той час праць мала партійно-політичний характер. Українські історики в діаспорі більшість своїх досліджень присвятили історії націоналістичного руху. Методологія радянської історіографії відводила УНДО роль "класового прислужника" поьського і німецького імперіалізму, натомість всіляко перебільшувала роль і значення комуністичного руху. Аналіз сучасної вітчизняної і зарубіжної історіографії дає підстави зробити висновок про те, що дослідники провели значну роботу з вивчення окремих аспектів діяльності УНДО, але разом з тим на сьогоднішній день ще немає праці, в якій би комплексно, з наукових позицій досліджувалася політична діяльність УНДО протягом 1925-1939 років.

- з часу виникнення перед УНДО постала проблема організаційного, ідейного і політичного становлення. Опанувавши в кінці 20-х рр. культурно-освітні та господарські товариства і установи, здобувши підтримку місцевого греко-католицького духовенства, українського вчительства та селянства, УНДО домоглося переважаючих впливів у масах, стало найвпливовішою політичною силою в краї.

- Важливою проблемою для УНДО залишалося випрацювання політичної програми, тактики і стратегії дій. Важливість вирішення цих завдань актуалізувалася тією обставиною, що в УНДО і після його утворення продовжувалося протиборство автономістського, радянофільського, націоналістичного і центристського угрупувань. Вони були продовженням тих політичних течій, які утворили партію. Лише згуртування центристсько-націоналістичних сил у керівництві УНДО дало змогу подолати опір радянофілів і автономістів. Це відкрило шлях до ідейно-політичного оформлення партії, яке завершилося прийняттям партійної програми на ІІ з'їзді УНДО 19-20 листопада 1926 року.

- створення УПР відкрило для УНДО новий етап політичної діяльності. Правно-державна заява Д.Левицького в польському сеймі 29 березня 1928 року, як і виступи інших членів УПР, свідчили, що її діяльність має не локальний, галицький, а всеукраїнський характер. УПР своєю активною діяльністю в польському парламенті охоплювала цілісність української національної проблеми з позиції всеукраїнських державних інтересів, показувала, що українське питання є проблемою міжнародного характеру.

- кінець 20-х рр. став найвищим піднесенням західноукраїнської націонал-демократії. У цей час УНДО демонструвало ідейно-політичну і організаційну єдність своїх лав, що засвідчив ІІІ з'їзд партії, виступало ініціатором консолідації національних сил, мало вплив на політичне, громадське, культурно-освітнє й господарське життя краю.

- у першій половині 30-х рр. політична лінія УНДО продовжувала зазнавати суттєвих змін. Вони були зумовлені загостренням політики польського уряду стосовно українського населення, а також масовим винищенням українства більшовицьким режимом на Наддніпрянщині. Під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин досі опозиційна політики УНДО еволюціонувала в напрямі пошуку шляхів польсько-українського компромісу. В його основі мала стати ідея автономії західноукраїнських земель у складі Польщі. Протиборство прихильників і противників компромісу з Польщею призвело до поділу західноукраїнського суспільства на два основні політичні табори.

- крах політики "нормалізації", загострення внутрішніх і зовнішніх обставин спонукали до консолідації українського політичного табору на правоцентристській, антирадянській основі. Це знайшло своє втілення у діяльності Контактного Комітету. Українські політичні партії після тривалого періоду міжпартійної конфронтації доходили висновку про необхідність консолідації зусиль задля національного визволення та відбудови української державності. Значною мірою це стало можливим у зв'язку з поступовим відходом УНДО від політики "нормалізації", загостренням політичної тактики. З іншого боку, це допомогло подолати внутріпартійну кризу, створювало передумови консолідації національних сил.

- вся сукупність фактичних даних підтверджує висновок про те, що протягом 14 років діяльності УНДО було найвпливовішою політично партією на західноукраїнських землях, займало провідне місце в суспільно-політичному, культурно-освітньому та господарському житті краю. Її політична платформа, тактика і стратегія дали змогу згуртувати основну масу західноукраїнського суспільства навколо ідеї боротьби за національно-політичне визволення українського народу, відродження національної державності. В умовах кризи парламентсько-демократичної системи західноукраїнська націонал-демократія вела повсякденну виснажливу боротьбу за національні права населення краю. Вона зберегла провідну політичну традицію українського народу, була позитивним контрастом на фоні наростання тоталітарних тенденцій.

- Друга світова війна застала західноукраїнське суспільство у стані ідеологічного і партійно-політичного поділу. Неодноразові спроби політичної консолідації так і не завершились створенням впливового державно-політичного центру. Партійно-корпоративні інтереси взяли гору над загальнонаціональними. У такому стані українство не могло істотно впливати на перебіг політичних подій, а значить - і на вирішення власної долі.

- історичний досвід західно-української націонал-демократії становить значний науковий і громадсько-політичний інтерес, який зумовлений провідною роллю, що зіграла націонал-демократія за національне визволення і українську державність протягом ХХ століття.

- у нових історичних умовах 90-х років ХХ століття саме націонал-демократія, спираючись на історичний досвід, повела рішучу боротьбу за національне і політичне визволення українського народу, побудову незалежної суверенної української держави.

Loading...

 
 

Цікаве