WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.) - Реферат

Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.) - Реферат

Досліджуваний період 1928-1930 рр. був кульмінаційною точкою піднесення західноукраїнської націонал-демократії за всі міжвоєнні роки. З усіх українських політичних партій саме УНДО з її специфічною суспільно-політичною еластичністю найбільш адекватно відображала громадський менталітет місцевого українського населення, тенденції його суспільних настроїв. УНДО демонструвало ідейно-політичну і організаційну єдність, що засвідчив ІІІ з'їзд партії.

Разом з тим посилення впливів у керівництві партії націоналістичної групи Д.Паліїва свідчило про політичну радикалізацію проводу УНДО. Це проявилось у різкому осуді політики польської влади на західноукраїнських землях і більшовицького режиму на Україні.

Націонал-демократи робили неодноразові спроби консолідації національних сил, однак вони завершилися невдачею через неконструктивну позицію соціалістів-радикалів.

Трагічні події на Наддніпрянщині, пов'язані з колективізацією, масовими репресіями української інтелігенції, а також пацифікація в Галичині, спричинили еволюцію політичних концепцій націонал-демократів, "поправіння" суспільних настроїв, згортання радянофільства. Саме тому УНДО перейшло на антирадянські позиції

Вибори 1930 р. засвідчили зміну політичних поглядів у західноукраїнському суспільстві. Їх результати переконливо довели, що УНДО, незважаючи на несприятливі суспільні обставини, залишилося провідною політичною силою у боротьбі за національні, господарські та культурно-освітні права українського народу. Здобутки українського виборчого блоку виглядали особливо вагомо на фоні повного розгрому ліворадикальних та москвофільських угруповань, які не спромоглися здобути жодного мандата.

Під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин політична лінія УНДО на початку 30-х рр. зазнала кардинальних змін. Винищення українства більшовицьким режимом на Наддніпрянщині активізувало політичну еволюцію УНДО щодо польсько-українського компромісу. В УНДО поступово викристалізовувалася концепція, що передбачала перетворення Західної України у новітній всеукраїнський П'ємонт боротьби за незалежну українську державу. Боротьба проти більшовизму оголошувалась основною політичною парадигмою націонал-демократії. Антиукраїнська політика більшовицького режиму на Україні альтернативи не надавала. В цих умовах керівництво УНДО доходило висновку про те, що успіх цієї боротьби значною мірою залежав від польсько-українського порозуміння, в основі якого мала бути ідея автономії західноукраїнських земель у складі Польщі.

У зв'язку з цим проблема польсько-українських стосунків на початку 30-х рр. стала в центрі всього суспільно-політичного життя краю. Протиборство прихильників і противників компромісу з Польщею поділило західноукраїнське суспільство на два основні політичні табори. На цьому ґрунті в УНДО вибухнув політичний конфлікт з опозиційною групою Д.Паліїва, яка відстоювала політику рішучої боротьби проти Польщі. Внутрішні протиріччя було подолано без значних організаційно-політичних потрясінь для партії. Проблема польсько-українського порозуміння стала провідною в політичній лінії УНДО. На цьому ґрунті розгорілась боротьба між УНДО і ОУН, старшим і молодшим поколінням.

Четвертий розділ - "УНДО: від політики "нормалізації" до консолідації національних сил (1935-1939 рр.)" - є завершальною частиною дисертації. В розділі досліджуються два етапи діяльності УНДО. Перший параграф присвячено науковому аналізу політики "нормалізації" польсько-українських стосунків, яка мала місце у 1935-1937 роках. У другому параграфі досліджено тактику і стратегію УНДО напередодні Другої світової війни (1938-1939 рр.).

У середині 30-х років УНДО започаткувало нову спробу польсько-українського порозуміння. Основою для налагодження стосунків мала стати ідея спільної боротьби проти більшовизму.

Виборча угода 1935 року між керівництвом УНДО та урядом Польщі давала надію на подальше польсько-українське порозуміння.

Результати виборів 1935 року засвідчили, що переважна більшість українського населення взяла участь у голосуванні і тим самим висловилася за підтримку політичного курсу УНДО на нормалізацію польсько-українських стосунків.

Керівництво УНДО вимагало від польських урядовців:

- право на національно-територіальну автономію українських земель у межах Польщі;

- забезпечення вільного розвитку всіх ділянок національного життя;

- припинення полонізації українських земель;

- скасування обмеження прав громадської самоуправи та ін.

Незважаючи на заяви польських урядовців про бажання налагодити стосунки з українським політичним проводом, польський уряд активно продовжував політику обмеження прав корінного населення краю, що викликало відповідну реакцію українства. З 1936 року знову починається акція антиколонізаційних віч.

Таким чином, на кінець 1937 року політика "нормалізації" УНДО виявляла ознаки повного провалу. Замість налагодження польсько-українських стосунків, покращення умов життя, західноукраїнське суспільство зазнало нового наступу польських властей на всі грані суспільної діяльності. У боротьбі проти "нормалізації" об'єдналися місцеве польське суспільство і органи влади. Як і всі попередні спроби польсько-українських порозумінь (1919, 1923 років), "нормалізація" 1935 року спричинила ослаблення українства, розкол його політичного табору, внутріпартійне протиборство і деконсолідацію суспільства. З вини Польщі зазнала краху політична концепція УНДО – орієнтації на Польщу через "нормалізацію" польсько-українських стосунків.

V з'їзд УНДО, що відбувся у січні 1938 року, підтвердив непохитність позицій УНДО щодо ставлення до більшовизму, як до основного ворога українського народу і планував під гаслом боротьби з більшовизмом об'єднати прогресивні сили як серед українців, так і серед поляків. У своїх політичних резолюціях з'їзд доручив партії організацію оборонної акції.

Вироблена на з'їзді тактика УНДО не відкидала можливості польско-українського порозуміння і давала реальну змогу вести боротьбу проти польського наступу на українство.

Події напередодні війни вимагали консолідації українського суспільства. Зусилля в цьому напрямку призвели до "пресової угоди", за умовами якої тринадцять суспільно-політичних видань домовилися про співпрацю. Зауважимо, що "пресова угода" не принесла очікуваних результатів. Крім того ж керівництво УНДО вбачало в ній загрозу створення нового загальнонаціонального політичного центру, який, зрештою, був би спрямований на підрив впливів УНДО.

Для внесення коректив у свою політичну тактику ЦК партії 7 травня 1938 року прийняв Декларацію щодо справ положення українського народу у польській державі, в якій відзначалося, що з вини польської сторони "нормалізація" не принесла позитивних результатів. Автори Декларації, посилаючись на зобов'язання Польщі від 14 березня 1923 року, вимагали національно-територіальної автономії.

Загроза війни змушувала провід УНДО виробити нові чітких політичні орієнтири. У зв'язку з чим ЦК ухвалив рішення про вступ національного об'єднання до Контактного Комітету, який став осередком національно-політичних сил. Це створювало умови для формування національного фронту, утворення єдиного політичного центру. Проте між членами Комітету не було єдності думок щодо умов об'єднання.

Loading...

 
 

Цікаве