WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.) - Реферат

Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Політична діяльність українського Національно-Демократичного Об'єднання (1925-1939 рр.)

Проблемі утворення та початкового періоду діяльності УНДО (1925-1928 рр.) присвячено другий розділ дисертації. В ньому досліджується процес утворення УНДО, дається ретроспективний аналіз передумов та обставин, що призвели до необхідності діяльної консолідації національно-демократичних сил краю, а також аналізується політична платформа, на основі якої УНДО мало розпочати свою діяльність. Другий параграф розділу присвячено висвітленню початку організаційної та політичної діяльності УНДО у 1925-1928 роках.

Поразка української національно-демократичної революції, крах української державності і - як наслідок - приєднання Галичини до Польщі у березні 1923 р. викликали глибоку кризу в західноукраїнському національно-політичному русі.

Ситуація на Західній Україні розвивалася контроверсійно. На той час у краї сформувалося чотири політичних табори, а саме: національно-державницький, ліворадикальний, або комуністичний, москвофільський і угодовський (до Польщі). Найвпливовішим політичним табором, який користувався переважаючою підтримкою народних мас, був національно-державницький. У його складі сформувалися чотири ідейно-політичні напрямки. Це – національно-демократична течія, яка була провідною в українській політиці на Західній Україні, особливо в Галичині, представлена Українською народно-трудовою партією (УНТП), Закордонною групою УНТП (ЗГ УНТП). Другою за своїми впливами і значенням була народницько-соціалістична течія, яку представляла Українська Радикальна партія (УРП), Закордонна група УРП (ЗГ УРП), Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Окремою течією українського політичного руху була соціал-демократія, яку уособлювала Українська соціал-демократична партія (УСДП), а також волинська організація Соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). На цей час УСДП повністю перейшла на комуністичні позиції. У січні 1924 р. вона була заборонена польською владою. Малопомітною в політичному житті краю була консервативна течія. Її представляла Українська християнсько-суспільна партія (УХСП), від якої на той час залишився лише провід.

Єдиний досі національно-державницький табір розпався на окремі політичні партії, кожна з яких випрацювала свою концепцію причин поразки визвольних змагань і шляхів виходу з кризи. Найглибша організаційна і політична криза охопила УНТП, - провідну політичну партію краю.

В основі внутріпартійного протиборства було зіткнення різних політичних концепцій стосовно перспектив українського національно-політичного руху. Діметрально протилежні підходи спостерігались у ставленні до Польщі, радянської України, ролі державного еміграційного центру на чолі з Є.Петрушевичем. Концепція боротьби проти Польщі за державність західноукраїнських земель при підтримці радянської України суперечила автономістським планам керівництва УНТП в особі В.Бачинського.

Відмова від конфронтації з Польщею, пошук шляхів польсько-українського порозуміння крайового проводу УНТП не знайшли підтримки в партії і суспільстві. В кінці 1923 р. автономісти були змушені відійти від керівництва УНТП, а до проводу партії прийшли прихильники Є.Петрушевича.

Реалізація концепції боротьби за відродження української державності вимагала максимальної консолідації національних сил. Цю проблему нове керівництво УНТП прагнуло вирішити шляхом створення єдиного загальнонаціонального фронту з числа західноукраїнських політичних партій державницького табору. Однак в умовах загострення етнонаціональних і політичних протиріч, у які було втягнуто західноукраїнське суспільство, неодноразові спроби УНТП створити протягом 1923 - першої половини 1924 рр. національний фронт зазнали краху. Подальша еволюція суспільно-політичного життя краю пішла шляхом перегрупування сил. Консолідаційний процес відтоді реалізовувався у рамках окремих ідейно-політичних течій.

Посилення в керівництві трудовиків центристської групи на чолі з Д.Левицьким сприяло подоланню суперечностей між автономістською та радянофільською групами УНТП, консолідації широких національно-демократичних сил. Шляхом взаємних компромісів випрацювано адекватну обставинам платформу об'єднання, в основі якої була концепція "опори на власні сили" у боротьбі за відродження незалежної соборної української держави. Платформа об'єднання передбачала опозиційне ставлення до польської держави. Стосовно радянської України висловлювалося сподівання на її трансформацію в незалежну національну українську державу.

Політична платформа створила ґрунт для об'єднання обох течій УНТП, а також Української партії національної роботи і національної групи Української парламентської репрезентації, створення Українського національно-демократичного об'єднання.

Протягом 1925-1928 рр. реалізовувався процес організаційного, ідейного і політичного становлення УНДО, утвердження його як провідника національно-політичного руху - найвпливовішої політичної сили краю. Користуючись підтримкою греко-католицького духовенства, українського вчительства і селянства, УНДО в кінці 20-х рр. зуміло опанувати основні культурно-освітні та господарські товариства й установи, домогтися переважаючих впливів у масах.

Розробка програми партії, тактики і стратегії її діяльності активізувала протиборство автономістського, радянофільського, націоналістичного і центристського угрупувань в УНДО. Вони були продовженням тих політичних течій, які утворили партію. Об'єднання правоцентристських сил у проводі партії дало змогу зламати опір радянофілів і автономістів. Це сприяло ідейно-політичному оформленню УНДО, яке завершилось прийняттям партійної програми на ІІ з'їзді УНДО в листопаді 1926 р.

Випрацювана програма, тактика і стратегія дії сприяла максимальній консолідації національно-демократичних сил. Виступи на захист корінних інтересів західноукраїнського населення, активна діяльність у різних сферах суспільного життя посилювали провідну і консолідуючу роль УНДО в боротьбі за національно-політичне визволення. Свідченням цьому була перемога на виборах 1927-1928 рр.

У третьому розділі - "Активізація діяльності УНДО та його політична еволюція у 1928-1934 роках" - на основі значної кількості архівних джерел, публікацій тогочасної преси та інших матеріалів досліджуються місце і роль УНДО у спектрі політичних партій та громадських організацій Західної України; форми і методи діяльності центральних органів та місцевих організацій національно-демократичного об'єднаня, що призвели до значного посилення його громадсько-політичних впливів на широкі верстви українського населення краю у 1928-1930 роках. У розділі також дається аналіз причин політичної еволюції УНДО у 1931-1934 роках, яка спричинила зміни політичного курсу об?єднання у бік пошуку шляхів українсько-польського порозуміння.

Результати виборів до сейму і сенату 1928 р. змінили політичний статус УНДО. Утворення в польському сеймі Української парламентської репрезентації на чолі з головою УНДО Д.Левицьким відкривало новий етап політичної діяльності західноукраїнської націонал-демократії. Заяви ундовських послів у польському парламенті свідчили, що діяльність УПР має всеукраїнський характер і охоплює цілість української національної проблеми з позиції всеукраїнських державних інтересів.

Основні зусилля націонал-демократи спрямували на посилення своїх громадсько-політичних впливів у масах, що проявилося в організації вічевої акції в Галичині проти польської колонізації українських земель, полонізації українського шкільництва. Одночасно УНДО активно розбудовувало культурно-освітнє і господарське життя українського населення.

Випрацювана тактика і стратегія політичної боротьби, наполеглива праця у різних ділянках суспільного життя спричинили значне посилення громадсько-політичних впливів партії. Долаючи численні труднощі, несприятливі суспільні обставини, національне об?єднання за короткий час зуміло довести, що воно є провідною політичною силою в краї у боротьбі за національні, демократичні, господарські та культурно-освітні права західноукраїнського населення.

Loading...

 
 

Цікаве