WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Подзвінне операції "Вісла" - Реферат

Подзвінне операції "Вісла" - Реферат

Етнічні чистки ХХ ст. та місце серед них операції "Вісла".

Етнічні чистки ХХ ст. мали різні види та різні нюанси, але, в основному, вони відбувалися за двома сценаріями: екстермінація (різня, масовий етноцид, здійснений іншими методами, наприклад за допомогою голодомору) і депортація.

Екстермінація широко застосовувалася починаючи з другого десятиріччя ХХ ст.: масова різня вірменів у деспотичній Туреччині 1915-1916 рр.; голодомор українців 1932-1933 та 1946-1947 рр., заініційований комуністичною Москвою; голокост євреїв у першій половині 40-х рр., здійснений гітлерівською Німеччиною. Етнічні чистки екстермінаційного типу здійснювалися, правда, у набагато менших масштабах, також на території Югославії під час Другої Світової війни і там же в останні роки.

Депортація в широкому масштабі почала вживатися Росією ще в період Першої Світової війни: маю на увазі виселення німців з Волині 1916 р. Пізніше Росія почала застосовувати такий спосіб "вирішення" національних проблем як у мирний час, так і у воєнний період. Подаю перелік народів, стосовно яких – повністю або частково – застосовувалися такі заходи: кубанські українці, месхетинські турки, німці з південної України, Криму і Поволжя, кримські татари, греки, болгари і вірмени з Криму, чеченці, інґуші, карачаївці, балкарці, а також румуни і греки – чужоземні громадяни з Північного Кавказу. Часткові депортації українського і польського населення здійснювалися комуністичним режимом у кінці 30-х, на початку і в другій половині 40-х рр. Після війни депортували німців зі Східної Прусії.

Німеччина почала застосовувати депортацію євреїв незабаром після приходу Гітлера до влади, а широкомасштабні депортації вже під час війни – щодо поляків тогочасної Західної Польщі, пізніше – в Замойщині.

Про екстермінацію, що проводилися польським леґальним лондонським урядом і підпіллям та українським підпіллям, говоритиму ще окремо.

Нова хвиля депортацій захопила Центрально-Східну Европу після закінчення Другої Світової війни. Масово депортували німців (т.зв. Фертрайбург) з новозахоплених західних і північних територій Польщі, з Судетів у Чехословаччині.

Якщо дивитися на ці масові етнічні чистки в Східній та Центральній Европі, то операція "Вісла" вписується в їхній контекст майже органічно – але органічно лише для тоталітарних режимів з терористичними методами правління. Бо таким шляхом не вирішували свої міжнаціональні проблеми – також деколи загострені до краю – ні на кордонах між Францією та Німеччиною, між Бельґією та Німеччиною, між Данією та Німеччиною, між Італією та Австрією. Навіть тоталітарна Румунія, по суті, не піддавалася спокусі, хоча й гнобила угорську меншину. Чи не найпізніше – і найближче до наших часів – комуністична Болгарія практично депортувала значну частину турків.

Не буду торкатися етнічних чисток типу екстермінацій і депортацій у Африці, де цей метод процвітає досі й дає періодично спалахи.

Висновок єдиний: екстермінації та депортації на етнічній підставі були і є можливі лише в державах з диктаторським тоталітарним режимом, який здійснює своє правління на користь панівної нації терористичними методами.

Є дві особливості операції "Вісла", на які треба звернути увагу. Перша особливість полягає в тому, що не було ні співчуття, ні протестів з боку польської громадськости, ні, зокрема, з боку польської католицької Церкви, що мала і певну силу, і певну відвагу навіть при тоталітарному режимові. Це насторожувало і насторожує досі, бо є ознакою глибоко вкоріненої ксенофобної ментальности в широких колах польського суспільства.

Може виглядати неймовірним, але ще наприкінці 80-х рр. у польських правих колах (Взаємопорозуміння незалежницьких партій і організацій ПП і ОН) розроблялися і публікувалися в позацензурній пресі (журнал "Zamek", Варшава, 1989, лютий, вип. 3) плани нової депортації українців на схід, поза лінію Збруч-Буг, бо, як там арґументувалося, в Східній Галичині є "прекрасні врожайні орні ґрунти, газ, нафта, калійні солі, сірка, ліси, гори, клімат", а Львів та Вільнюс мусять бути польськими, бо "в історії нашого народу і культури вони відіграли надто велику роль, щоб змагання до їх новоповерення не було природним відрухом, обґрунтованим правом і мораллю". Здається, такі цитати не потребують коментування, хоча може виникнути питання про які право і мораль ідеться.

Інша особливість – ми займаємося тепер операцією "Вісла", на якій фокусується основна увага. Насправді ж, була не одна , а дві насильницькі депортації, бо т.зв. обмін населення між комуністичними Польщею та Україною здійснювався у 1946-1947 рр. шляхом, здебільшого, саме примусового виселення українського населення на схід, за лінію Керзона.

Військові аспекти операції "Вісла".

Більше тепер, як у часи проведення операції "Вісла", її захисники наводять арґумент, що депортація була необхідна з військової точки зору, бо навіть те, вже не дуже численне українське населення, яке залишилося після депортації на схід, допомагало – добровільно або й під примусом – партизанам Української Повстанської Армії.

Справді, такі військові заходи при боротьбі з партизанським рухом застосовувалися також в інших місцях. Утворення "великих" чи "укріплених", "стратегічних" поселень в Індокитаї, пізніше у Південному В'єтнамі, у деяких реґіонах Африки (Анґола). На практиці це були більші або менші концентраційні табори, до яких колонізатори та диктатори заганяли вороже, непокірне або непевне сільське населення. Всі ці заходи – як і у випадку "Вісли" – переважно супроводилися жорстокостями й грабунками. Однак між цими військовими заходами та операцією "Вісла" є принципові відмінності.

По-перше, після ліквідації партизанського руху (або після його перемоги) т.зв. "укріплені" поселення розформовувалися і їх поселенці – після періоду виселення, який тривав від кількох місяців до двох-трьох або й більше років – поверталися в рідні місця. Після припинення українського партизанського руху в Польщі виселенців у рідні місця не повернули.

По-друге, у всіх згаданих випадках, відомих з азійського або африканського театрів воєнних дій, відбувалася концентрація, а не розпорошення населення. Під час проведення операції "Вісла" про концентрацію населення в поселеннях-селах – таборах не йшлося (бо табір Явожно важко вважати селом!), а виразно була поставлена мета асиміляції.

По-третє, у багатьох реґіонах Польщі діяв партизанськими методами польський антикомуністичний збройний рух (АК, ВІН, НСЗ). Він користувався підтримкою населення польських сіл і міст, які часто були базою для розгортання дій польського руху опору. Незважаючи на це, не було спроб застосувати депортацію як військовий засіб боротьби з польським підпіллям.

У даному випадку висновки можуть бути лише такі: якщо виселення було продиктоване військовою стратегією і тактикою, то після ліквідації партизанського руху виселене тимчасово (бо виселення мало бути тимчасовим) населення мало повернутися до рідних сіл; якщо цього не трапилося, то мета першої (за лінією Керзона на схід) і другої (на захід і північ) депортацій була суто політична – намагання насильницьким способом вирішити українське національне питання, ліквідуючи одночасно багатовікову українську етнічну територію на східних окраїнах комуністичної Польщі.

Справа колективної відповідальности.

Друга Світова війна піднесла терор щодо цивільного населення (який раніше засуджувався) до – як почали вважати – одного з найбільш дієвих методів ведення війни.

Терор щодо цивільного населення застосовували всі воюючі сторони (Німеччина – щодо Англії; Англія та США – щодо Німеччини; США – щодо Японії) у різних масштабах: від розстрілів закладників до бомбардування міст методом "розстеляння килиму", ракетами "земля-земля", атомними бомбами. Такий терор, дарма що його лицемірно засуджували т.зв. ліберальні кола, залишився засобом ведення війни особливо в неоколоніальному оформленні (США – в Кореї, В'єтнамі, Іраку; Ірак – у Курдистані; Росія – в Чеченії й т.д.). Про такий терор згадують – вже після подій – або з засудженням, або з виправданням, або його намагаються цілком не згадувати. Майже як правило, терор застосовувався досі – державами, що претендують на статус супердержав, здійснюють або намагаються здійснювати свої імперські мрії на практиці. Виходить, якщо все це дозволяється безкарно і без реального засудження великим державам – то чому б це не дозволяти також малим? Це нериторичне питання для сучасних західних т.зв. лібералів.

У даному конкретному випадку не підлягає сумніву, що операція "Вісла" – це акт здійснення колективної відповідальности, продиктованої не військовими, а політичними вимогами згідно з правилами етнічної чистки, чи, кажучи узагальнювальним терміном, методами етноциду.

Є ще один мотив, яким пояснювали майже офіційно колись та й пояснюють вже неофіційно ще й тепер операцію "Вісла". Мотив помсти. Тут я хочу торкнутися подій, загальновідомих під назвою "справа Волині".

Loading...

 
 

Цікаве