WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історія цензурних заборон творів Тараса Шевченка (1861-1900 роки) - Реферат

Історія цензурних заборон творів Тараса Шевченка (1861-1900 роки) - Реферат

Так, у 1884 році "Кобзар" теж включено до списку нелегальної літератури, як один з основних "доказів злочину", фігуруючи у справі вихованців 3-ї київської гімназії, яких було звинувачено у розповсюдженні забороненої літератури [19]. У тому ж році 21 травня вийшло розпорядження Головного управління у справах друку про дозвіл подати на видрук альманах "Эхо", якщо звідти буде вилучено вірш "Памяти Т. Г. Шевченко" [20].

1885 рік приніс заборону видавати окремою книжкою поему "Катерина", бо, на думку цензорів, вона вся "проникнута негативним ставленням до "москаля" і "Московщини" і, розповсюджувана в Малоросії між простим народом, буде тільки допомагати підтриманню племенного антагонізму" [1, 6]. Ще у 1860 році, коли цей твір увійшов до "Кобзаря" (виданого П. Симиренком), він зазнав цензурних заборон: крапками було замінено 28 рядків, зміст яких "не являє собою рівно нічого особливого, заборонного... Приводом до непорозуміння і цензурної заборони стало, як видається, слово: москаль" [6]. "Немає сумніву, - говорить інший критик, - що якби замість москаля-офіцера був український "панич", він також обдурив би Катерину, якби мав однакові моральні задатки з москалем" [7].

Того ж 1885 року циркуляром від 26 липня було дозволено перевидання поеми Тараса Шевченка "Наймичка" за однієї умови: "...з обов'язковим дотриманням правил правопису російської мови, а не до буквального передрукування примірника, що додається, тому що в останньому знаходяться значні відхилення від правил правопису, прийнятих у російській мові" [21]. З приводу цієї цитати варто повернутися трохи назад - на початок 60-х років - до циркуляра Міністерства освіти на адресу Київського цензурного комітету, який виявився своєрідним підґрунтям до Валуєвського: "...постановити правилом, аби твори на малоросійському наріччі, писані власне для поширення їх між простим народом, друкувалися не інакше, як російськими буквами..." [22].

У 1886 році з "легкої руки" того ж таки Рафальського, який цензурував у 1885 році "Катерину", з поеми "Невольник" викинуто було абзац про пограбування москалями церкви Покрови та згадку про царицю Катерину. З приводу останнього пункту знову ж таки звернемося до одного з циркулярів 1860 року (від 8 березня), в якому заборонялося подавати до друку твори, в яких би були відомості "про життя та урядові дії августійших осіб царської сім'ї, що вже померли і належать історії... періодом, до котрого не повинні доходити подібні звістки, прийняти кінець царствування Петра Великого. Після цього часу забороняти оголошення відомостей, які можуть бути приводом до розповсюдження думок про померлих августійших осіб царської сім'ї..." [2, 437-438]. Забігаючи трохи наперед, зауважимо, що з творів Шевченка викреслювалося і все те, що стосувалося часів правління Петра І, нібито "дозволене" цим циркуляром. Мабуть, не так турбувалася цензура за честь і спокій своїх давно покійних монархів, як надто вже ризикованою була сама згадка про них в устах Шевченка, бо викликала у читача досить небезпечні асоціації з сучасною їм добою.

У наступному, 1887 році, знову було "покалічено" "Катерину". На цей раз уже петербурзький Цензурний комітет викреслив із поеми початок, "який у деяких місцях співають селяни, як пісню, бо в цій пісні розвиваються неприязнені почуття до всього російського" [1, 6].

Після нетривалого періоду відносного "затишшя" 1888-1890 років цензурні нападки на Шевченкову творчість поновилися ще з більшою інтенсивністю. Так, у 1891 році було заборонено поему "Іван Підкова". Причому 21 червня 1891 року від Київського окремого цензора на адресу Головного управління у справах друку надійшло повідомлення за № 1141, в якому говорилося: "Прикладаючи при цьому в Головне управління у справах друку представлені до розгляду цензурою ... вірші на малоросійському наріччі "Іван Підкова" і "Тополя" твори Т. Г. Шевченка, ... маю честь додати, що я вважаю за можливе всі означені твори дозволити до друку [23]. Але вже 8 серпня 1891 року (звернімо увагу на оперативність дії цензурної машини у вирішенні подібних питань!) від Головного управління у справах друку до Київського окремого цензора надійшла відповідь такого змісту: "Внаслідок представлення за № 1141, Головне управління у справах друку повідомляє Ваше Високородіє, що із повернутих рукописів на малоросійському наріччі... "Іван Підкова" не повинна бути дозволена до друку" [22]. Мотивацією такої заборони було те, що поема "вся проникнута жалем про втрачену Україною незалежність" і тому вона "може збудити в народних масах вельми небезпечні спогади" [1, 6]. Цікаво, що до цього циркуляра додано й рукописний варіант "Івана Підкови" з резолюцією величезними літерами поперек обкладинки - "Недозволено" (від 24 червня), накладеною яскраво-червоним олівцем. А в самому тексті підкреслено слова:

"та про волю нишком в полі

з вітрами говорять".

Мабуть, спочатку цензора, який вирішував долю твору, не влаштувало лише таке відверте нагадування про вкрадену в України волю, але потім (для більшої упевненості!) він вирішив, не розмінюючися на дрібниці, заборонити "Івана Підкову" повністю.

Виникає закономірне запитання, а як же склалася доля заявленої до друку тим самим документом за № 1141 разом з "Іваном Підковою" зовсім не винної за змістом "Тополі"? Здавалося б, уже цей твір аж ніяким чином не може збудити "небезпечних спогадів", яких так боялися великодержавні "цензурні скорпіони". Та навіть і цей абсолютно "безпечний" твір не міг дійти до читача у справжньому, неспотвореному вигляді. 26 липня 1891 року від того ж Головного управління у справах друку до Київського окремого цензора надходить лист про те, що "Тополя" - твір Шевченка - може бути дозволена до друку з умовою збереження у тексті правопису російської мови" [24]. Цей документ є ще одним яскравим прикладом неухильного виконання вже згадуваного вище розпорядження Міністерства освіти початку 60-х років друкувати твори українською мовою російськими буквами [22]. Отже, настановою цензури було якщо не "покромсати" твір, викинувши небезпечні з точки зору цензорів рядки, або заборонити його цілком, то хоча б понівечити, переписавши за законами російського правопису, по суті, російською мовою. І хтозна, що гірше у цьому випадку: твір, який все-таки дійшов до читача українським, хоча й з крапками замість окремих рядків, чи по-блюзнірському зросійщений цензурною рукою твір-покруч.

У тому ж 1891 році знову звернула на себе особливу увагу цензури Шевченкова "Катерина". 9 вересня від Міністерства внутрішніх справ Головного управління у справах друку до Київського окремого цензора з іноземної цензури було надіслано листа за № 4188 такого змісту: "Внаслідок представлення за № 1518, Головне управління у справах друку повідомляє Ваше Високородіє, що повернута при цьому брошура Т. Шевченка "Катерина" не повинна бути допущеною до передрукування" [23]. До цього листа додано друкований примірник поеми (Тарас Шевченко. Катерина. - СПб, 1887, видання Наколкіна), тобто варіант, дозволений цензурою Санкт-Петербурга 30 жовтня 1886 року [23]. На обкладинці книги - вже знайома нам резолюція червоним чорнилом - "Недозволено".

Цензор Фрейман мотивував цю заборону тим, що "розповіді подібного змісту... розбещують поняття про мораль", а тодішній голова цензурної установи Феоктістов додав до цього, що "українофільські тенденції Шевченка надто відомі, як і його вплив на малоросів у сепаратистському напрямку, а тому, на думку Комітету, доцільніше нових видань маленьких брошур з тенденційними творами цього письменника, подібно до розглянутої, не допускати" [1, 6].

Цензурні цькування Шевченкових творів не припинялися ні на мить і у наступних роках. Заборонялись як окремі їх видання, так і ті, що входили до різних збірок. Так, 20 лютого 1892 року циркуляром за № 1064 уже відомий нам цензор Фрейман заборонив п'ять творів Шевченка, що входили до збірки українських пісень. "Внаслідок представлення за № 205, повертаючи при цьому рукопис на малоросійському наріччі під назвою: "Текст к сборнику Украинских писень" П. Лисенка, Головне управління у справах друку повідомляє Ваше Високородіє, що зазначений рукопис може бути дозволений до друку, але за умови виключення звідти п'яти віршів Тараса Шевченка:

1. "Гомоніла Україна";

2. "Ой гляну я, подивлюся...";

3. "Ой я свого чоловіка в дорогу послала...";

4. "Орися ж ти, моя ниво...";

5. "Понад полем іде..." [24].

До названого наказу додано рукописний варіант поезій із резолюцією "Недозволено" [24].

Найголовніше і найганебніше те, що подібні заборони чинилися на цілком законних підставах. До вже названих слід додати з цього приводу короткий, але вельми промовистий витяг ще з одного цензурного циркуляра, що вийшов якраз 20 лютого - 8 січня 1892 року, в якому було дано наказ "скорочувати число малоросійських творів з метою суто державною" [5, 237]. Суть і напрям цієї "державної мети", мабуть, не потребує ні пояснень, ні коментарів.

Loading...

 
 

Цікаве