WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мовознавчі репресії 1933 року - Реферат

Мовознавчі репресії 1933 року - Реферат

Українськими відповідниками до російських прикметників зі складниками -подобный, -обра зный, -видный оголошено слова зі складниками -подібний та -видний; наказано ліквідувати надмірне поширення суфікса -уватий, залишивши його як основний відповідник до російського суфікса -оватый, та звести до мінімуму вживання слів на -астий (-ястий) [3, 5]. Коментарі тут зайві, наслідки очевидні.

Через жорстку заборону подавати однослівні відповідники до двослівних російських сполук [2в, 6] ми й досі пишемо й говоримо "цегельний завод" замість цегельня, "прилад для вимірювання" замість вимірювач, і навіть "книжкова крамниця" замість книгарня.

Відчутно дається взнаки втручання в будову граматичних конструкцій [2в, 4-6]. Масове запровадження родового відмінка у невластивій функції призвело до того, що ми майже втратили притаманні українській мові вислови типу стіна вища за п'ять метрів чи хлопець, старший за мого сина. Заборона вживати словосполуки з присвійними прикметниками (і взагалі прикметникові), коли російським відповідником є конструкція з іменниками у родовому відмінку, та настанова вживати конструкції, подібні до російських [2в, 4, 5], призвела до того, що в загальній мові майже не почуєш сполук типу вчителів лист чи батькова розповідь, а з термінології вилучено прикметники типу відсонцевий, приземний тощо та практично всі присвійні іменні сполуки (Ньютонів закон, Лапласове рівняння) крім тих небагатьох, де присвійну форму мають російські відповідники.

Дивовижні метаморфози відбулися з конструкціями, що містять орудний відмінок. Його усунуто з властивих українських конструкцій (говорити телефоном, розподіл групами), натомість накинуто в пасивних конструкціях (взірці до наслідування – "зроблено мною", "затверджено з'їздом", "затверджений з'їздом") [2в]. Це явище, а також примусово запроваджені пасивні конструкції на -ся ("книжка друкується", "квитки продаються") [2в] поширилися такою мірою, що ми вже не відчуваємо кострубатости та безглуздя таких конструкцій. "Книжка, написана відомим письменником" – конструкція, що її багато хто вважає нормальною, хоча насправді писав її той письменник (до настання ери комп'ютерів) ручкою. "М'яч, забитий футболістом" – це ще пів біди, хоча футболіст – це не нога чи голова, чи, боронь Боже, рука. Але коли чуємо "...притягався до кримінальної відповідальности" – це вже загадка: невже кримінальна відповідальність – це магнет чи заряджене тіло? А підсудний – кусок заліза чи носій заряду иншого знаку?

В науковій літературі пасивні конструкції на -ся не лише призвели до втрати відчуття активної та пасивної дії (експеримент виконується, тема вивчається), а й спричинили плутанину між примусовими та самочинними процесами: замість холонути, більшати, меншати, нижчати маємо охолоджуватися, збільшуватися, зменшуватися, знижуватися, метал в багатьох статтях не старі(ша)є, а стариться, поверхня (внаслідок певного впливу) не рівнішає (білі(ша)є), а вирівнюється, вибілюється, хоча охолоджувати/охолодити, збільшувати/збільшити, зменшувати/зменшити, знижувати/знизити, старити/зістарити (метал), вирівнювати/вирівняти, вибілювати/вибілити – примусові процеси, а холонути/охолонути, більшати/побільшати, меншати/поменшати, нижчати/понижчати, старіти/постаріти, рівнішати/порівнішати, білі(ша)ти/побілі(ша)ти – самочинні.

Отже, невмотивовані примусові зміни української лексики, моделей творення слів та словосполук, граматичних конструкцій були цілеспрямованими, послідовними, глибокими та всебічними. Тут йдеться не про вплив чи переважання спорідненої мови, а про добре продуману діяльність чималої когорти фахівців (у передмовах до термінологічних бюлетенів їх названо "бригадами"), що мали на меті розхитати саму структуру мови, змінити її будову, допасувати її до законів иншої мови. Вже давно нема тих перших редакторів наукових видань, що мусили дотримуватися розглянутих вище настанов під загрозою щонайменше звільнення з роботи. Вже самі настанови давно потрапили до спецхранів слідом за словниками та підручниками, заради "виправлення" яких їх видано [iv] . Проте вже кілька поколінь редакторів видавництв та журналів, зокрема наукових, перейняли від своїх попередників ці приписи як нові нормативи й сумлінно виправляють подані до друку тексти зі щирою впевненістю, що саме такою є правильна літературна мова. Носій неспотвореної мови (а такі й досі є попри все!) далеко не завжди може вберегти свій текст від редакційного "поліпшування". Вилучені з наукового обігу словники, навіть єдиний в нашій мовній історії справді академічний словник за редакцією А. Кримського та С. Єфремова, досі не перевидано. Поза реєстрами нових словників, зокрема СУМ'а, ще й досі залишаються лексикони найталановитіших письменників, що не дотримувалися вимог соцреалізму. Постає питання – доки це триватиме? Звичайно, аналіз вилученої та напівзабутої спадщини має бути критичним, далеко не все, що було мовними реаліями чи перспективними новотворами тоді, можна й варто відновлювати. Однак ми маємо про це знати. Це не можна замовчувати. Це треба вивчати. 1933 рік був роком трагедії нашого мовознавства та нашої мови, тодішнє мовне лихо є джерелом теперішніх мовних негараздів. Не вивчивши їхнє походження, не дослідивши їхню еволюцію нам годі сподіватися їх подолати,

Література:

  1. Хроніка НДІМ 1933-1934 рр. Мовознавство, 1934, № 2, с. 139-145. Передрук:[7], с. 159-168.

  2. Математичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства, №2. Київ, Вид. ВУАН, 1934. (Передмова, с. 5-22).

  3. Фізичний термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства, №4. Київ, Вид. УАН, 1935. (Передмова, с. 3-19).

  4. Виробничий термінологічний бюлетень. ВУАН, Інститут мовознавства, №5. Київ, Вид. УАН, 1935. (Передмова, с. 5-11).

  5. В. Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови). Київ, К. І. С., 2004, 168 с.

  6. Є. Карпіловська, О. Кочерга, Є. Мейнарович. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя. У зб.: Проблеми української термінології. Вісник НУ "Львівська політехніка" № 503, с. 3-8. Львів, 2004.

  7. В. В. Німчук. Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст.ст. Київ, 2002, 116 с.

  8. О. Кочерга. Правопис чужомовного походження. Критика, 2002, №3, с. 6-9.

  9. О. Кочерга. Їхні традиції в нашому правописі. Критика, 2004, №1-2, с. 17-18.

  10. О. Войналович, В. Моргунюк. Російсько-український словник наукової і технічної мови. Термінологія процесових понять. Київ, Вирій, 1997, 254 с

Loading...

 
 

Цікаве