WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → В.І. Даль та українська мова - Реферат

В.І. Даль та українська мова - Реферат

Реферат на тему:

В.І. Даль та українська мова

Великий народолюбець Володимир Іванович Даль [10 (22).ХІ.1801, м. Луганський Завод (Луганськ) – 22.ІХ (4.Х).1872, Москва; похований на Ваганьковському кладовищі] – письменник, лінгвіст, поліглот, фольклорист, етнограф, морський офіцер, лікар, зоолог, ботанік, педагог, двічі академік - відповідно у галузі природознавства і словесності – назавжди увійшов в історію загальнолюдської культури під своїм яскравим і вичерпно ємним псевдонімом Козак Луганський. Поряд з позначенням місця народження (козак Луганського заводу) тут були втілені гуманістичні, волелюбні спрямування (козак лугів, безкрайого квітучого простору). Тим самим, на наш погляд [1,210-218], псевдонім визначив основну суттєву рису мешканців Луганщини, включаючи й постійно переборюване ними протиріччя між пролетарською залежністю від роботодавця і відносною козачою волею.

Подібне ототожнювання з простим людом, звичайно ж, виникло зовсім не випадково. Володимир Іванович з'явився на світ тоді, коли його батько, обрусілий данець Іван Матвійович, який служив старшим лікарем на Луганському ливарному заводі, вів безкомпромісну боротьбу з заводським правлінням – жадібними англійськими культуртрегерами і російською бюрократією – за поліпшення лікарського обслуговування майстрових [2,24-26]. Освічений по-європейському, ще недооцінений сучасною наукою просвітитель-практик, він став фактично фундатором перших безкоштовних лікарень для робітників на теренах нинішньої України і висунув вражаючу за своєю сміливістю та широтою програму збереження народного здоров'я. Зокрема, він реформував медичні пункти при ливарному заводі та на вугільній ломці у Лисичій балці (нині місто Лисичанськ), йому вдалося домогтися поліпшення санітарних умов побуту і продовольчого забезпечення робітників. Свого сина він виховував у любові до нової батьківщини і трудової людини. Думається, що все це, а також активна взаємодія російської та української культури, яка відбувалася в російськомовному середовищі Донбасу, визначило інтерес майбутнього Козака Луганського до особливостей різних народностей.

Важко назвати іншого такого письменника, якому вдалося б відобразити стільки національних типажів: росіяни, українці, білоруси, цигани, поляки, болгари, турки, молдовани, румуни, євреї, греки, казахи, киргизи, калмики, башкири, узбеки, туркмени, лезгини, фіни, німці, французи, англійці... Причому в кожному конкретному випадку Даль виявляє взаємозв'язок між неповторними характерними рисами і життєвим укладом, що їх сформував, а також фольклорними уявленнями того чи іншого народу про самого себе. Даль не розподіляє національності на гарні чи погані, головні чи другорядні. Відзначаючи позитивні риси, він постійно називає й негативні. Однак ніде це не перетворюється в насмішку чи менторство. Здавалося б, немало теплих слів він каже про тямущість і винахідливість російського мужика , але водночас вказує на його ледарство, нехлюйство, пияцтво. Дуже добре про цю особливість далевської творчості відзначив І.С. Тургенєв: "Русскому человеку больно от него досталось – и русский человек его любит, потому что и Даль любит русского человека, любит дворника с его съедомым утиральником и с грязной щеткой, на которую он в раздумье опирает свою бороду"[3,278]. Тим самим ще раз було підкреслено неупереджене ставлення Козака Луганського до представників усіх національностей.

Вказані особливості впадають в ока і при аналізі української тематики у творах Даля. Він чудово знав побут, мову і фольклор українців від Донбасу до Карпат, бо значна частина його життя пройшла в Україні (тоді Малоросії та Новоросії). Нагадаємо, що у 1805 р. він разом з сім'єю переїжджає з містечка Луганський Завод до міста Миколаєва, де й проживає до самого вступу до Петербурзького морського кадетського корпусу в 1815 р. Після закінчення корпусу в 1819 р. у чині мічмана повертається до Миколаєва для проходження служби; часто буває у Криму, насамперед у Севастополі; під час флотських походів докладно знайомиться з акваторією Чорного моря [4,265-272]. У 1824 р. переведений до Кронштадту; 1 січня 1826 р. подає прохання про відставку [5,37]. Отримавши медичну освіту в Дерптському університеті, поїхав весною 1829 р. як лікар через Україну на Балкани для участі у російсько-турецькій війні, зокрема пливе по Дніпру на човні, а потім добирається до Могилева на Дністрі, про що дізнаємось з його багато в чому автобіографічної повісті "Болгарка" [6,VII,112]. Повернувшись з військом до Російської імперії 20 квітня 1830 р. [5,42], продовжує служити військовим лікарем в українській провінції: завідує зведеним лазаретом в Умані у грудні 1830, а в січні 1831 р. бореться з епідемією холери у Кам'янець-Подільському [5,37]. Серед пунктів свого перебування тоді на Україні Даль називає у повісті "Подолянка" і Ольшани, Браїлов, Вишневець, Кременець, Почаєвський монастир [6,VII,146-147].

Даля зв'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Скажімо, влітку 1844 р. він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Є.П. Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні [7,121]. Ще дорогою сюди, у Чернігівській губернії, і тут, на Полтавщині, він збирає українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з "Убежища" від 21 червня 1844 р. повідомляє: "В Полтавской (губернии. – Ю.Ф.) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски – выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо.

Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами" [7,118].

Авторитет Даля серед діячів української культури був таким великим, що відомий просвітитель-подвижник Г.П. Галаган запрошує його на посаду директора навчального закладу в Києві (колегії Павла Галагана), який він відкрив. У листі від 19 квітня 1846 р. з Сімферополя Даль повідомив про свою готовність зустрітися з ним 3-4 травня в Києві [8,13]. Однак у листі від 19 травня 1846 р. через сімейні та службові обставини відхилив отримане запрошення: "Мне было бы очень грустно думать, что отказ мой затруднит Вас в выборе директора и что Коллегия Павла Галагана, хотя на короткое время, останется без достойного для нее руководителя. Искренно хочу надеяться, что не случится ни того, ни другого" [8,14].

Ознайомившись з "Начатками русской филологии" М.А. Максимовича, Даль вступає з ним в дуже змістовне наукове листування, яке було присвячене питанням слов'янської історії та лінгвістики. 12 листопада 1848 р. він надсилає йому співчутливого листа з Санкт-Петербурга, де між іншим згадує про свої недавнє перебування в Києві і висловлює жаль з приводу їх зустрічі, яка не відбулася тоді [9,356]. А у листі від 10 лютого 1850 р. з Нижнього Новгорода довірчо мотивує свою відмову від співробітництва у "Киевлянине" натяком на цензурну заборону горезвісним Бутурлінським комітетом публікації власних творів: "<...> с душевным удовольствием угодил бы Вам, и никак бы не подумал отказаться – да нельзя; заговелся против воли, и не от меня разрешение вина и елея зависит" [9,361]. (Обставини цієї заборони, яка врешті привела до переводу Даля у 1849 р. до Нижнього Новгорода, вже були предметом детального розгляду [2,160-161;10, 17-19]).

Даль активно популяризував творчість Г.Ф. Квітки-Основ'яненка. Скажімо, ще до виходу його "Малороссийских повестей" він повідомляв у замітці, яка була опублікована 9 січня 1834 р. в "Северной пчеле", але датованій 8 грудня 1833 р.: "Мне досадно, что Рудый Панько молчит. – На Украйне выходят – дайте мне хоть однажды подать вам, окольным путем, библиографическое сведение, прежде, чем оно дошло прямою колеей в столицу – выходят, говорю, Малороссийские повести Грицка Основьяненки; сказывают, мастерская работа. Быт Малороссии для народных рассказов заманчив и неисчерпаем" [11,24]. Важливе не саме повідомлення, бо вони мали дружнє листування [12,III,446], а пряме співставлення імен взагалі тоді ще маловідомого письменника і вже досить популярного Гоголя. І тут Даль виявив вражаючу естетичну далекоглядність. За справедливим спостереженням С.Д. Зубкова: "Значення виступу Квітки для української літератури було справді епохальним. Він ствердив моральну гідність простої людини, зорієнтував прозу на народну мову, визначив форму оповіді, накреслив образи, талановито й сильно піднесені його наступниками" [12,I,13-14]. Даль дав позитивні рецензії до обох книжок "Малороссийских повестей" та комедії "Сватання на Гончарівці" [13,12-13]. А підкресливши, "что Квитка преодолел традиционную для украинской литературы бурлескно-травестийную линию в обрисовке быта, впервые изобразил его не "наизнанку, а налицо" [14,524], тим самим підтримав зародження нового художнього погляду на оточуючу дійсність.

Loading...

 
 

Цікаве