WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Вiдсутнiсть українських послiв з Бiльщини й Пинщини в нiчому не змiнювала факту, що в свiдомостi української елiти були вони iнтегральною частиною української нацiональної територiї, про що постiйно нагадували рiзного роду публiкацiї та шкiльнi пiдручники, якi випускали українськi видавництва. Прикладом можуть бути працi Степана Рудницького, який у 20-х роках видав серiю публiкацiй описуючих межi української етнiчної територiї та характеризуючих окремi регiони. Найобширнiше питання це було порушене у виданiй 1923 р. книжцi Огляд нацiональної територiї України, де був помiщений окремий роздiл присявчений iсторiї й етнiчним вiдносинам на Пiдляшшi (до якого зараховує всю етнiчно українську територiю бувшої Гродненської губ.) та на Полiссi.

Етнографiчнi вiдносини Пiдляшшя є простi - писав український географ. - Тут межують iз собою три суцiльнi територiї: українська, бiлоруська й польська. Границя української територiї проходить вiд Мельника до Дорогичина, на Сiм'ятичi, Ботьки, Страблю до р. Нарви. Тут починається границя українсько-бiлоруська. Вона йде р. Нарвою в гору через с. Нарву й Семенiвку (пiвнiчна межа Бiловезької пущi) аж до джерел рiки Нарви, потiм на Велике, Пружани, Сiлець, Картузьку Березу й доходить коло Чорного до границi Гродненської губернiї. На територiї бувшої Минської губ. С. Рудницький до української територiї зараховував цiлий Пинський пов. та пiвденну частину Мозирського.40

Пишучи це С. Рудницький перебував в емiграцiї й користувався адмiнiстрацiйним подiлом ще з-перед свiтової вiйни. Свого роду актуалiзацiєю твору Рудницького була брошура I. Шимоновича, який брав вже до уваги новi полiтично-адмiнiстрацiйнi реалiї, пишучи: Так що тепер до Пiдляшшя зачислюються три цiлих повiти: Берестейський, Кобринський i Дорогичинський та частини Бiльського i Пружанського повiтiв.41 Натомiсть частина Полiсся, яка перебувала тодi в межах Польської держави, складає в теперiшнiм п'ять окремих повiтiв: Пинський, Камiнь-Коширський, Лунинецький, Столинський i Сарненський .42 Та взагалi до Полiського воєводства входить все Пiдляшшя (крiм частини Бiльського повiту i Полiсся. З цього воєвiдства до Бiлоруської нацiональної територiї входить лише пiвтора повiти: цiлий Косiвський i половина Пружанського.43

Зрозумiло, що не вся ця територiя була в однаковiй мiрi нацiонально активна. У 20-х роках основними осередками українського нацiонального життя, в якого розбудженнi надалi велику роль вiдiгравали уродженцi забужанського Пiвденного Пiдляшшя i Холмщини, були Бересть i Кобринь. Реактивована була дiяльнiсть „Просвiти", якої окружна управа резидувала в Берестю (в теренi було бiльше ста гурткiв). Крiм „Просвiти" на територiї Берестейщини дiяли фiлiї товариства „Рiдна Хата", якої централя була у Холмi.

Найбiльше перешкод зустрiчали спроби розбудови мережi шкiл з навчанням українською мовою - у 20-х роках iснувало деякий час всього кiльканадцять державних шкiл, в яких навчання велося українською, або українською i польською мовами, але у 30-х роках були вони лiквiдованi. В Берестю вiд 1924 р. дiяла органiзована „Просвiтою" приватна 7-класова українська початкова школа iменi Олекси Стороженка (вiд 1868 р. письменник проживав в пiдберестейському маєтку Тришин, де у 1874 р. помер). Органiзованi були також безплатнi доповнюючi курси для дорослих.

Про велику потребу освiти українською мовою серед жителiв Берестейщини свiдчить факт, що коли пiсля здiйсненого Пiлсудським державного перевороту у 1926 р. мiнiстр освiти склав обiтницю про прихильне трактування петицiй в справi українського шкiльництва i починення вiдповiдного розпорядження в цiй справi, також в полiських повiтах мала мiсце масова акцiя висилання петицiй в справi вiдкриття українськомовних шкiл. З частини мiсцевостей копiї петицiй з пiдписами батькiв надiсланi були до Української парламентської репрезентацiї, задяки чому стало вiдомо, що з повiтiв Бересть, Дорогичин, Кобринь i Столин надiсланих було бiльше ста прохань з пiдписами понад 3 тис. батькiв. В однiй з петицiй знаходимо також протест проти адмiнiстрацiйних манiпуляцiй при переписах: Статистичнi данi не вiдповiдають дiйсностi, бо записували нас, не питаючись навiть, за кого ми себе вважали. Нiхто з нас не почуває себе бiлорусом, мова бiлоруська для нас чужа, натомiсть всi ми українцi.44

В близькому зв'язку з просвiтницькою дiяльнiстю розвивалася також українська кооперацiя. В Берестi i Кобринi дiяли українськi кооперативнi банки а також українськi торгiвельнi кооперативи.

Швидко також поширювалися тут впливи Українського Соцiалiстичного Об'єднання „Селянський Союз", заснованого у 1924 р. лiвими членами Української парламентської репрезентацiї. В липнi 1926 р. в Берестi вiдбувся повiтовий з'їзд „Сель-Союзу", на якому присутнiх було 200 делегатiв. В резолюцiях з'їзду, крiм гострої критики державної адмiнiстрацiї та домагань полiтичного та суспiльно-економiчного характеру, знайшлися й такi ствердження: З'їзд протестує проти насильної полонiзацiї українських дiтей в польських школах. Селянство Берестейщини не раз заявляло, що визнає себе українським та домагається для своїх дiтей рiдної української школи. З'їзд рiшуче домагається вiд уряду привернення з новим шкiльним роком українського шкiльництва по селах i в мiстi для українських дiтей. Селянство заявляє, що не заперестане боротьби за навчання дiтей i народню освiту в своїй українськiй мовi.45

З черги бiльш центристськi наставлена частина послiв i сенаторiв Української парламентської репрезентацiї приєдналася до Українського Нацiонально-Демократичного Об'єднання, створеного в липнi 1925 р. В принятiй тодi Платформi УНДО пiдкреслювано: УНДО стоїть на становищi нацiональної єдностi всього українського народу та змагає до здобуття Соборної Назалежної Української Держави. Вiдносно захiдно-українських земель УНДО ствердзує: Схiдна Галичина з Лемкiвщиною, Холмщина з Пiдляшшям, Волинь з Полiссям мають вiдвiчний український характер, українське населення супроти чужинного напливового елементу являється тут подавляючою бiльшiстю, тому УНДО змагатиме, щоби захiдно-українськi землi супроти Польщi виступали разом як цiлiсть i в своїй участи головну вагу прикладатиме до вдержання i розбудови одноцiлого нацiонального фронту.46

Все ж таки центристське УНДО, хоч було найсильнiшою українською партiєю того часу, свої основнi органiзацiйнi структури мало в Галичинi, по-частi на Волинi. Натомiсть в українських повiтах Полiського та Люблинського воєводства та в бiльшостi Волинi провiдну роль надалi вiдiгравав „Сель-Союз", який осiнню 1926 р. перетворився в Українське Селянсько-Робiтниче Соцiалiстичне Об'єднання (в скороченнi „Сель-Роб").

У Берестейському, Кобринському, Дорогичинському, Пинському й Столинському повiтах дiяло бiльше ста гурткiв „Сель-Робу" з 2 тис. зареєстрованих членiв. I хоч у 1927 р. „Сель-Роб" розколовся на двi ворогуючi фракцiї, пiд час праламентських виборiв у 1928 р. список „Сель-Робу"-Лiвих в Берестейському виборчому окрузi здобув два посольськi мандати, а список „Сель-Робу"-Правих один в Пинському окрузi.

Коли вiзьмемо до уваги також факт, що в сiчнi 1928 р. в Берестi вiдбувася церковний з'їзд, який пiдтримав домагання привернення Православнiй церквi на українських землях нацiонального характеру, можемо без перебiльшення ствердити, що в 1920-х роках вiдбувся швидкий розвиток українського нацiонального руху на Берестейщинi, який охопив всi прояви суспiльного життя. Факт цей знайшов також вiддзеркалення в польських публiкацiях. I так Вiктор Мондальський, даючи нацiональну характеристику Полiського воєв., стверджував про українцiв: Елемент цей, зокрема в пiвденних частинах, нацiонально бiльше освiдомлений анiж бiлоруси. Зараз мiста на пiвденному польському Полiссi, внаслiдок виникання в них „Просвiт" та рiзних iнших культурних, провсiтних, кооперативних та господарських органiзацiй, при великiй рухливостi руської [тобто української - Ю. Г.] iнтелiгенцiї, стають осередками, з яких променiє руське нацiональне освiдомлення, доходячи до пiдмiських та дальших сiл.47

Зрозумiло, що дежавна адмiнiстрацiя, як цивiльна так i вiйськова, мала зовсiм протилежнi настанови й була зобов'язана трактувати мiсцеве населення як „бiлорусiв". Насильне приписування „бiлоруської нацiональностi" та „рiдної бiлоруської мови" iнколи вiдбувалося навiть всупереч рiшучого спротиву осiб, щодо яких застосовувано таку практику. Саме такий випадок описаний був у 1926 р. в холмському тижневику „Наше Життя": Як польським урядовцям страшна i не бажана наша нацiональнiсть хай послужить слiдуючий випадок: 20 травня ц.р. в м. Жабинка вiдбувався прийом новобранцiв до вiйська. На запитання писаря якої народностi, один з рекрутiв вiдповiв, що української, але писар записав бiлоруської. Скiльки цей рекрут М. Д. не протестував перед вiйськовою владою i старостою кобринським, нiчого не помогло, бо всi твердили, що Кобринський повiт не Україна, а тому мешканцi не можуть бути українцями. Так цей рекрут дiстав „ксьонжечку вiйськову з єнзикєм мацєжистим бялорускiм", хоча зовсiм бiлоруської мови не знає...48

Не всi однак були так ґлупiо упарцi як рекрут М. Д., були бо й розумнi, якi знали й респектували очiкування польської бюрократiї на „кресах". Одного з них показав в вiршi Розумний український поет Степан Семенюк (1909-1943) з села Яремичi в тому ж Кобринському повiтi:

Loading...

 
 

Цікаве