WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Цiлий цей час гетьманський уряд Української Держави намагався добитися поширення своєї влади також на територiю Холмщини. 5 листопада гетьман Скоропадський особисто звернувся до нiмецького комадування з пропозицiєю ввести на Холмщину нiмецьке вiйсько i допустити до Берестя кiлькохсотособовий український вiйськовий вiддiл. 9 листопада мiнiстр закордонних справ Дмитро Дорошенко заключив у Берлiнi договiр з нiмецьким урядом про замiну австрiйських вiйськ на Холмщинi нiмецькими та допущення на її територiю української адмiнiстрацiї. Договiр цей не був введений в дiю, оскiльки цього ж дня в Берлiнi спалахнула революцiя, а п'ять днiв пiзнiше почалося антигетьманське повстання в Українi.

11 листопада 1918 р. Нiмеччина пiдписала перемиря з державами Антатнти, в якому зобов'язалася евакуювати свої вiйська зi всiх окупованих територiй як на заходi так i на сходi. Поразкою Нiемччини скористалися поляки - вже 11 листопада почалося обеззброювання нiмецьких солдатiв на територiї Польського королiвства, а 18 листопада створений був польський уряд у Варшавi. Одним з основних напрямкiв польської полiтики стало заволодiння територiями на сходi - також Полiссям.

Однак на територiї Полiсся та Пiдляшшя розташованi були ще боєздатнi нiмецькi частини, що захищали залiзничну магiстраль з Києва, якою почерез Ковель - Берестя - Бiльськ - Бiлосток вiдбувалася евакуацiя нiмецької армiї до Схiдної Прусiї. Все ж таки 2 грудня 1918 р. українськi повiтовi комiсарiати були евакуйованi з забужного Пiдляшшя до Берестя. Тут також переселилося з Бiлої редакцiя тижневика „Рiдне Слово" та зорганiзованого при ньому видавництва (тут закiнчено друк Українського букваря Андрiя Савчука та згадано календаря на 1919 р.).

2 сiчня 1919 р. нiмецьке командування передало управу на територiї Полiсся краєвому комiсаровi Української Народної Республiки в Берестю. До компетенцiї українських органiв влади перейшло мiське i сiльське самоврядування, мiськi й сiльськi мiлiцiї, загальне шкiльництво, судiвництво, опiка над хворими i улаштування фiнансових iнституцiй. Ось як коментувало цю подiю „Рiдне Слово" за 7 сiчня 1919 р.: З цим днем отже касується окупацiя нашого краю, касується оце „двоєвластiє", що тривало майже рiк, i яке шкiдливо вiдбивалося на загальному розвитковi нашого краю. Хоч по мировому договору i допускалася сюди українська влада, але дiяльнiсть її обмежувалася до мiнiмума - пiд її компетенцiю входили лише церква, школа та бiженецькi справи та й тут ще пiд ноги їй кидано колоди. Повiтовi комiсарiяти засновано, правда, при кожнiй нiмецькiй комендантурi, але самодiяльности у них було дуже мало - можна було сказати, що це були фiлiї комендантур по українських справах. Через це нi авторитету, анi потрiбного довiр'я мiж населенням українська влада не мала.

Зовсiм iнакшою справа становиться з вище згаданого моменту. Мiняється оте фатальне становище української влади, компетенцiя її в управi краєм стає далеко ширшою, хоч мусимо зазначити, що ще все таки не повною.23

В цьому самому числi тижневика характеризовано загальне становище: Мiсто Бересть поволi приходить до стану нормального життя. Щоправда, ще йому далеко до того стану, в якiм воно було до 1915 року, але коли ми порiвняємо тутешнє життя тепер з тим, яким воно було лiтом минулого року, то рiжниця буде, як мiж небом i землею. Коли тодi можна було з грiшми тут з голоду вмерти, бо не було нi одної приватної крамницi, то тепер хоч i в невеликiй кiлькостi, а все таки, можна дiстати продукти для прожиття... Вже функцiонує правильно українська державна вища початкова школа (прогiмназiя)... Ще в мiстi багато нiмецького вiйська, але вся влада мiсцева находиться в руках української адмiнiстрацiї. По трохи починають iти в рух українськi гривнi та карбованцi...24

Щоб могти справдi радiти з переймання влади українськими установами потрiбним було замiнити вiдступаючi нiмецькi вiйська українськими. Ще в груднi 1918 р., пiсля зайняття Києва вiйськами Директорiї, вислана була туди делегацiя Холмського Губернiяльного Комiтету з проханням про допомогу в органiзуваннi фронту проти сподiваного польського наступу пiсля залишення нiмцями Пiдляшшя i Полiсся. Директорiя прийняла рiшення про переведення над Буг вiйськової групи „Чорноморська сiч", але завадив цьому наступ бiльшовикiв на пiвнiчному фронтi. На початку сiчня 1919 р., саме пiд впливом чуток про наступ большевицьких вiйськ на залишенi нiмцями територiї Бiлорусi почала в Кобринi органiзуватися вiйськова формацiя „Полiська Сiч". Однак з огляду на невелике число населення, яке в бiльшостi перебувало ще в „бiженствi" її органiзацiя не набрала широкого маштабу.

В такiй ситуацiї, пiсля вiдходу останнiх нiмецьких частин територiю Полiсся почали займати польськi вiйська - 10 лютого 1919 р. були вони вже в Берестi, 11 лютого в Малоритi, 12 лютого в Кобринi. 14 лютого вiдбулося зiткнення польських i бiльшовицьких вiйськ - польський вiддiл зайняв Березу Картузьку, розбиваючи мiсцевич бiльшовицький гарнiзон.

Опис захоплення Берестя поляками залишив Василь Дмитрiюк: Показалось, що польське вiйсько пiд командою генерала Лiстовського зайняло без спротиву цитаделю, де перебували ше деякi вчителi курсанти i мiй брат зi сестрою, зайняли мiсто, арештували комiсара, Скорописа-Йолтуховського, його заступника, Донця i працiвникiв комiсарiяту: Озерянця, Мартинця, о. Кiта, панну Бiгунiвну i посадили їх в цитаделi. Все майно комiсарiяту сконфiскували, кооперативу сплюндрували, книжки та папери подерли та повикидали на вулицю.25

Сам факт фiзичного оволодiння захiдноукраїнськими етнiчними територiями не давав ще гарантiї успiшного включення „по всяк час" цих земель до складу польської держави. Не мiгши iгнорувати присутностi багатомiльйонної української меншини польська державна влада намагалася „обмежити" українське питання лише до Схiдної Галичини та Волинi, проводивши дiї в напрямку швидкої полонiзацiї найбiльш периферiйних українських територiй - Лемкiвщини, Холмщини та пiденної частини Пiдляшшя. Натомiсть на територiї бувшої „Литви", тобто на територiї створено на початку 20-х рокiв Полiського воєводтсва i Бiльському пов. Бiлостоцького воєв., прийнята була полiтика негування присутностi українського населення. Суперечило це очевидно констатацiям українських, росiйських та бiлоруських етнографiв, мовознавцiв та iсторикiв, якi вже в другiй половинi ХIХ ст. досить детально вивчили етнiчну ситуацiю на цiй територiї. Також i в польських етнiграфiчних опрацюваннях та публiцистичих брошурах, якi з'являлися до початкiв 1918 р. населення Бiльського, Берестейського i Кобринського повiтiв загально визнавали українським. До того часу факт проживання на пiвденнiй окраїнi „Литви" не так то i в загальному її маштабi численного українського населення можна було вважати свого роду етнографiчною цiкавинкою. Але вже пiсля проголошення самостiйностi УНР i пiдписання нею берестейського договору питання це набрало полiтичної ваги. Виразно бачимо це в рiзного роду публiкацiях та документах, в яких обсуджувана було питання значення Полiсся для маючої виникнти польської державностi.

У виданому 28 лютого 1918 р. числi польського вiленського бюлетеню „Лiтва" надрукований був Протест, який його польськi автори починали словами: Перед лицем Європи довершений був новий злочин. Цим „злочином" був очевидно берестейський договiр. Далi автори Протесту намагалися доказати, що приєднання Полiсся, Пiвденного Пiдляшшя та Холмщини до Української Народної Республiки це гвалт на живому органiзмi, i що Україна стає обдарованою землями, якi нiколи до неї не належали, коштом Польщi i Литви. Крiм виразно тенденцiйного представлення нацiональних стусункiв на територiї Полiсся, в документi цьому знаходимо суттєвi ствердження про мiлiтарне значення регiону: Кордони нової „України" гострим клином врiзатися мають помiж територiю Польщi та Литви, щоб їх зв'язок i єднiсть iнтересiв звести нанiвець. Визначено їх при тому таким способом, що коли Литву i Польщу вчиненоно зусiм беззахисними зi сторони України, цiй останнiй запевнено всiлякi дефензивнi i офензивнi користi. Воднi барiєри Буга i Прип'ятi, а також сiтка полiських каналiв, вiдданi Українi з широким їх правобережним передпiллям, дають їй водночас можливiсть оборони та атаку.26

Цей стратегiчний аспект пiдлясько-полiського вiдтинка українського державного кордону детально обговорено в документi з половини 1918 р., якого заголовок звучить Кордони Польського Королiвства зi стратегiчної точки зору. Меморiял опрацьований польськими вiйськовими колами. Якщо йдеться про кордон Польщi з Україною автори документу за основне питання визнали приналежнiсть Полiсся, якого найважливiшими точками назвали Берестя та Пинськ, якi сполучувала широка плоска височина з важливим стратегiчно Кобринем. Тому також пiдкреслювано: Польща мусить як найбiльше категорично виступати проти вiддання кому небудь цього пункту (Берестя - Ю. Г.), а також сусiдної територiї на сходi... Визнання за Україною Берестя i цiлого Полiсся є мiлiтарним вiдданням Польщi на ласку й неласку цiєї держави. (...) Безпека Польщi вимагає, щоб кордон України не сягав за Прип'ять та щоб Пинськ, а тим бiльше Кобринь i Берестя, до неї не належали. Пинськ повинен бути польським, а в кожному разi до польської держави повинен належати Кобринь.27

Далi пiдкреслюється, що польсько-український кордон повинен проходити в деякiй вiдстанi вiд Буга, обiймаючи захiдну частину Волинi з Ковлем i Луцьком. Одним словом для польських вiйськових кiл, основним було не допустити Україну на Полiсся та лiнiю Бугу. В тому часi фактично iснуючою дежавою була Україна, а про Польщу були тiльки неспрецизованi обiцянки нiмецького та австрiйського урядiв, оскiльки Королiвство Польське було пiд їхньою окупацiєю.

Loading...

 
 

Цікаве