WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Можна сказати, що на цю окраїну української етнiчної територiї, якою були пiвденнi повiти Гродненської й Мiнської губернiй, та схiднi Сiдлецької губ. (Пiвденне Пiдляшшя) хвиля нацiонального вiдродження майже не дiйшла - його прояви були тут нечисленнi i досить кволi. Надiю на знiму принiс 1917 р. - лютнева революцiя в Росiї та виникнення Української Центральної Ради у Києвi, яка згодом прокламувала Українську Народну Республiку, в склад якої мали увiйти всi землi заселенi українцями.

Саме про це писав у своїй програмнiй статтi Якої ми хочемо автономiї Михайло Грушевський: Українцi хочуть, щоб з українських земель Росiйської держави (бо про них говоримо поки що, не зачiпаючи iншого питання - об'єднання всiх українських земель) була утворена одна область, одна нацiональна територiя. Сюди, значить, мусять увiйти губернiї в цiлостi або в переважнiй частi українськi - Київська, Волинська, Подiльська, Херсонська, Катеринославська, Чернiгiвська, Полтавська, Харкiвська, Таврiйська i Кубанська. Од них треба вiдрiзати повiти i волостi не-українськi, як скажiм, пiвнiчнi повiти Чернiгiвської губернiї, схiднi Кубанської тощо, а прилучити натомiсть українськi повiти сусiднiх губернiй, як Хотинський i частини Акерманського Бесарабської, схiднi частини губернiї Холмської, полудневi окрайцi губернiй Городенської, Мiнської, Курської, захiднi частини Воронiжчини, Донщини, Чорноморської i Ставропольської губернiй. Так утвориться територiя, де українська люднiсть становить бiльшiсть.21

Хiд подiй скоригував погляди українських полiтикiв того часу й iдея автономiї України в складi демократичної Росiйської держави заступлена була iдеєю самостiйностi, яку проголошено в сiчнi 1918 р. В тому часi тривали мирнi переговори в Берестi з т.зв. Центральними державами (Нiмеччина, Австро-Угорщина, Болгарiя i Туреччина). У пiдписаному 9 лютого 1918 р. мировому трактатi погодилися вони визнати приналежнiсть до Української Народної Республiки Холмщини, забужанської частини Пiдляшшя та бiльшостi етнiчно української частини Гродненської i Мiнської губернiй. Поза межами УНР мав натомiсть залишитися зеселенi українцями частини Бiльського, Пружанського й пiвнiчно-захiдня частина Берестейського повiтiв. Причиною було прагнення Нiмеччини зберегти для себе розташовану на цiй територiї Бiловезьку пущу, найбiльший в цiй частинi Європи резервуар дерева - сировини необхiдної зокрема на лiнiї фронту та у вугiльних шахтах. Вже у 1916 р. нiмцi почали в селi Гайнiвка будувати осередок механiчної й хiмiчної переробки дерева, який згодом перетворився в повiтове (районне) мiсто. Початково плановане було приєднання цiєї територiї, розташованої в сусiдтвi Прусiї, до Нiмеччини. Однак коли показалося, що мiлiтарнi успiхи на захiдному фронтi закiнчилися, нiмцi пiдтримали територiяльнi претензiї ново твореної Литовської держави, яка перетендувала не тiльки на етнiчнi литовськi землi, але й на територiї заселенi слов'янами, з Гродном, Бiлостоком та Бiльськом (в нiмецьких планах держава ця мала бути цiлком залежна вiд Нiмеччини). Хоч однак м.iн. в Бiльську i Бiловежi в 1918 р. з'явилися представники литовської Тариби, територiя ця надалi залишалася пiд фактичною нiмецькою окупацiєю.

Пiд час переговорiв в Берестю українська делегацiя, на основi спецiальної iнструкцiї голови Центральної Ради проф. Михайла Грушевського, вимагала визнання суверенiтету УНР також над Бiльським повiтом, однак представники Нiмеччини були тут на позицiї сильнiшого й записана в 2 пунктi мирового договору лiнiя українського державного кордону на Пiдляшшi i Полiссi проходила почерез Пугачiв, Радинь Пiдляський, Межирiччя, Сарнаки, Мельник, Високе, Кам'янець, Пружани, Вигонiвське озеро. Проф. Грушевському, який 19 березня 1918 р. промовляв на засiданнi Центральної ради присвяченому ратифiкацiї берестейського договору, прийшлося з огiрченням сконстатувати: Мушу пiдчеркнути, що те що признано в Берестi, ще не вiдповiдає нашим iсторичним границям. Наш Дорогичин, один з наших iсторичних городiв, в якому коронувався король Данило, не увiйшов до нашої територiї. Але ми не будемо ганятись за iсторичними релiквiями, а станемо на грунтi реальних вiдносин, вважаючи на те, що можна уратувати в даних обставинах. I хоч менi гiрко, що ми не могли дiйти до старої етнографiчної границi, не могли злучити тих „україн", як називає їх галицько-українська лiтопись, з Українською республiкою, я з того робити цасїс беллi не буду рекомендувати українськiй суспiльностi.22

Також на полiсько-пiдляських територiях, якi формально вже були визнанi за приналежнi до УНР продовжувался фактична нiмецька окупацiя. Нiмцi однак не чинили тут перешкод для органiзування української цивiльної адмiнiстрацiї, якої осередком став Бересть. Треба при тому зазначити, що дiяльнiсть українських органiзацiй на цiй територiї почалася вже у 1917 роцi. Керiвництво Союзу Визволення України, дiючого на територiї Центральних та нейтральних держав, домоглося згоди на вислання на окуповану Нiмеччиною забужанську частину Пiдляшшя, Полiсся та Волинь офiцерiв i солдатiв I Запорозького полку iм. Тараса Шевченка, сформованого з українцiв, якi потрапили в нiмецький полон з лав росiйської армiї. В першiй половинi 1917 р. прибули вони до Бiлої на Пiдляшшi, яка протягом року була основним осередком української просвiтної дiяльностi, веденої т.зв. Українською громадою в Бiлiй. Тут виходив в свiт тижневик „Рiдне Слово" (перше число з'явилося 23 червня 1917 р.) та рiзнi книжковi видання, тут також мала свiй осiдок Шкiльна рада, яка займалася органiзуванням українських шкiл i гарантуванням їм фахового нагляду.

На територiї Берестейського i Кобринського повiтiв першi українськi школи почали органiзуватися вже в початках червня 1917 р. 31 липня в мiстечку Дивин вiдбулася десятиденна конференцiя українських вчителiв, метою якої було пiдготовлення до нового шкiльного року. Загалом до 15 грудня 1917 р. на територiї Пiдляшшя, Полiсся i Волинi виникло 96 українських народних шкiл, в яких вчилося 5,2 тис. дiтей. В школах цих вчило 110 вчителiв, з яких 59 було мiсцевих, а 51 було присланих Союзом Визволення України.

Найбiльша кiлькiсть шкiл була на територiї бувшої Гродненської губернiї, зокрема в Кобринському повiтi - 40 шкiл з 2,2 тис. учнiв i 44 вчителями. В Берестейському повiтi було 8 шкiл з 338 дiтьми й 10 вчителями, а в пiвденному окрайцi Пружанського 3 школи з 170 учнями i 4 вчителями. Три школи з 150 учнями i 4 вчителями виникли в захiднiй частинi Пинського повiту, яких був тодi перерiзаний лiнiєю фронту.

Перешкодою дальшого швидкого розвитку українського шкiльництва на цiй територiї було її обезлюднення внаслiдок евакуацiї в 1915 р., а також вiдсутнiсть коштiв на утримання шкiл та постачання їх пiдручниками. Ситуацiю змiнило пiдписання берестейського мирового договору.

Пiсля лютого 1918 р. окупованi вiд 1915 р. територiї Холмщини, Волинi, пiвденного Пiдляшшя та Полiсся вiдданi були пiд управу губернiяльного комiсаря, члена керiвництва Союзу Визволення України Олександра Скорописа-Йолтуховського, водночас проф. М. Грушевський доручив дiючому в Києвi Холмському Губернiяльному Виконавчому Комiтетовi приготовлення адмiнiстрацiйних кадрiв для цих земель. З огляду на те, що Холм окупований був австро-угорськими вiйськами i Вiденський уряд з огляду на свої полотичнi плани вiдносно полякiв в Галичинi вiдволiкав ратифiкацiю трактату i не впускав на цю територiю представникiв української влади, мiсцем осiдку комiсаря та губернiяльних установ стало Берестя.

Перша група урядовцiв i вчителiв прибула з Києва до Берестя в останньому тижнi березня 1918 р. Серед них були зокрема о. Вiктор Козловський вiд мiнiстерсва вiроiсповiдань, Антiн Васинчук вiд хлiборобських справ, д-р Василь Дмитрiюк вiд мiнiстерства здоров'я, Тимiш Олесiюк вiд мiнiстерства освiти.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського (29 квiтня 1918 р.) всi губернiяльнi комiсарi назначенi урядом УНР були звiльненi зi своїх посад. Гетьманський уряд комiсарем Холмщини, Пiдляшшя i Полiсся призначив нiкому невiдомого генерала Морозова, однак завдяки iнтервенцiї Холмського Комiтету на цю функцiю привернено О. Скорописа-Йолтуховського. Згодом комiсарiв почали iменувати старостами, а з вересня 1918 р. в Берестю став виходити „Вiстник Холмського Губернiяльного Староства". Крiм губернiяльного старости, назначенi були також повiтовi старости в Берестю, Березi Картузькiй, Бiлiй, Яновi Пiдляському, Дорогичинi (полiському), Кобринi i Пружанах. Всю цю територiю в тодiшнiх документах звали Пiдляшшям. Назва Полiсся була вiдношена до територiї бувшої Мiнської губернiї. 7 червня 1918 р. сформовано її в Полiське староство з центром у Мозирi.

Також завдяки старанням Холмського Комiтету зреорганiзовано управлiння освiтою. Створений був Комiсарiят Народної Освiти для Холмщини, Пiдляшшя i Полiсся. Щоб забезпечити кадри для вже дiючих та органiзованих народних шкiл та прогiмназiй, вiд червня до кiнця 1918 р. проведенi були в Берестю три черги спецiальних вчительських курсiв, за участю бiля 500 курсантiв.

Варто також згадати, що у жовтнi 1918 р. почав в Берестю виходити тижневик „Мир". Його редактором був греко-католицький священик Михайло Кiт, який прибув сюди з мiсiєю привернути бувших пiдляських унiятiв, зараз римокатоликiв, до рiдної церкви.

В груднi 1918 р. почали виникати також осередки культурно-освiтного товариства „Просвiта" - в Берестю, Кобринi та Чернавчицях Берестейського пов. В Берестю виданий був також Просвiтнiй Український Календар на 1919 р.

Loading...

 
 

Цікаве