WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

1 липня 1569 р. завершена була унiя Великого князiвства Литовського та Польської Корони, внаслiдок чого виникла Рiч Посполита Обох Нацiй, якою правив спiльно обраний володар та спiльний польсько-литовський сейм. Таким способом задовiльненi були бажання берестейської шляхти, яка зрезигнувала з дальших старань про вихiд з Великого князiвства. Берестейська земля - коментує це сучасний польський iсторик Ю. Бардах - залишилася у межах Великого князiвства, мабуть також тому, що Люблинська унiя гарантувала таку єднiсть з руськими землями iнкорпорованими до Корони, яку шляхта визнала хватаючою.15 Однак ця резигнацiя берестейської i волинської шляхти з дальших старань привернення формальної єдностi руських (українських) земель принесла згодом дуже негативнi наслiдки. Питання приналежностi Берестейщини i Пiдляшшя до української нацiональної територiї повернуло з початком Хмельниччини. Козацьке повстання, що почалося у 1648 р. пiд проводом Богдана Хмельницького, швидко охопило всi українськi землi, де прийняло форму нацiонально-релiгiйної вiйни, як це признав польський дослiдник Леон Василевський: На козацькiй територiї... повстання Хмельницького мало характер суспiльно-економiчної боротьби помiж козацьким прошарком з одної й кресовими магнатами та пiдтримуючою їх Рiччю Посполитою з другої сторони. На iнших руських землях - як Червона Русь, Пiдляшшя, Волинське та Берестейське воєводства - рух набрав характеру нацiонально-вiроiсповiдної боротьби, поєднаної з повстанням селянських мас, пiдсилюваним козаччиною з пiвдня.16

Хоч ситуацiю на Пiдляшшi та Берестейщинi важко прирiвнювати до пануючої на Наднiпрянщинi то й тут багато було пороху для спалаху збройної боротьби. Бачимо це так в соцiальнiй сферi, коли утиск селянства призводив до бунтiв, як хоч би на зламi 1630-1640 рокiв у Бранському староствi, так i в сферi вiроiсповiднiй. В першiй бо половинi ХVII ст. Берестя, Кобринь, Дорогичин, Бiльськ були мiсцем завзятої боротьби помiж прихильниками Православної i Унiятської церков. Хоч бо враз з вiдновленням у 1633 р. визнаваної урядом Речi Посполитої православної єрархiї, Православнiй церквi повернено статус легальностi, положення вiрного їй руського мiщанства на захiдних землях було дуже важке. Бачимо це хоч би в скарзi, яку 20 лютого 1648 року занiс до гродського суду в Луцьку Афанасiй Пузина, православний єпископ луцький, своїм i цiлого народу руського, духовних i свiтських релiгiї грецької, в унiї не будучих обивателiв коронних i Великого князiвства Литовського iменем. Владика описував антиправославнi виступи унiятiв в мiстi Кобринi, але i в iнших мiстах i мiстечках... до єпархiї скаржучого присуджених, як в Люблинi, Берестю, Красноставi, Ковелi, Грубешовi, а саме в Бiльську.17

На жаль вiдомостi про подiї на територiї Пiдляшшя i Полiсся в перших мiсяцях повстання є досить скупi. З листа папського нунцiя виникає, що в антидержавних виступах на Пiдляшшi брало удiл 7 тисяч селян. В листi з вересня 1648 р. галицький каштелян скаржився, що на Пiдляшшi заворушення великi виникли i селянство, русь вся збунтувалася, iменно в Бiльську i Дорогичинi, пiслали до Хмельницького про пiдкрiплення просивши, хочби про голову, яка могла б їм допомогти. Лист написаний був на основi вiсток привезених пiдчашим пiдляським, присланим до примаса вiд пiдляськйої шляхти, яка посполитим рушенням станула пiд Бiльськом, пiслала до мiщан, щоб дозволили розслiдити, хто зрадником, хто конспiрує проти шляхтi й католикам. Того не хотiли мiщани дозволити. З iншого листа, також з вересня 1648 р. знаємо, що в Берестi наказано 15-тьох мiщан зрадникiв явних i двох священикiв конспiраторiв пiд меч дати.18 Серед загиблих був м.iн. письменник Афанасiй Филипович, iгумен православного монастиря в Берестi, вiдомий зi своєї антиунiятської дiяльностi. 1 липня 1648 р. був вiн арештований i обвинувачений в посиланнi козакам листiв i пороху i з наказу суду розстрiляний. Згодом Православна церква зарахувала його до числа святих (мощi переховуються в Симеонiвськiй церквi в Берестi). До бiльших збройних виступiв на Пiдляшшi i Берестейщинi дiйшло осiнню 1648 р.

Розвиток подiй не дозволив Хмнельницькому перейняти пiд зверхнiсть Вiйська Запорозького захiдних i пiвнiчно-захiдних українських земель. Однак в його полiтичнiй програмi виразно бачимо стремлiння до об'єднання в однiй державi всiх руських (українських) земель, в яких жив народ руський благочестивий i церкви були... аж по Вислу.19

Територiальну програму Хмельницького намагався реалiзувати також його наступник Iван Виговський. В жовтнi 1657 р. пiдписаний був трактат зi Швецiєю, в якому передбачене було вивнання прав гетьманського уряду до земель тзв. Коронної Русi та Берестейського воєводства. Подiбнi прагнення до вiдбудови Руського князiвства в межах української етнiчної територiї бачимо у дiяльностi гетьманiв Петра Дорошенка та Iвана Самойловича.20

Можна сказати, що закреслювання кордону України по Вислу було пересадним, однак йшлося тут про цю рiку, як виразну орiєнтацiйну лiнiю, не так знов вiддалену вiд захiднiх окраїн Перемищини, Холмщини чи Пiдляшшя. Точнiше кордон мав бути визначений на основi мовного (як далеко сягає руська мова) та релiгiйного (де була грецька вiра) критерiїв. Поминувшi деталi, бачимо тут в загальному зарисi кордони української етнiчної територiї, якi побутували в свiдомостi українських полiтичних i культурних елiт в Києвi та гетьманських столицях. Отже українськi iсторики, мовознавцi, етнографи i географи, якi в другiй половинi ХIХ ст. визначували в своїх працях межi української етнографiчної територiї, не творили нiчого вiд нова - пригадували лише те, що було добре вiдоме вже їхнiм попередникам з ХVII сторiччя.

III розподiл Речi Посполитої в 1795 р. подiлив Берестейсько-Пiдляський край помiж три держави - Росiю, Прусiю i Австрiю, яких межi зiткнулися на схiд вiд Мельника, в околицi мiстечка Немирово. Розташована на пiвнiч вiд Бугу частина Пiдляського воєвiдтва увiйшла в склад Пруського королiства. Землi на пiвдень вiд Бугу - частини Дорогичинського, Мельницького й Берестейського повiтiв увiйшли в склад Австрiї. Решта Берестейського воєводства дiсталася Росiї.

Цей подiл показався нетривким. У 1807 р. Наполеон, пiсля перемоги над Прусiєю, передав включенi до Прусiї пiдляськi землi Росiї, а в 1809 р. землi на пiвдень вiд Бугу були вiдвойованi вiд Австрiї й приєднанi до Варшавського князiвства. Цей новий подiл iсторичної Берестейщини утривалений був на Вiденському конгресi 1815 р. Згiдно з тодiшнiм адмiнiстрацiйним подiлом землi на пiвдень вiд бугу належали до Пiдляського воєвiдства автономного Королiства Польського, а частина Пiдляшшя вiдiбрана Прусiї (разом з заселеною бiлорусами захiдною частиною бувшого Гродненського повiту) входила до складу Росiйської iмперiї, як тзв. Бiлостоцька область. Приєднана до Росiї вже у 1795 р. частина Берестейського воєв. була початково в складi Слонiмської губернiї, яку в 1797 р. об'єднали з Вiленською в Литовську губ. Пiсля проведеної в 1801 р. чергової змiни адмiнiстрацiйного устрою Берестя й Кобринь входили до новоствореної Гродненської губ. а Пинськ до Мiнської. В 1842 р. до Гродненської губернiї приєднано Бiлостоцьку область.

Цей новий подiл iсторичної Берестейщини мав великий вплив на долю її українського населення. В 1839 р. на територiях включених безпосередньо в склад Росiйської iмперiї лiквiдована була церковна унiя. Присутнiсть росiйської адмiнiстрацiї, включення бувших унiятiв до Росiйської православної церкви та швидкий розвиток росiйських народних шкiл в другiй половинi ХIХ ст. з одної сторони загальмували полонiзацiю, а з другої призвели до деякої русифiкацiї населення Бiльського, Берестейського та Кобринського повiтiв. Полонiзацiя швидкими темпами проходила зате на частинi приєднанiй до Королiвства Польського, чому зокрема прислужилася насильна лiквiдацiя унiї на територiї Холмської єапрхiї (1875 р.). Коли в 1905 р. царський уряд проголосив указ про релiгiйну толеранцiю, велика частина офiцiйно православних бувших унiятiв Холмщини й Пiвденного Пiдляшшя приєдналася до Римокатолицького костела, що призвело до остаточної їх полонiзацiї.

Українськi i бiлоруськi землi, якими заволодiла Росiя внаслiдок розподiлiв Речi Посполитої подiленi були на два краї - Пiвденно-Захiдний (управляв ним генерал-губернатор в Києвi), який складався з заселених українцями Київської, Волинської й Подiльської губернiй та Пiвнiчно-Захiдний (управляв ним генерал-губернатор в Вiльнi), до складу якого входило шiсть губернiй. Три з них звалися „бiлоруськими" - Вiтебська, Могилевська та Мiнська, а три „литовськими" - Вiленська, Ковненська й Гродненська. Тут, крiм бiлорусiв, проживали також на своїх етнiчних територiя литовцi й українцi - в пiвденних повiтах Мiнської (зокрема Пинський пов.) й Гродненської (Бiльський, Берестейський, Кобринський, частково Пружанський пов.) губернiй, а при межi з Королiством Польським також поляки. Адмiнiстрацiйна межа помiж цими краями була пiвденною межею бувшого Великого князiвства Литовського в роках 1569-1795. Загально територiю Пiвденно-захiдного краю звали Литвою, Бiлоруссю або Бiлоруссю i Литвою.

Loading...

 
 

Цікаве