WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Найважливiшим мiстом на цiй територiї залишався надалi Бересть, про який Я. Длугош писав, що це брама до Руських земель.6 Його стратегiчне значення для стосункiв помiж Польщею i Великимкнязiвством Литовським пiдкреслює також сучасна польська дослiдниця Алiцiя Вавжиньчик: Бересть, центральний город Пiдляшшя, розташований над Мухавцем бiля його гирла до Бугу, маючи звiдси вихiд на далекi країни заходу. Течiя середнього i горiшнього Бугу поєднувала його з родючою Волинню, на схiд, при невеликому вододiлi мiж Пиною та Мухавцем, вiдкривалася дорога Прип'яттю i Днiпром до серця старої Руси, Києва. Якщо взяти до уваги простягаючися на схiд багнистi територiї Полiсся, якi утруднювали комунiкування пiвночi i пiвдня, зрозумiлим стає значення пiдляського моста i його городiв, Берестя а згодом Дорогичина, як в мирних так i ворожих вiдносинах сусiднiх народiв.7

Це висказання дуже влучно пiдкреслює вiдкритiсть територiї Берестейщини на пiвдень i пiвденний схiд, чому сприяли природнi умови, чого наслiдком було заселення її українським етносом. З другої сторони територiя ця була натуральним способом iзольована вiд пiвночi, отже етнiчно бiлоруських околиць Гродна, про що i згадує А. Вавжиньчик: в минулому не зазначився зв'язок Берестейської землi з Чорною Руссю.8 З черги Я. Длугош говорив про велику незаселену територiю, яка простягалася помiж Бiльськом та Гродном.

Ця природна вiдокремленiсть Берестейщини вiд iнших земель Трокського князiвства спiвпадала з недавньою пiвнiчною межею Галицько-Волинської Руси. Виразно це бачимо в договорi про перемир'я, який у 1379 роцi Кейстут та його племiнник, великий князь Ягайло Ольгердович, уклали з тевтонським орденом хрестоносцiв. В документi цьому, якого змiст подиктувала литовська сторона, бачимо виразне вiдокремлення країв руських - Волковиська (приєднаний до Галицько-Волинської Руси у 1289 р.), Суража, Дорогичина, Мельника, Бiльська, Берестя i Кам'янця, мешканцiв яких називається русинами, вiд краю Гродна, заселеного гроднянами.10

Як вже я зазначив, назву Берестейщина створили українськi iсторики. Також назва Пiдляшшя з'явилася пiзнiше, тому в документах ХIV-ХV столiть територiю цю окреслювали перечисляючи найважливiшi городи. Бачимо це не лише в згаданому документi з 1379 р. та iнших документах, якi вийшли з великокнязiвської литовської канцелярiї, але i в нiмецьких та польських джерелах ХIV-ХVI столiть. Варто пiдкреслити, що коли в 1440-1444 рр. Дорогичин, Бiльськ, Мельник та Сураж зайняв мазовецький князь Болеслав IV, почав вiн вживати звання „князь мазовецький та руський".11

Протягом ХV ст. визрiв внутрiшнiй подiл цiєї руської територiї на окремi землi, яких виникло п'ять: Берестейська, Кам'янецька, Дорогичинська, Мельницька та Бiльська. Був це процес поетапний - примiром в багатьох документах ХV столiття Бiльськ окреслений ще як мiсцевiсть в землi нашiй Руськiй в Дорогичинському округовi.12

Iсторичне й природне вiдокремлення цiєї територiї вiд Троцького воєводства (виникло в 1413 р. внаслiдок перетворення Троцького князiвства з полiтичної в адмiнiстрацiйну одиницю), призвело в початках ХVI ст. до перетворення її в окреме Пiдляське воєводство.

Найстарiший документ, в якому зустрiчаємо назву Пiдляшшя (тобто територія в сусідстві ляхів-поляків - в тодiшнiй книжнiй мовi Подляшье), датований 1495 р. В польських документах назва ця з'явилася перший раз у 1517 р. Очевидно в тодiшнiй польськiй мовi назва ця звучала, як i в руськiй - Podlasze (по-латинськи Podlachia), а щойно пiзнiше, внаслiдок впливу мазовецьких дiалектiв прийняла форму Podlasie - Подлясє (подiбно як зi старопольським словом wisznia (вiшня), яке зараз звучить wiśnia (вiсьня). Ця фонетична деформацiя назви регiону стала нагодою для деяких польських „патрiотiв", якi пробують доказати, що походить вона нiбито вiд положення цiєї територiї „пiд лiсами". Зрозумiло, що таке тлумачення є неправильне як з iсторичної, так i фiлологiчної точки зору - було б це тодi по-польськи Podlesie, аналогiчно до Polesie (Полєсє - Полiсся). Насправдi назва Пiдляшшя виникла на означення територiй Великого князiвства Литовського положених „пiд ляхами", тобто при кордонi з польським землями. Саме таке, правильне з iсторичної i фiлологiчної точки зору, тлумачення назви Пiдляшшя знаходимо вже у польських iсторикiв ХIХ сторiччя - Йосипа Ярошевича, Олександра Яблоновського та Зигмунта Глогера, якi першими по-справньому дослiджували його минуле.13

Першим документом, який пов'язаний з виникненням Пiдляського воєводства є грамота великого князя литовського Жигiмонта I вiд 29 серпня 1513 р., якою призначив вiн Iвана Сопiгу на пост воєводи. Територiя, на якiй поширювалась його компетенцiя була в цьому документi окреслена як воєводство Пiдляське, Берестейське та iнше. Окрiм воєводи з'явилися тодi iншi урядники iменованi пiдляськими - бобровник (1513 р.), лiсник (1516 р.) та ловчий (єгер). I. Сопiга помер у 1517 р. Щойно 11 липня 1520 р. Жигiмонт I видав чергову грамоту, в якiй повiдомляв про створення нового воєводства, в якого склад входили слiдуючi територiї - Дорогичинська, Берестейська, Бiльська, Кам'янецька, Мельницька i Кобринська. В грамотi цiй назва воєводства не подана, але згодом прийнято називати його Пiдляським.

У 1566 р., пiд час попереджуючої Люблинську унiї адмiнiстрацiйної реформи Великого князiвства Литовського, воєводство це було подiлене на двi частини. Дорогичинська, Мельницька i Бiльська землi залишилися при старiй назвi Пiдляського воєводства. Схiдну частину об'єднано з Пинщиною й утворено нове воєдство, яке отримало назву Берестейського.

Однiєю з причин такого подiлу була безсумнiвно вiдмiнна ситуацiя серед шляхетського прошарку в схiднiй i захiднiй частинi старого Пiдляського воєводства. Оскiльки в схiднiй частинi загал шляхти був руський, то в Дорогичинськiй та Бiльськiй землi переважала шляхта польського походження. Виникало це з факту, що у 90-х роках ХIV ст. територiя ця була передана Ягайлом у ленне володiння мазовецькому князю Янушовi, який почав поселювати тут дрiбну мазовецьку шляхту. Коли в початках ХV ст. князь Витовт вiдiбрав цю територiю, приєднав до неї також невеликi шматки земель, якi споконвiчно належали до Мазовша i були заселенi поляками. Таким способом руська шляхта стала тут меншiстю. Крiм цього шляхта Дорогичинської, Мельницької i Бiльської земель вже в половинi ХV столiття отримала привiлеї на користування польським правом, яке було для неї бiльш корисне як литовське. Наслiдком цього стала навiть формальна дискримiнацiя руського елементу, оскiльки земськi урядники, яких вибирав загал шляхти, мусили бути римокатолицького вiросповiдання, а позви до земського суду треба було писати латинською мовою.

Деякi демографiчнi змiни вiдбулися i у мiстах, куди також почало напливати населення з Польщi. Був це наслiдок старань великих князiв литовських, якi хотiвши збiльшити належнi їм прибутки з мiст почерез поселювання там пришельцiв з Польщi i Нiмеччини. Пов'язане це було з надаванням окремим осадам мiських прав, якi гарантували їх мешканцям самоуправу. У 1390 р. Ягайло дав спецiальний привiлей для Берестя, на основi якого загал мешканцiв, так нiмцi, як поляки й русини були звiльненi вiд влади господарських урядникiв. Привiлей цей був однак змiнений Витовотом, який обмежив його дiю до католицького населення. Подiбна ситуацiя була в Дорогичинi й Бiльську, де в 1429-1430 рр. Витовт назначив вiйтiв, якi мали поселювати на мiському правi лише населення римського обряду. Ситуацiя така перетривала до кiнця ХV ст. коли мiське право отримав загал мiського населення. З поселенням полякiв та нiмцiв пов'язанi були фундацiї перших католицьких костелiв в Берестю (1389 р.), Дорогичинi (1392 р.), Мельнику (1420 р.) та Бiльську (1430 р.).

Чергову межу помiж Пiдляським i Берестейським воєводствами прокладено на спiльному польсько-литовському соймi, скликаному до Люблина у 1569 р. Його цiллю було укладення реальної унiї помiж Польською Короною та Великим князiвством Литовським, але скористалася цiєю нагодою шляхетська фракцiя, яка вже вiд довшого часу намагалася приєднати до Польської Корони Пiдляшшя i Волинь. Фракцiя ця мала пiдтримку „рядової" руської шляхти названих земель, яка цим способом прагнула визволитися з литовської неволi, тобто спiд влади магнатської верхiвки Великого князiвства Литовського.

Пiсля офiцiйного проголошення приєднання Пiдляського та Волинського воєводств до Польської Корони, при Великому князiвствi Литовському залишалося Берестейське воєводство. Викликало це невдоволення волинської i берестейської шляхти, яку об'єднували сильнi зв'язки. Волиняни - писав у листi за 31 травня 1569 р. жмудський староста Ходкевич - подали мiж послiв, що Київ та Берестя їм належать, а зокрема пан Бокiй (суддя луцький) - виводить межу по Нарву i Ясельду, Пинська, Кобриня також до Волинi бажаючи, що поляки хочуть пiдтримувати. Подiбне знаходимо в листi iншого учасника сейму, Миколи Нарушевича (вiд 11 червня 1569 р.): пани волинцi... i Бересть весь i Пинськ також, аж по Ясельду рiчку вiдмежовують до Корони, а зокрема пан Бокiй, якого пани поляки, для великого знання справ, хронiкою зовуть.

Як бачимо, прагнення волинської шляхти, щоб разом з Волинню до Корони приєднати Берестя й Пинськ мало також iсторичне обгрунтування. Тривалiсть пам'ятi про iсторичну спiльнiсть берестейщини з Волинню i Пiдляшшям стає бiльш виразною коли читаємо в iншому листi Нарушевича, що: послам берестейського повiту брати-шляхта заборонили повертати додому без будь якої унiї; а це тому, що не хочуть розривати з браттю своєю панами волинськими, помiж якими й пани пiдляшяни в самiй серединi сидять. А коли б унiя Великого князiвства i Корони не здiйснилася, то, скаржится Нарушевич: задумали вiдiрватися вiд цiєї нещасної вiтчизни своєї.14 Як бачимо, хоч вiд загарбання Берестя литовськими князями минуло вже два столiття, берестейська шляхта не дуже цiнувала цю нову „вiтчизну".

Loading...

 
 

Цікаве