WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики - Реферат

Реферат на тему

Берестейщина - регіон в лабетах геополітики

Коли у ХIХ ст. посилився процес формування новiтньої української нацiї, територiя заселена українським етносом була пошматована полiтичними i адмiнiстрацiйними межами. В цiй ситуацiї однiєю з основних проблем, перед якими стали українськi вченi й мислителi, було визначення меж територiї заселеної українцями, отже й нацiональних меж України, бо, кажучи словами Степана Рудницького: Україна - се земля, де живуть українцi. Одним з перших, хто присвятив цьому питанню належну увагу, був Михайло Драгоманов, в Передньому словi до збiрника „Громада" (1878 р.), яке вважається першою новiтньою українською полiтичною програмою.

Вже в першому абзацi автор пiдкреслював, що iсторiя України дає багато доказiв, що й на найдальших кiнцях її люди пам'ятали добре про других землякiв своїх. В полемiчнiй статтi Что такое украинофильство? (1881 р.) Драгоманов пiдкреслював, що єднiсть мови та iнших нацiональних ознак дозволяє представникам рiзних регiональних українських груп легко солiдризуватися помiж собою. Приклади цiєї солiдаризацiї можна побачити було в Кубанськiй i Терськiй областях, куди керувалися колонiсти iз лiвобережної та правобережної України, в Акерманi й Галацi, куди прибували так робiтники з-пiд Києва, як i з-пiд Карпат (гуцули), а також i у Варшавi, куди спускаються на барках карпатськi лемки Сяном, як i пинськi полiщуки - Бугом i Нарвою.

Але, пiдкреслюючи природнє почуття єдностi українських селян, якi йдуть на виселки й заробiтки в тi країни, де живуть їхнi земляки, i мало вважають на те, як подiленi цi країни мiж царствами та начальствами, Драгоманов признає, що немає вiдповiдного розумiння цiєї проблеми серед iнтелiгенцiї: Тiльки мiж письменними людьми й на нашiй Українi заслабла чутка про громади наших людей, i бiльше вважаються казеннi межi й подiли її, бо тi письменнi люди тепер мало мають спiльного з мужиками, а бiльше з начальством, i вивченi по чужих школах, для служби чужим царствам i панствам, мiж котрими подiлена наша Україна.

З-посеред лiнiй, якi роздiляли українську територiю мiж царствами та начальствами найбiльш виразною була межа мiж Росiєю i Австро-Угорщиною. Оскiльки в „пiдавстрiйськiй" Галичинi українцi мали набагато бiльшi нацiональнi i полiтичнi свободи анiж в Росiї, її iснування треба визнати позитивним для процесу становлення української нацiї. Натомiсть на територiї Росiйської iмперiї бачимо декiлька меж, якi, вiдрiзуючi окремi територiї вiд центральноукраїнського материка, негативно впливали на їхню iсторичну долю. Однiєю з таких територiй була частина Полiсся, яка, хоч заселена українським етносом, перебувала в межах т.зв. Пiвнiчно-Захiдного краю, що обiймав передусiм землi заселенi бiлорусами i литовцями. У 1939 р. пiвденна межа цiєї територiї стала кордоном помiж Українською та Бiлоруською ССР, щоб у 1991 р. отримати статус кордону двох окремих держав. Таким способом завершився процес вiдокремлення вiд України чергової етнiчної територiї, яку прийнято iменувати Берестейщиною - зараз це бiльшiсть Берестейської областi Республiки Бiлорусь.

Iсторiя українського етносу на цiй територiї сягає глибокого середньовiччя. Треба згадати, що назва Берестейська земля (волость) це окреслення створене щойно iсториками у ХIХ столiттi. В найдавнiших руських лiтописних джерелах зустрiчаємо лише назву головного граду - Берестя (перша згадка пiд 1017 р.).

Найранiше схiднослов'янське населення на цiй територiї з'явилося вже в перших столiттях нашої ери (пам'ятки зарубинецької культури в околицi Бiльська i Берестя). Однак постiйна схiднослов'янська колонiзацiя почалася щойно в другiй половинi VI ст. Населення, яке належало до племiнного союзу волинян (дулiбiв), поселюючись протягом VI-IХ ст. над середнiм Бугом, по рiчки Ливець i Нурець на заходi та Ясельду на пiвнiчному сходi, визначило основну територiю Берестейської землi, вирiшуючи про її українську етнiчну приналежнiсть.

Включення Берестейської землi до Київської Русi, яке вiдбулося за володiння великого князя Володимира Святославича (978-1015), пожвавило колонiзацiйнi процеси й забезпечило дальшу iнтеграцiю цiєї, досi рiдко заселеної, периферiї з загалом земель заселених тзв. пiвденно-захiдною групою племен, якi консолiдувалися в український народ. Поруч старих племiнних градiв почали виникати новi мiськi осередки, якi були центрами державного управлiння, торгiвлi та оборонними точками русько-польського й русько-ятвязького пограниччя - Бересть, Дорогичин, Мельник, Бiльськ, Сураж, Бранськ, Кам'янець, якi згодом перетворилися в мiськi осередки (пiсля багатьох iнших залишилися городища).

Процес внутрiшнiх розподiлiв, а згодом i розпаду Київської Русi, який почався пiсля смертi Ярослава Мудрого (1054 р.) позначився й на iсторiї Берестейської землi. Територiя ця, хоч органiчно пов'язана з Волинню, до 1142 р. була частиною удiльного Київського князiвства. В 1151 р. Берестейська земля потрапила в руки Iзяслава Мстиславича, що княжив у Володимирi Волинському. За його володiння Волинь стала незалежною вiд Києва. На початку 70-х рокiв ХII ст. Берестейська земля видiлилась в окреме князiвство, в якому правив внук Iзяслава Василько Ярополчич. Декiлька рокiв пiзнiше вiдбувся ще один подiл - на Берестейське й Дорогичинське князiвства. Роздрiбнення Волинського князiвства лiквiдував щойно Роман Мстиславич, який в 1199 р. заволодiв також Галицьким князiвством, об'єднуючи свої володiння в державу, яку iсторики звуть Галицько-Волинською Руссю.

Протягом багатьох столiть, в iсторичних творах, якi торкаються минулого Берестейської землi, з'явилося декiлька фальшивих тверджень, якi з одної сторони спростованi вже iсториками, з другої однак сторони знаходять певну пiдтримку, обумовлену полiтичними мiркуваннями. Ось їх перелiк:

Берестейська земля заселена була в ранньому середньовiччi дреговичами, предками сучасних бiлорусiв, якi заснували Бересть i Дорогичин;

Берестейська земля в VI-Х ст. заселена була захiдними слов'янами з Мазовша;

Берестейська земля була частиною Туровської землi, заселеної в основному бiлоруським плем'ям дреговичiв;

на територiї Берестейської землi до ХIII ст. проживало балтське плем'я ятвягiв, а Дорогичин був їх столицею;

пiсля 1240 р., нiбито спустошену монгольським нашестям, Берестейську землю зайняв литовський князь Ердивил i вiдбудувавши знищенi мiста, приєднав до своїх володiнь.

Не вдаючися зараз в пояснення перечислених питань, хочу наголосити, що цi iсторiографiчнi похибки або прямi фальсифiкацiї з'являлися, або були спецiально наголошуванi, в рiзному часi й служили як „аргумент" не лише в iсторичних дискусiях, але i в полiтичнiй боротьбi. Наприклад автором твердження про заселювання Берестейської землi ятвягами був пишучий в ХV ст. польський iсторiограф Ян Длугош, за яким повторювали це iншi польськi автори iсторичних творiв, зокрема М. Кромер. Пов'язане це було з полiтичною боротьбою помiж Польською Короною та Великим князiвством Литовським за захiдну частину Берестейської землi (сучасне Пiдляшшя), яка тривала аж до сейму в Люблiнi в 1569 р. Польська сторона, прагнучи вiдiбрати Пiдляшшя наголошувала на нiбито первiсному ятвязькому характерi цiєї територiї та завоюваннi її й охрещеннi польським князем Болеславом Встиливим (все це вигадав Длугош) та пiзнiшiй її колонiзацiї осадниками з Малопольщi та Мазовша, частинно також з Русi. Вiдповiддю литовської сторони була легенда про князя Ердивила, якою в половинi ХVI ст. „доповнено", списаний бiля 1430 р., Лiтопис великих князiв литовських.

В сучаснiй бiлоруськiй iсторiографiї, якої представники за своє завдання вважають „наукове обгрунтування" сталiнського рiшення про приєднання Берестейщини до Бiлоруської ССР, часто повторюванi є давно вiдкиненi наукою твердження про заселення околиць Берестя й Пинська дреговичами (так як мiнськi мовознавцi вперто зараховують мiсцевi українськi говiрки до ареалу бiлоруської мови). Для справедливостi треба однак сказати, що на хронологiчнiй схемi в музеї „Берестье", в якому експонуються залишки середньовiчного граду зазначено, що в Х ст. територiю Берестейщини заселювали не дреговичi а волиняни.5

В межах Галицько-Волинської Русi Берестейська земля залишалася майже до кiнця її iснування. За дату завоювання Берестя литовським князем Гедимiном загально вважалося 20-тi роки ХIV ст., однак є пiдстави пересунути цю подiю на кiнець 30-х рокiв цього ж столiття. Смерть останнього з галицько-волинських володарiв, Болеслава Юрiя, започаткувала перiод польсько-литовської боротьби за спадщину пiсля династiї Романовичiв, закiнчену щойно договором з 1366 р. Польська сторона визнавала в ньому Бересть, Кам'янець, Дорогичин, Мельник i Бiльськ мiстами, якi належать литовському князевi Кейстутовi Гедиминовичевi (1341-1382), та зобов'язалася до них не вступати.

Берестейщина була єдиною з галицько-волинських земель, якi потрапили у руки Кейстута, якого княжою столицею були Троки. Через те, що Волинню володiв iнший син Гедимина, Любарт-Дмитро, а Холмщина була приєднана до Польщi, вiдбулося полiтично-адмiнiстративне вiдокремлення Берестейщини вiд сусiднiх українських територiй.

Троцьке князiвство, в якому правив Кейстут, а згодом його син Витовт було свого роду мiнiятюрою багатоетнiчної держави Гедиминовичiв. Пiвнiчну його частину, в якiй розташованi були столичнi Троки, заселювали литовцi, центральну, тзв. Чорну Русь - бiлоруси, а пiвденну, тобто Берестейщину (без Кобриня, який належав великому князевi Ольгердовi, 1345-1377) - русини.

Loading...

 
 

Цікаве