WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Бій під бродами в насвітленні совєтських джерел - Реферат

Бій під бродами в насвітленні совєтських джерел - Реферат

Війська Резерви Фронту: 4 гвард, танковий корпус і 47 Стрілецький корпус в р. Борщів-Чортків.

У повітрі, війська 1-го Українського фронту підтримувались 2-ою повітряною армією ген. Красовського, якому перед офензивою ще й передано 8-му повітряну армію ген. Жданова, що прибула з Криму. Разом у повітряних з'єднаннях фронту було 9 авіаційних корпусів, в тому теж і прославлена 9-та гвардійська авіаційна дивізія під командуванням "тричі героя СССР" Покришкіна. У складі цієї дивізії перебував відомий летунський ас, капітан І.Н.Кожедуб (тепер ген.майор), родом із Сумщини, переможець у 62 повітряних боях.

План офензиви військ 1-го Українського Фронту передбачав два удари з метою прориву німецького фронту: удар 3 гвардійською й 13 арміями з південної Волині в напрямі на Раву Руську, та удар 60 і З8 армій з району Тернополя в напрямі на Львів. Після проламання німецького фронту, у коридори прориву мали ввійти кінно-механізовані й бронетанкові з'єднання другого ешелону з метою виходу на тили противника. План офензиви зладжений штабом 1-го Укр. фронту затвердила Ставка 10 липня, роблячи в ньому тільки незначні зміни.

У цьому місці було б неможливо передати складний хід Львівсько-Сандомирської операції, що почалася, на правому крилі, розвідувальною акцією передових батальйонів 13 липня, а головними силами - в дні 14 липня. Офензива закінчилася переможно зайняттям Львова, Перемишля і Станиславова, всіх одного дня - 27 липня. По німецькому боці, майже від самого початку почалося панічне "рюквертс заммельн", що подекуди перемінювалося в панічну втечу. Уведені в коридори прориву бронетанкові з'єднання вільно гасали по німецькому тилу, не натрапляючи ніде на серйозніший спротив. І так 3 гвард. танк. армія ген. Рибалка могла виконати за два дні (22 і 23 липня) обхідний марш-маневр на 120 км, від Камінки Струмілової в район Мостиськ і Судової Вишні. Тут цілком несподівано почала наступ одночасно на Львів і на Перемишль, ширячи безмежну паніку у рядах противника.

Але, в цьому місці, бажаємо теж сказати, що брідський бій був уже заздалегідь вирішений на крилах наступаючих військ 1-го Українського фронту, а не під самими Бродами. Правокриловий удар большевиків, не зважаючи на запеклу оборону Горохова, був уже успішний першого дня. Уведена у прорив 1-ша гвард. танкова армія ген. Катукова швидко помчалась вперед і скоро знайшлась на терені Польщі, допомагаючи 1-му Білоруському фронтові маршала Рокосовського зайняти Люблин (23 липня). Дещо з меншими успіхами наступали, на півдні, 60 й З8 армії, натрапляючи на несподіваний контрудар німецьких панцерних дивізій з р. Плугів-Зборів. Все ж таки, 60 армії ген. Курочкина вдалося створити т.зв. Колтівський коридор, довжиною 20 км і шириною 6 км, через який у наступ на тили німців почали посуватися частини 3 гвард. танкової армії, а потім 4 Танк. армії. Пройшовши з важкими боями цей коридор, вони замкнули перстень довкруги окружених 8 дивізій під Бродами, займаючи силами 6 гвард. танкового корпусу і 15 стр. корпусу під командуванням ген. Тертишного - Золочів (17 липня) та двома іншими ттанковими корпусами 3 гвард. танкової армії - Красне і Буськ - 18 липня. З черги, до наступу через Колтівський коридор пішла теж 4 танк. армія ген. Лелюшенка, вириваючись через Вільшаницю в напрямі на Звенигрод і далі на обхід Львова у напрямі на Городок. Після окруження 8 дивізій під Бродами, дня 19 липня почався остаточний бій для їх ліквідації, що закінчився 22 липня повним розгромом. За даними великої "Истории", у цьому бою загинуло 38,000 вояків а 17,174 здалось у полон, в тому к-р ХІІІ АК - ген. Гауффе, та командири дивізій - генерали Ліндеман і Недтвіг.

В офіційній великій "Истории" немає згадки про українську Дивізію. Але існує загальний опис брідського бою і кожний, хто його читає, а знає історію бою з інших джерел, матиме потвердження із совєтського джерела, що саме на цих відтинках фронту, на яких воювала українська Дивізія, наступаючі частини 1-го Українського фронту натрапляли на найбільш завзятий спротив і найбільш запеклі контратаки. Історія підкреслює, що саме на північ від Золочева ці бої приймали нагальний характер. Знаючи, як в дійсності було "на північ від Золочева", треба прийняти, що на інших секторах фронту, большевикам прийшлося поконувати опір зовсім легко. І коли ми таку оцінку читаємо в офіційному совєтському виданні, то нам, хоч-не-хоч, на думку приходять усі ці німецькі нарікання на українську Дивізію, які поширювалися тоді і не зникли досі в творах німецьких воєнних істориків, як це було показано в статті інж. Ю.Тиса-Крохмалюка, друкованій у попередньому числі нашого журналу. У світлі совєтських джерел, нарікання ці не мають ніяких підстав: під Бродами вперто билася тільки українська Дивізія, намагаючись вирватись з окруження, що її в значній мірі вдалось.

Дозволю собі навести один особистий спогад на доказ того, що дезінформація про українську Дивізію ширилась серед німецьких військовиків уже в 1944 році. Дня 15 липня я прибув до дому мого батька, священика в Оброшині і на приходстві застав частину штабу 1-ої панцерної армії, що перебувала там від 12 липня. Штабовці, перебуваючи в домі, де навіть прислуга говорила добре по-німецьки, втримували приязні відносини з господарями й, бачучи їх заінтересування, інформували про хід подій на фронті. Дня 17 липня я був востаннє у Львові і ствердив, що в ньому існує евакуаційно-панічний настрій. Повернувшись додому, я запитався майора Гейнца з оперативного відділу, чому така у Львові паніка і що власне сталося на фронті, що Львів поспішно евакуються. Пан майор Гейнц заявив коротко: катастрофічну ситуацію на фронті завинила одна "ляндесайгене дівізіон", яка розбіглася, ще заки большевики почали на неї наступати. Цю інформацію отримав я 17 липня увечорі, коли для нашої Дивізії бій щойно починався.

Не треба давати нікому коня зі збруєю, щоб дізнатися, хто серед німецьких військовиків ширив таку дезінформацію. Ширила її п'ята большевицька колона, але цей факт свідчить, як панічно большевики боялися українських частин по німецькому боці. Використовуючи німецьку туполобість, вона свідомо ширила дезінформацію, щоб обезцінити всі можливі "ляндесайгене дівізіонен" у німецькій армії, з якими важче прийшлося б воювати, ніж із здеморалізованим німецьким вояком. Знов же маленькому штабовому майорові не можна дивуватися, що ширив він дезінформацію, в яку легко повірив і яку легко міг сам провірити, бо і його головнокомандувач разом з усіма генералами й адьютантами свого штабу, навіть 23 березня 1945 року не знав, що існує якась українська дивізія і ніхто в його штабі не вмів правильно назвати її число. До речі, 30 СС Дивізія Зіглінга була білоруська, а не галицька. [Див. конференція в головній квартирі фюрера в дні 23 березня 1945, протокол якої був передрукований у "Вістях Комбатанта" ч. 3-4, 1962]

Сьогодні можемо дивуватись німецьким воєнним історикам, які дальше плекають улюблені свої легенди, що не мають нічого спільного з дійсністю. Вони повинні знати, що український вояк навіть в німецькому однострою, воював на рідній землі, серед рідного народу і за цілі ясні й зрозумілі цьому народові. З цих причин, український вояк під Бродами стояв значно вище під моральним оглядом від свого здеморалізованого німецького "камрата". І маючи цю моральну основу, він не боявся большевицьких танків, большевицьких катюш, бомб і штурмових літаків так, як їх боялися краще вишколені німці. І він навіть не боявся розгрому своєї частини переважаючими силами противника, бо знав, що його в кожному випадку приютить Українська Повстанська Армія, або в найгіршій ситуації допоможе йому український народ. Ця моральна сила, в цей час, була вже цілком відсутня у німців, які були свідомі своєї прогри і прагнули найбільше рятувати тільки свою власну шкіру. Багато з них, не виключаючи й високих німецьких генералів, пробували рятувати цю шкіру своїм переходом до большевиків.

Але німецькі воєнні історики, що тепер розглядають історію своєї війни на Сході, повинні дещо прочистити свої моноклі, закопчені воєнними невдачами на полі бою проти "унтерменшів". Вони повинні знати, що Німеччина програла війну на Сході ще довго перед тим, як на бойовищах Сходу програли німецькі генерали. Програла своєю божевільною політикою у відношенні до народів Східньої Европи. Політики цієї не могли врятувати навіть найбільш блискуча стратегія, а що вже казати, коли цієї стратегії навіть не було. У результаті стався повний розгром, що був єдиносправедливим вироком історії. І цю істину треба вже врешті панам з моноклями зрозуміти!

Loading...

 
 

Цікаве