WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Бій під бродами в насвітленні совєтських джерел - Реферат

Бій під бродами в насвітленні совєтських джерел - Реферат

Реферат на тему:

Бій під бродами в насвітленні совєтських джерел

Бій під Бродами не має ще точного опису у совєтській воєнно-історичній літературі, як і не має його і т.зв. Львівсько-Сандомирська операція, що її він був частиною. Операція ця була, як відомо, проведена військами 1-го Українського Фронту в другій половині липня і перших днях серпня 1944 року і була з черги шостим великим ударом по німецьких арміях, що вирішили війну з гітлерівською Німеччиною у користь Совєтського Союзу. Операція закінчилася остаточним вигнанням гітлерівських окупантів із західньо-українських областей та створенням т.зв. Сандомирського пляцдарму над Вислою, що його оборона в майбутньому коштувала чимало української крови. Таким чином, у нашій праці користуватись будемо загальними воєнно-історичними джерелами, що з них називаємо два: "История Великой Отечественной Войны Советского Союза", чотири томи якої із намічених шістьох уже появилися ("Военное Издательство Министерства Обороны СССР, Москва, 1960-1962", про брідський бій - том ІV, ст. 210-218) та більше популярну працю, видання Воєнної Академії ім. М.В.Фрунзе, під назвою "Боевой путь советских вооруженных сил" ("Военное Издательство МО СССР, Москва 1960"). Інші відомі нам праці воєнно-історичного характеру (наприклад "История" Тельпуховского) не приносять нічого такого, про що варто б інформувати наших читачів.

У дивній пісенці про чорнокосу санітарку у білій хустині, що її, мабуть, залюбки співають ветерани брідського бою з обох сторін фронту, згадується, як "ішли на Броди Конєва солдати". Це, історично, не зовсім вірно. Маршал Конєв вступив у командування військами 1-го Українського фронту щойно 15 травня 1944 р., а перед ним цим фронтом командував маршал Жуков і, довгий час, маршал Н.Ф.Ватутін. Ватутін командував цим фронтом ще тоді, коли він називався "Воронізьким" і тому вірніше було б співати про солдатів Ватутіна, коли вже в марксо-ленінському СССР без культу особи не обійтись. Одначе, сьогодні, вже відомо офіційно, що командувач 1-го Українського фронту був важко поранений у засідці УПА і помер внаслідок цих ран. Цитована нами офіційна "История" після 17 років промовчування, а то й заперечування, повідомляє:

"При подготовке операций советские войска понесли тяжелую утрату. 29 февраля во время выезда в войска для организации операции был смертельно ранен командующий 1-м Украинским фронтом, генерал армии Н.Ф.Ватутин. Машину, в которой ехал Н.Ф.Ватутин и сопровождавшие его лица, обстреляли по-разбойничьи, из-за угла, украинско-немецкие националисты. 15 апреля 1944 года Н.Ф.Ватутин скончался" [Поспепов П.Н. ред., История Великой Отечественной Войны Советского Союза 1941-1945. Том ІV. Военное издательство Министерства Обороны СССР, Москва, 1962, ст. 78.]

Про цю засідку доводилося нам писати вже 10 років тому [Див. Лев Шанковський "УПА" в Історії украінського війська, вид. І.Тиктора, Вінніпег 195З, ст. 718.]. На жаль, тоді, не вірили в подані нами факти ні чужинці, ні теж деякі українські емігранти. Дослідник українського націоналізму, проф. Джон А. Армстронг писав, що про цікаву історію УПА в 1944-1945 роках не можна писати, бо про неї немає достовірних джерел. Тепер він уже їх має [Перший натяк у совєтській літературі на те, що Ватутін загинув у засідці УПА, зробив у своїх спогадах відомий совєтський партизанський ватажок, ген. Петро Вершигора. У своїх спогадах "Рейд на Сан и Вислу", друкованих у московському журналі "Новый мир", річник ХХХV, ч. 2, лютий 1959, ст. 38, Вершигора розповідає про командира "бандерівської банди" Беркута, з яким ризиковні переговори вів ген. Ковпак. Вершигора обіцює розповісти більше про цього командира, коли прийдеться говорити про трагічну смерть Ватутіна. У своїх спогадах п.н. "Люди з чистою совістю", Вершигора називає цього командира Гонтою. Спогади Вершигори у журналі "Новый мир" не були закінчені; вони вийшли окремою книгою, якої ми ще не мали в своїх руках.]

Але, вернімся до нашої теми. По німецькому боці, проти солдатів Ватутіна стояла німецька армійська група "Північна Україна" з штабом у Львові. У квітні 1944 року пост командувача цієї групи перейняв від маршала Еріха фон Манштейна маршал Модель, відомий із своєї залізної руки й непохитної віри в чудодія Гітлера. До складу цієї групи входили 1-ша й 4-та німецькі панцерні армії та 1-ша польова мадярська армія, що нараховували 33-34 піші, 5 танкових, 1 моторизовану дивізію та 2 окремі бригади. Всього у військах групи "північна Україна" було ще 600,000 вояків, 900 танків і штурмових гармат, 6,300 гармат і мінометів кал. вище 76 мм і 700 літаків. Розташовані були ці дивізії в глибину, займаючи декілька оборонних ліній здовж річок, повністю, одначе, незакінчених до початку офензиви. У складі ХІІІ армійського корпусу цієї групи, під командуванням ген. Гауффе, передові позиції займала українська дивізія СС "Галичина", що була тут спроваджена безпосередньо з вишкільних таборів.

Склад арм. групи "Північна Україна" був послаблений, бо для оборони Білорусі в червні 1944 року, вона мусіла віддати 3 піші й 3 танкові дивізії, але, все ж таки, вона була досить міцною для того, щоб відограти ще значну ролю. І вона була б могла якоюсь мірою випередити події, якщо б в її командуванні та серед її вояків панував хоч трохи офензивний дух та віра в перемогу. Цього в них не було і, в результаті, війська німецької групи спокійно приглядались, як совєтське командування готувалося до нової великої офензиви і не думали йому в цьому перешкодити. А совєтське командування готувалося довго, збираючи війська до наступу з таким розрахунком, щоб вони перевищали противника, принаймні, двічі, а на місцях майбутнього пролому фронту навіть вп'ятеро чи вшестеро. Впродовж трьох місяців, від квітня до червня 1944 року, командування 1-го Українського фронту перегруповувало свої війська на всій ширині 440 км фронту, підтягало цілі нові армії й корпуси, направляло дороги й мости, збільшувало прохідну спроможність прифронтових залізничих шляхів, переводило набір і комплектувало фронтові дивізії новобранцями, вишколюючи їх у прифронтових полосах, а маршал Модель і пальцем не кивнув, щоб Конєву перешкодити в цьому ділі. Не можна, отже, й дивуватись, що на початок своєї офензиви, Конєв справді міг сконцентрувати в двох наступальних ешелонах і в резервах 80 дивізій (в тому 6 кінних), 10 танкових і механізованих корпусів та 4 окремі танкові бригади і чехословацький корпус. У всіх цих з'єднаннях було 843,000 вояків, 1,614 танків і самохідно-артилерійських установок (штурмових гармат), 13,900 гармат і мінометів вище кал. 76 мм та 2,806 літаків. Таким чином, війська 1-го Українського фронту перевищали противника: у людській силі 1.2, в танках 1.8, в гарматах 2.2, в літаках навіть 4 рази. На місцях майбутнього прориву фронту, ця перевага становила: у людській силі п'ятикратну перевагу, у гарматах - сьомикратну і в танках - чотирократну.

Ось такий був "Ордр-батайль" військ 1 Українського фронту до початку липневої офензиви:

Командування Фронту Нове Село, Збаражчина; командувач: маршал Конєв; члени Воєнної Ради: Хрущов і ген. Крайнюков; Нач. штабу: ген. Соколовський.

Військо Першого Наступального Ешелону: 3 гвард. армія - ген. Гордов, Луцьк; 13 армія - ген. Пухов, Берестечко; 60 армія - ген. Курочкин, Залізці; 38 армія - ген. Москаленко [Москаленко. Кирило Семенович, нар. 11.V.1902 р. в Україні. Тепер маршал СССР, від 1953, к-й військами Московської воєнної округи. В Рад. Армії від 1920 р. Закінчив курси удосконалення командного складу в 1928 році та факультет вищого ком. складу Артилерійської академії ім. Дзержинського в 1939. У війні командував стрілецьким корпусом, а потім 40 і 38 арміями. Член КПРС від 1926 року.], Тернопіль; 1 гвард. армія - ген. Гречко [Гречко, Андрій Антонович, нар. 17. Х. 1903 в суміжному до України (Куйбишевському) районі Ростовської области. Тепер маршал Сов. Союзу і від 1957 року к-й сухопутніми військами і перший заступник міністра оборони СССР. В Сов. армії від 1919 року. Закінчив Військову Академію ім. Фрунзе в 1936 і Академію Генштабу в 1941 році. Під час війни командував дивізією, корпусом і вкінці 1 гвард. армією. Після війни, до 1953 р. був к-чим військами Київської воєнної округи, потім Головнокомандувачем сов. військ у Німеччині. Член КПРС від 1928 року, кандидат в члени ЦК КПРС від 1956 року, член Верховних Рад Української ССР і СССР.], Підгайці; 18 армія - ген. Журавлев, Коломия.

Війська другого Наступапьного Ешелону: 1 гвард. танк. армія - ген. Катуков, Луцьк; 1 Кінн. мех. група - ген. Баранов, Млинів; 2 Кінно-мех. група - ген. Соколов, Почаїв; 3 гвард. танк. армія - ген. Рибалко [Рибалко, Павло Семенович, нар. 4.ХІ.1894, помер 28.VІІІ.1948. Маршал бронетанкових і механізованих військ. Народився на Сумщині, в сім'ї робітника. В 1934 році закінчив Військову Академію ім. Фрунзе. У війні командував танковим корпусом, а потім 3 гвард. танковою армією. Після війни, в рр. 1947-1948, к-й бронетанковими й механізованими військами совєтської армії. Член КПРС від 1919 року.], Вишневець; 4 Танк. армія - ген. Лелюшенко [Лелюшенко, Дмитро Данилович, нар. 2.ХІ.1901 р. в українському районі Ростовської области, в сім'ї селянина. Тепер генерал армії й голова ЦК ДТСААФ і депутат ВР СССР. В Сов. Армії з 1919 року. Закінчив Військову Академію ім. Фрунзе в 1933 р. Учасник війни з Фінляндією. У війні проти Німеччини, командував спочатку корпусом, а потім 3 гвард. і 4 Танковою арміями. Після війни - к-й бронетанковими і механізованими військами в Німеччині.], Збараж; 5 гвард. армія - ген. Жадов, Скалат.

Loading...

 
 

Цікаве