WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Серед жанрів першої групи найкраще були подані спогади та нариси. Спогади з пережитого писали багато стрільців, велику частину з них було опубліковано. Зокрема, десятника Василя Дзіковського — "Різдвяні свята УСС 1914 р.", підхорунжих Романа Купчинського — "На Галич!", "Стрілецькі відзнаки", Миколи Опоки — "Рік тому...", "З моїх звідів"57 та інші. Але, мабуть, ще більше спогадів залишилися невідомими або були втрачені. До написання нарисів найбільше спричинилися стрiлець Антін Лотоцький — "Прийди весно!", "Коли рвуться кайдани", хорунжий Андрій Баб'юк — "В день Воскресення", "На торговиці", четар Василь Кучабський — "28 червня", "Картини з дневника", сотник Дмитро Вiтовський — "Похорони стрільця", "Із сумно-ясних настроїв", "Звіт", пiдхорунжий Микола Угрин-Безгрiшний — "Живі картини..."58. Як лiтописцi i хронiсти продуктивно працювали пiдхорунжi Лесь Новiна-Розлуцький — "Записки до літописі УСВ", Роман Купчинський — "Від Стрипи до Золотої Липи", "Над Стрипою", Ростислав Заклинський — "Хроніка Збірної Станиці УСС за 1914–1918 рр.", "Шляхом стрілецької слави", десятник Василь Дзiковський — "З внутрішнього життя Українського Січового Війська", "Від Веречок до Семиковець" та iнші59. Чимало фактiв i характерних деталей iз життя УСС, їх психологiї i настроїв подав пiдхорунжий Осип Назарук, особливо в своїх працях "Слідами Українських Січових Стрільців" та "Над Золотою Липою. В таборах Українських Січових Стрільців".

Змiст тих чи iнших стрiлецьких публiкацiй був своєрiдним висловом загальних настроїв, що панували серед УСС, показував, як активно стрiлецтво цiкавилося не тiльки власними, а й загальнонацiональними справами та намагалося своїми дiями спричинитися до позитивного їх вирiшення. Серед кращих публiкацiй варто вiдзначити насамперед спiльний лист сотнi Вiтовського до Президiї Союзу Визволення України вiд 1 квітня 1915 р., листи четаря Iвана Балюка до Дмитра Донцова та його ж "Листи з поля", а також статтi четаря Володимира Старосольського, Теофіля Меленя, пiдхорунжого Миколи Опоки та iнші60. Зокрема, Теофіль Мелень у працi "Український Леґіон", аргументуючи роль Українських Січових Стрільців, зазначав, що їх тяжкi й кривавi бої є доказом того, що "традицiя оружної боротьби українського народу за незалежнiсть не загинула"61. Іван Балюк в одному зі своїх листів, опублікованому у "Вістнику Союзу визволення України" в травні 1915 р., підкреслював: "Не забудьте, що ми ще в неволі. Що на кождім з нас тяжить обов'язок супроти України, що кождий повинен усе, що можливе, що в його силі, зробити, щоб прискорити визволення. Може тепер більше, ніж коли жадає від нас історія доказу, що ми зрілі до вольного, самостійного життя, що ми вміємо гідно, з силою та вірою, перенести всі теперішні удари і зуміємо підготовити сили й акцію на будуче..."62.

Одне з найсумнiших явищ Першої свiтової вiйни — братовбивство, суть якого полягала в тому, що сини одного й того ж народу, роздiленого мiж двома iмперiями, змушенi були воювати мiж собою, описав Микола Опока. В статті "Вістун" він розповів про трагедію, очевидцем якої був сам: стрілецький розвідник вістун Степан незамітно підкрався до російських позицій і несподівано для себе почув там українську мову. "Він насторчує вуха, непорушливо прилягає до снігу, перемінений цілий у слух. Долетіли до нього рідні слова. Він завмер, слухає. Тепер слова вже можна розуміти, вітер сильніше доносить голос. І вістун чує: "...нене рідна, нене старенька, як же ти це зносиш!.." Степанові вдарила кров до голови, щось стиснуло за серце, підняло груди. Він не видержав, забувся, вибухнув: "Братіку, та ж я також..." — "Ей, австрієц, плі!"... трах, тарах, тарах, залопотів ліс, а відгомін відбився кілька разів від гострих скель... Недалеко перед розстрільною лежав Степан, над ним схилився його ворог... Вістун прощав ясний світ, крайок синяви неба, блискучо тремтячі галузки ялиць. Над ним стояв його брат, тепер ворог, може вбійник, а той шепотів йому: "мамо, нене, прощай". "Ворог" схилився й замкнув йому очі"63. До цiєї теми зверталися й iншi УСС, зокрема Андрій Баб'юк та Осип Назарук64, що свiдчить про те, як тяжко стрiльцi сприймали та переживали трагедiю своєї розшматованої нацiї. Водночас вони надiялися, що українському народовi врештi-решт вдасться об'єднатися в однiй незалежнiй державi.

Відомо, що в леґіоні УСС, окрім українців, перебували й деякі представники інших націй, зокрема, євреї. Тому не дивно, що тема національних меншин також представлена у стрілецькій творчості. Наприклад, Роман Купчинський у третій книзі своєї трилогії "Заметіль", виданій, щоправда, вже після війни, у 1933 р., з гумором описав єврейську підприємливість, завдяки якій групі стрільців удалося врятуватися від ворожого полону: "Стрілецька стежа йшла глибоким провалом, продираючись крізь густі корчі. Велика московська стежа побачила стрільців швидше і зробила засідку. Серед гущаку не тяжко було скритися, і як тільки наші хлопці показалися, москалі обскочили їх з усіх сторін.

— Рукі ввєрх!

Не було ради, піддалися.

Відібрали їм москалі кріси і повели. Сіли спочивати, розбалакались. Жид Шварцер знайшов між москалями трьох одновірців і почав з ними торг.

— Що вам, — каже, — з того, що ви нас зловили? Вас тридцять — нас шість — невелика штука. Ми скінчимо війну, а ви навіть медалі не дістанете.

— Правда, — кажуть тамті жиди, — не дістанемо.

— І війну будете далі робити.

— Правда, — кажуть, — будемо.

— Але подумайте, якби ми вас привели!..

— Ну?!

— Ви війну скінчите, а ми медалі дістанемо!.. За той час наддніпрянець Барилко розговоривсь із рештою.

— В вас, — кажуть москалі, — плєнним вуха обтинають, язики вирізують.

— Хто це вам такого нагородив?! Нічево подобного. Сидять собі ваші солдати в таборах, юшку кушають та Бога хвалять.

— А юшка єсть? Кажуть, що в вас кушать нема що.

— Нема?! А погляньте лиш!

І Барилко добув з хлібника м'ясну консерву, хліб і каву.

— Те саме получають і плєнні. Сам бачив, — додав, ховаючи все те назад у хлібник. — А ми, солдати, то ще на добавок і це.

Відчепив боклажку і тицьнув першому москалеві під ніс. Той затягнувся і аж покректав

— Настоящий ром!..

— Давайте вип'ємо по чарці.

Всі поглянули на команданта стежі — рябого підстаршину, що досі не встрявав у розмову.

— Гаспадін зводний, разрішітє?!..

Пан "зводний" зразу пручалися, а потім не тільки "разрішілі", але й самі розгрішилися.

Стрілецький рум швидко перейшов у солдатські шлунки і ще більше розв'язав солдатські язики та розм'якшив серця.

Саме тоді жиди покінчили торг і вирішили, що австрійський полон для обидвох сторін багато корисніший. Вони поставили внесення "на плєнумі", і воно після короткої дискусії перейшло одноголосно.

Стрільці дістали назад свої кріси. Москалям витягнули з їхніх "вінтовок" замки і привели всіх щасливо до мисливської палатки"65.

Нiчим не поступалася стрiлецькiй прозi й стрiлецька поезiя, що також акумулювала в собi масову свiдомiсть УСС. Як і проза, вона творилася в різний час і при різних обставинах. Найбільше віршів, багато з яких зразу ж ставали піснями, з'явилося в 1916 — на початку 1917 рр., тобто тоді, коли стрілецтво в силу фронтових обставин перебувало у відносно кращих умовах. Загалом же активність стрілецького віршування пояснювалася, за словами стрільця Луки Луціва — учасника цього процесу, тим, що тоді був такий час, що годі було не писати поезій66. Це був вияв небувалого духовного піднесення, пов'язаного з усвідомленням стрілецтвом своєї величної місії — вперше за довгі роки стати зі зброєю в руках на захист прав українського народу. Серед найвiдомiших поетiв-усусiв були: пiдхорунжi Роман Купчинський, Левко Лепкий, Микола Голубець, Юрій Шкрумеляк, Василь Бобинський, Микола Угрин-Безгрiшний, хорунжий Юліан Назарак, стрiлець Антін Лотоцький та iншi.

Loading...

 
 

Цікаве