WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Побачивши життя волинських українців, пізнавши їх тяжке існування, стрільці пройнялися до них щирим співчуттям і симпатією. Так, у вересні 1916 р. один зі стрілецьких старшин писав до Івана Крип'якевича: "А що то за гарна душа тутешнього мужика!.. Але треба відчути його душу, треба його думками думати... Дивишся на їхню теперішню нужду, то мимоволі жаль збирає чоловіка, — він не має вже нічого, тільки своє "я" — наболілу душу і нужду, — але терпить... А хто з ним щиро поговорить, порадить, хто з ним обійдеться як з людиною... — то дяка кінця не має..."240. Щоб хоч трохи допомогти волинським братам у їх непростому житті, УСС, помимо культурно-просвітницької роботи, намагалися при будь-якiй нагодi взяти волинян пiд захист вiд насильств вiйськових команд, давали необхiднi поради, писали селянам рiзноманiтнi прохання, скарги тощо241. Зокрема, УСС Іван Верб'яний, який учителював в селі Бискупичі Шляхетські, в 1917 р. повідомляв, що тільки за березень допоміг селянам написати понад 50 різних прохань до влади242. А деякі стрілецькі старшини, усвідомлюючи, що окупація Волині союзницькими військами може бути тимчасовою, використовували кожну нагоду, щоб повернути додому і не наражати на небезпеку з боку російської влади тих волинських хлопців, які пішли добровольцями до леґіону УСС, та їх сім'ї243.

Як результат, симпатiї населення до стрiлецтва росли дуже швидко, i вже незабаром воно здобуло у нього довiр'я та пошану. Були дні, коли двері стрілецьких комісаріатів не зачинялися. Заходили сюди, бо пішла чутка, що "тут є свої люди, що вміють порадити та поданє до властий написати; тут можна було прочитати або й даром дістати часопись або книжку, тут можна було й дещо цікавого почути"244. Українських вояків запрошували всюди, де лише для цього була нагода: "в гостину, на забави, а навіть у куми"245. Але головним було те, що діти полюбили своїх стрілецьких учителів і, мабуть, не було випадку, щоб якась дитина шкільного віку не ходила до школи, хоч ніяких зобов'язуючих приписів щодо цього тоді не було. "Мимо нужди, голоду та холоду лавою горнулися діти до рідної школи, — писав четар Микола Саєвич, — а своїх вчителів-стрільців та вчительок ставили на рівні з рідними батьками та матерями. І хоч як пригнітаюче вражіння робила воєнна Волинь, хоч як краялося у груди на вид зруйнованих господарством та бур'яном зарослих нив — наші рідні школи завжди були тим цілющим бальзамом, що не давали ні на мить зневірятися та падати на духові"246.

Та недовго довелося перебувати УСС на Волинi — у квiтнi-липнi 1917 р. за наказом австрiйського командування основна частина їх змушена була залишити цей край (зосталися лише кiлька стрiльцiв, якi вчителювали тут до весни 1918 р.)247. Очевидно, що в цій справі не обійшлося без деяких впливових польських кіл, що вважали волинські землі своєю історичною територією і дуже неприхильно спостерігали за тією працею, яку вели там УСС. Свідченням цього є їхні дії після стрілецького відходу з Волині, спрямовані на обмеження національних здобутків українства та українського шкільництва248. I все ж праця невеликої групи УСС, якi близько двох рокiв перебували на Волинi, дала позитивнi результати. Успiхом було вже те, що вперше за довгий час на волинських землях постали українськi школи, де дiти отримали змогу навчатися рiдною мовою і дiзнатися правдиву iсторiю свого народу. Одна з волинських учительок згодом писала до Українських Січових Стрільців: "Нехай мені, що стояла найблизше шкільної дітвори, що мала змогу пізнати її почування, вільно буде її іменем зложити Вам сею дорогою щиру подяку — як щире серденько дитини, за ваші ревні старання коло Рідної Школи. Ви були першими воскрисителями рідного слова і будівничими рідної школи на волинській Україні"249.

Перебування УСС на Волині істотно вплинуло також на пробудження національної свідомості місцевого населення. Передусім значним досягненням став початок усвiдомлення — як волинянами, так i галичанами — спільностi своєї iсторичної долi й тих завдань, що постали перед ними, і вирiшити які було можливо тiльки спiльними зусиллями. Один із волинських селян, звертаючись до УСС, зазначав з цього приводу: "Запевніть нас, Що Москаль вже туди не вернеться, або що не буде знущатися над нами, тоді ми навіть з жінками виступимо проти його. Коби то Українці з обох сторін були вільні, то ми б знали, що нам робити..."250. Чимало місцевих українців, залучених стрільцями до національної справи, згодом стали активними учасниками українського руху. Невипадковим, мабуть, у цьому зв'язку є і той факт, що в роки Другої світової війни саме на Волині зародилася Українська Повстанська Армія.

Ще одним мiсцем, де Українські Січові Стрільці розвинули iнтенсивну просвiтньо-культурницьку роботу, стала Надднiпрянська Україна. Основнi сили леґіону прибули сюди на запрошення Центральної Ради, щоб допомогти звільнити українські землі від більшовиків, у березнi, а Кiш i Вишкiл — у червнi 1918 р. (разом iз ними таємно прибули й деякi українцi, котрi перебували в австрiйському полонi251). Розпочавши свій шлях від Збруча, вони пішки через Кам'янець, Дунаївці, Ушицю, Жмеренку дійшли до Тульчина і Вапнярки, звідки 17 березня залізницею перебралися до Одеси, а звідти, після тижневого побуту, — в Херсон. Погостювавши кілька днів у Херсоні, УСС десь 8-10 квітня вирушили до Олександрівська, де перебували майже два місяці (по одній стрілецькій сотні в цей час знаходилися в Нікополі та Катеринославі). 10 червня леґіон УСС був перекинутий в околиці Єлизаветграду. Сюди ж у середині червня з Галичини прибули Кіш і Вишкіл. Тут вони і залишилися до кінця свого побуту у Великій Україні.

За весь час свого iснування стрiлецтво не вiдчувало такого душевного пiднесення i такої радостi, як у момент вступу на землi, де здiйснювалися iдеали, за якi воно боролося вже четвертий рiк, де будувалася власна Українська держава. Однак невдовзi до початкового стрiлецького захоплення та ейфорiї додалася значна частка розчарування. Вже першi зустрiчi й розмови з мiсцевим селянством показали, що воно дуже часто було позбавлене нацiональної свiдомостi, а всi його iнтереси зводилися здебiльшого до матерiальних справ і розподiлу землi. У багатьох подiльських селах були помiтнi наслiдки бiльшовицької агiтацiї. Розмови про вiддiлення вiд Московщини і будiвництво самостiйної держави, про навчання в школах рiдною мовою і таке iнше не викликали в селян жодного зацiкавлення252. Не кращим, а нерідко й гіршим, було становище в мiстах. Тiльки поодинокi українцi цiкавилися полiтичним становищем України й активно виступали за її самостiйнiсть.

Необхiдна була тривала систематична i цiлеспрямована праця, щоб пiднести нацiонально-полiтичну свiдомiсть українських громадян та органiзувати їх навколо самостiйницько-соборницької iдеї. Тому УСС, у силу своїх можливостей, взялися допомогти молодiй державi в тiй справi (методику подiбної дiяльностi опрацював пiдхорунжий Осип Назарук у спецiальнiй "Iнструкцiї для УСС, що їдуть на Україну"253). З цього приводу в заявi стрiлецьких старшин з нагоди чотириріччя леґіону УСС вiд 1 серпня 1918 р. зазначалося: "На святiй, перепоєнiй кров'ю Українськiй Землi стоїмо нинi з незламною постановою бути сторожами Української Державности, пiсля сил наших поглиблювати нацiональну свiдомiсть Українських мас i скувати їх незламною — сильнiшою вiд партiйних рiзниць — волею удержати серед днiв свiтової хуртовини непохитно прапор Самостiйної України"254.

Головне завдання, яке австрiйське вiйськове командування поставило перед УСС, полягало в тому, щоб вони проводили сприятливу для Австрiї пропаганду серед мiсцевого населення. Для його здiйснення було наказано вибрати з леґіону найкращих стрiльцiв, створити з них спецiальнi групи i послати їх у села попереду наступаючого вiйська. Цією сотнею командував сотник Дмитро Вітовський, а четами хорунжі Іван Біляч, Володимир Калина, Василь Верховий і підхорунжий Михайло Романюк. З тією ж метою чету підхорунжого Дмитра Паліїва було підпорядковано полковникові Мирону Тарнавському, котрий був референтом українських справ при австрійському командуванні в Жмеринці255. Не допускаючи й думки про якусь австрофiльську агiтацiю, стрiльцi вирiшили використати цю нагоду для поширення серед зневiреного українства iдеї національної державностi.

Практично весь стрiлецький леґіон перетворився у формацiю, яка дiяла не як вiйськова одиниця (бiльшовики тодi вiдступали, майже не чинячи збройного спротиву), а головним чином як полiтична група. Щоденні нічліги й короткі постої під час подорожі давали УСС можливість ближче познайомитися з наддніпрянцями та глибше зрозуміти їхні проблеми. Спілкуючись зі своїми співрозмовниками, стрільці виступали передусім як українські державники, пояснювали їм значення самостійності України, знайомили їх з політикою Центральної Ради, розповідали про становище Галичини і її прагнення, а також про свій леґіон та його мету256. Навіть свій транспорт стрільці використовували як наочну агітацію за українську самостійність, прикрашаючи його жовто-блакитними прапорами і цитатами з Шевченкового "Кобзаря", як: "Вставайте, кайдани порвіте", "Борітеся — поборете" та іншими257. Олександр Доценко — підполковник армiї УНР, ад'ютант Головного отамана Симона Петлюри, а згодом iсторик визвольних змагань, зазначав з цього приводу, що кожна хата, де розташовувалися Українські Січові Стрільці, перетворювалася у "нацiонально-освiдомлюючу формацiю"258. "За 4 місяці пробування січовиків на Україні, — писала в спогадах дружина Івана Карпенка-Карого Софія Тобілевич, — ми всі бачили не буденних людей, а якихось казкових лицарів, що задля високої ідеї життя кладуть у жертву. Ми бачили всі можливі заходи, щоб народ збудити з вікового, кам'яного сну, щоб затлити в ньому вогник самосвідомості, національного й людського чуття"259.

Loading...

 
 

Цікаве