WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Із збільшенням кількості українських шкіл, гостро постала проблема вчительських кадрів. Українським Січовим Стрільцям вдалося віднайти по селах близько десятка місцевих педагогів, яких також було залучено до праці. Серед них: Юрій Тлуховський, Дмитро Лотоцький, Марія Панасюк, Надія Мосюк, Антонія Савич, Антон Чайко. Для того, щоб ознайомити їх з методикою роботи в українських школах, заходом УСС було створено підготовчі курси у Володимирi-Волинському, де вони вивчали, окрім, власне, методики, українську історію, географію, народні пісні тощо, а також практикувалися в галицьких вчительок218. Після закінчення цих курсів волинські педагоги займали платні вчительські посади в новозорганізованих школах.

З метою поліпшення організації освіти на Волині у Володимирі-Волинському було також створено Українську шкільну раду, що налічувала 10 осіб. До її складу ввійшли представники стрільців, батьків та вчителів: Гнат Мартинець, відомий педагог, громадський діяч, тодішній посадник міста Володимир-Волинський, — голова, сотник Дмитро Вітовський і четар Микола Саєвич — заступники, Володимира Волянська — секретарка, Євген Черановський — голова Володимир-Волинського шкільного комітету разом із заступницею Савиною Сидорович, підхорунжий Осип Назарук і стрілець Іван Романків — як делегати комісаріату УСС у Володимирі-Волинському, стрілець Андрій Дідик і підхорунжий Остап Вахнянин — як делегати стрілецької гімназії. Рада взяла на себе опіку над українськими приватними школами, які організовували комісаріати УСС. На засіданнях Шкільної ради обговорювали широке коло питань, пов'язаних з роботою українських народних шкіл: від підбору вчителів до збирання та розподілу пожертвувань між школами округи, про двомовні школи на Волині, про організацію українських народних шкіл на сусідній Холмщині, про гімназію у Володимирі-Волинському. В протоколах Ради відбито широке коло питань культурно-освітнього плану: робота першиx на Волині курсів грамоти, видання українського православного календаря та часопису для місцевого населення, влаштування для біженців магазинів та їдалень тощо219.

Перші пiдсумки шкiльної роботи, в процесi якої у волинських школах вивчалися такi предмети, як читання, письмо, математика, iсторiя України, географiя України, письменство України та iнші220, виявили, що галицькi пiдручники не цiлком годяться для вжитку на Волинi. Тому на однiй із щомiсячних конференцiй учителiв-стрiльцiв було вирiшено створити деякi пiдручники для волинських шкiл. З 1917 р. у Володимирi-Волинському, за iнiцiативою УСС, виходять з друку буквар і читанки для 4-х класiв: "Матiрнє Слово", "Читанка для чемних дiточок", "Читанка для волинських дiтей"221, якi пiдготував, в основному, пiдхорунжий Богдан Заклинський i якi мiстили матерiали та iлюстрацiї на волинську тематику і придiляли пильну увагу нацiональному вихованню.

Важливо також зазначити, що в освітній діяльності УСС керувалися принципом міжетнічної толерантності. Відкриті ними школи відвідували всі бажаючі, незалежно від національності чи віросповідання. Наприклад, у Володимир-Волинській школі імені Тараса Шевченка, відкритій 1 квітня 1916 р., крім 117 українців, навчалися 91 єврей, 11 чехів, 2 німці — всього 221 учень222. Показовим у даному випадку є лист дівчинки-єврейки з містечка Любомль до Українських Січових Стрільців, в якому вона писала: "У четвер і п'ятницю у нас були свята і я не йшла до школи... Хоч я дуже люблю свята, але ж я так полюбила школу, що була рада, коли вже свята скінчилися і я знов пішла до школи. За русских я не ходила до школи. Нам не вільно було, но як открили українську школу, то мене прийняли і є ще шість подруг. У нашім місточку є польська школа, но ми до неї не хочемо ходить"223.

Крім навчання, в рядi шкiл Українські Січові Стрільці органiзували бiблiотеки, курси неписьменних для дорослих, курси нiмецької мови тощо. Разом із тим, бачучи нужду і матерiальнi нестатки українцiв Волинi, вони намагалися вiдкривати при школах дитячi їдальнi, а також крамницi, де б селяни могли купити такi тодi дефiцитнi товари, як сiль, цукор, нафту224. Для того ж, щоб уберегти волинян вiд значних витрат на школи, вчителi з числа УСС працювали безплатно, живучи тiльки на невеликi вiйськовi виплати, а стрілецький Кiш узяв на утримання двi волинськi школи, перераховуючи на ці цілі щомісячно від 500 до 1000 крон225. Аналогічно діяли стрілецькі комісаріати на місцях. Досить промовистим у цьому зв'язку є і запис у щоденнику сотника Дмитра Вітовського, який відноситься до того часу: "Із сконфіскованих шкір роблю тепер для найбідніших дітей чоботята..."226.

Iстотна допомога волинському шкiльництву надходила й з Галичини: від "Бюро Культурної Помочі", яке очолював Іван Крип'якевич, Союзу Визволення України, леґіону УСС, молоді, окремих громадян. Майже в кожному номері тодішніх західноукраїнських газет за 1916–1918 рр. публікувалися списки жертводавців на волинські школи. Пожертви йшли як у вигляді грошей, так і підручників, навчального приладдя, особистих зголошень до праці на Волині227. Тільки від 1 лютого до 31 грудня 1916 р. в Галичині було зібрано понад 32 000 крон для відкриття шкіл на Волині. За перших півроку туди було відправлено більше 3000 підручників і близько 1000 книг для бібліотек228. Таким чином західноукраїнське суспільство прагнуло допомогти національно-культурному відродженню Волині. Один із чільних діячів СВУ Андрій Жук у листі до четаря Миколи Саєвича від 1 травня 1916 р. писав із цього приводу: "З тим більшим завзяттям маємо в тім напрямі працювати і тут ваша робота, коли й далі йтиме як дотепер, найдеться серед найкращих сторінок літопису наших спільних змагань в ім'я визволення України. Передайте поклін всім браттям-волинянам, що йдуть Вам на руку і тим галичанам, що Вам помагають, а Союз все стояв і стоїть до помочі, що є в його силі і змозі"229.

Віддаючи левову частку своїх сил і часу на організацію шкіл, УСС, однак, не обмежували свою діяльність на волинських землях одним тільки шкільництвом. Вони також багато працювали й серед дорослого мiсцевого населення: проводили рiзноманiтнi освiдомлюючi заходи, в тому числі спільно з волинською дітворою, пропагували свої iдеї, засновували читальнi, роздавали книжки і часописи230. Окремі стрільці займалися дослідженням народної архітектури, пам'яток старовини, збирали фольклор волинського краю231. У 1917 р. заходом i коштом Володимир-Волинського комiсарiату УСС було видано "Український православний календар для Волинi на 1917 р."232, де вмiщенi статтi iсторико-нацiональної тематики. Був також намiр видавати "Волинський альманах"233, котрий поклав би початок українському лiтературному рухові на Волинi. Але ця справа, як i спроби стрiлецтва вiдкрити у Володимирi-Волинському українську гiмназiю234, наштовхнулася на непереборний опiр влади.

Важливе місце у національно-культурній праці на Волині УСС відводили церковним справам, оскільки в роки Першої світової війни ситуація ускладнилася тим, що майже все православне духовенство під час відступу російського війська евакуювали вглиб Російської імперії235. Тому, щоб задовольнити свої релігійні потреби, наприклад, для великодньої сповіді, волиняни нерідко зверталися до римо-католицького ксьондза236. Прагнучи допомогти місцевому населенню, стрільці шукали виходу з непростої ситуації. Зокрема, комісар УСС у Володимирі четар Саєвич писав: "В справі церковній віднісся до Гр. ор. Ординаріяту в Чернівцях на руки о. Василька (пересилаючи подання з підписами селян) з просьбою о приділення на округ володимирський хотяй трьох православних священників, але сьвідомих, додаючи що селяни не маючи спромоги заспокоїти своїх потреб церковних — ходять до костелів, там і сповідаються, а деякі переходять на римо-католицизм"237. З проханням про необхідність задоволення релігійних потреб українців Волині до австрійської військової влади звертався і комісар УСС у Ковелі сотник Вітовський. Підкреслюючи глибоку релігійність місцевих мешканців, він зазначав: "Я пересвідчений, що тою малою прислугою позискається населенє цілковито"238. Чимало зусиль докладали УСС також для захисту православних храмів від сваволі і плюндрувань — як з боку австрійського війська, що нерідко використовувало їх під склади, так і польських леґіоністів, котрі силоміць навертали православні храми у католицькі костели239.

Loading...

 
 

Цікаве