WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Для поширення й пропаганди нацiонально-державницьких поглядiв Українські Січові Стрільці активно використовували i свої культурно-мистецькi можливостi. Зокрема, стрiлецький хор та оркестр пiд керівництвом пiдхорунжих Леся Гринiшака i Михайла Гайворонського успiшно виступали з концертами в багатьох мiстах Галичини — Львові, Станіславі, Стрию, Дрогобичі, Калуші, Болехові. Виступи, на яких звучали українські народні та стрілецькі пісні, пісні на слова Тараса Шевченка, твори Моцарта, Ваґнера, Россіні та інших авторів, мали величезний резонанс як серед українців, так і серед чужинців. Особливо популярним був виступ у Станіславі, що набув розголосу по всьому краю. Після нього до командування Коша стали приходити прохання від українських організацій про делегування стрілецького хору на різноманітні національні заходи. По змозі ці прохання виконувалися177. Неодноразово відбувалися подібні концерти й по українських селах, особливо в тих місцевостях, де перебував Кіш УСС.

Чимало для популяризацiї української iдеї зробив i львiвський театр, який з повним правом можна вважати стрiлецьким, бо бiльшiсть там становили УСС, серед яких стрільці Іван Рубчак, Микола Бенцаль, Євген Кохан, Ярослав Гриневич, десятники Луць Лісевич, Володимир Демчишин, Євген Банах, підхорунжі Лесь Новіна-Розлуцький, Осип

Гірняк, Лесь Гринішак, четар Василь Коссак та інші. Маючи в своєму репертуарі такі твори, як "Маруся Богуславка", "Невольник", "Ой не ходи Грицю", "Безталанна", він грав не тільки у Львові, але й часто виїжджав і в інші міста — Стрий, Станіслав, Самбір, Коломию, Золочів, Чернівці. Його вистави користувалися у глядачiв незмiнним успiхом. Так, у Чернiвцях театр гастролював при постійних аншлагах три тижнi178. Мабуть, зайвим буде наголошувати, якою моральною пiдтримкою, не кажучи вже про iнше, були цi стрiлецькi виступи для українства краю, що зазнало чимало лиха вiд війни.

Проте Українські Січові Стрільці не обмежувалися лише моральною пiдтримкою галицьких українців та поширенням i пропагандою серед них своїх iдей. Бачучи, скiльки нещасть і бiд принесла вiйна їхньому краєвi, та щиро співчуваючи своїм землякам, вони намагалися якось полегшити їхні страждання. Ще на початку березня 1915 р. сотник Дмитро Вітовський довів до українського політичного проводу стрілецьку думку з вимогою негайно видати брошуру про воєнні відшкодування. Таке видання, за задумом стрільців, допомагало б їм надавати кваліфіковані практичні поради українським селянам, що потерпіли від воєнних дій, як їм добитись якоїсь компенсації за свої втрати179. Згодом, уже перебуваючи в Галичині, стрiльцi Коша заснували так звану "Канцелярiю Правної Поради" для юридичної допомоги мiсцевому населенню180, котре знемагало вiд великих зловживань австро-польської влади. Нерiдко УСС допомагали селянам боротися, в тому числі й силою, проти реквiзицiї збiжжя, худоби та iншого добра, як це сталося, наприклад, в Пісочній Жидачівського повіту та Шишківцях на Борщівщині181. Для захисту iнтересів мiсцевого населення стрiлецькi представники перебували також при багатьох вiйськових командах австро-нiмецької армiї182, що знаходилися на українських землях.

Допомагаючи українству Галичини, УСС не цуралися й фiзичної працi. Проходячи українськими селами, вони бачили, що там господарюють здебільшого жінки, старі та підлітки; коней залишилося дуже мало; багато земель не було оброблено. Тому вже влітку 1915 р., під час постою в селі Камінці на Сколівщині, стрільці Коша на своєму вічі приймають рішення допомогти селянам у польових роботах, на що був дозвіл австрійської влади183. Чи не найкраще цю працю вдалося налагодити в селах Свистільники та Липиця Долішня Рогатинського повіту навесні 1916 р. Вона велася тут у тісному порозумінні з місцевими жителями, а її організацією займалися спеціальні представники згадуваного вже "Кружка Загального Добра": підхорунжий Роман Леонтович, десятник Олександр Кишакевич та вістун Михайло Лучак. Роботою в полі керував старшина (спочатку це був сотник Осип Семенюк, а після його відходу на фронт — підхорунжий Гнат Загребний), який кожного вечора приймав звіти від підстаршин, що відповідали за окремі ділянки, та давав накази на наступний день. Разом зі стрілецтвом під керівництвом старшини працювали й селяни, обробляючи одні райони, на які було поділено село, за іншими. Крім самої праці, стрільці також дбали про забезпечення кіньми і возами. Таке спільне господарювання подобалося селянам, а тому до УСС часто зверталися мешканці й інших сіл з проханням організувати подібну роботу й у них184. Стрілецтво йшло назустріч побажанням, не забуваючи при цьому вести й інтенсивну освідомлюючу працю185. В такий спосіб було оброблено сотні гектарів землі в околицях Розвадова, Пісочної, Камінки, Липиці Долішньої, Свистільників та інших місцевостей186.

Українські Січові Стрільці також пiклувалися про тi господарства, де залишилися дiти-сироти і немiчнi (до речі, в одному з них працював стрілецький письменник вістун Андрій Баб'юк — Мирослав Ірчан)187. Отаман Коша УСС сотник Никифор Гірняк так оповідав про одного зі стрільців, який перейшов жити до хати сиріт, опікувався ними і працював у їхньому господарстві: "Одного разу я прийшов до нього... й застав таку картину: дівчинка миє посуд по обіді, 4-літній хлопчик грається..., а мій стрілець при столі держить на колінах може 1,5-річну дитину й годує її кашею"188. Все це викликало серед галицьких українцiв щиру вдячнiсть і повагу до стрiлецтва, водночас сприяло глибшому проникненню стрiлецьких iдей у якнайширшi кола народу.

Активно працювали стрiлецькi представники i на Волинi. Зокрема, коли в результатi лiтнiх боїв 1915 р. союзнi вiйська, серед яких був i леґіон УСС, здобули Холмщину, Пiдляшшя, частину Полiсся та захiдну Волинь, стрiлецтво вирiшило налагодити контакти з українським населенням цих територiй, щоб пропагувати серед нього нацiонально-державницькi iдеї та допомогти йому в часi воєнних труднощiв.

Вже з липня четар УСС Микола Саєвич почав клопотатися про вироблення дозволу стрiльцям на просвiтницьку працю серед українцiв згаданих земель189. Проте, незважаючи на активнi заходи Загальної Української Ради, Союзу визволення України та Української Бойової Управи, осягнути вдалося небагато, бо австрiйська влада, щоб викликати прихильнiсть полякiв до австро-польської державної унiї, вiддали бiльшiсть здобутих українських земель пiд польську управу190, проiгнорувавши домагання українцiв. Єдиним досягненням останнiх був дозвiл австрiйського вiйськового командування вiд 26 січня 1916 р. на створення на Волинi трьох комiсарiатiв УСС, якi мали вести набiр волинських добровольцiв до стрiлецького леґіону. Причому кожен комiсарiат мав складатися лише з однiєї особи — самого комiсара191, що практично унеможливлювало будь-яку нормальну працю. Але, незважаючи на такi дискримiнацiйнi умови, Українські Січові Стрільці змушенi були погодитися на них, бо тiльки так могли отримати доступ на волинськi землi. Тим бiльше, що, активно обговорюючи свою майбутню мiсiю, стрiльцi вже з самого початку були переконані у необхiдностi використати її насамперед для культурно-просвiтньої працi, а вербункова акцiя мала стати лише засобом досягнення цiєї мети192.

На початку лютого 1916 р. на Волинi було створено три так звані "Вербункові комiсарiати УСС". У Володимирi-Волинському комiсаром був четар Микола Саєвич, у Ковелi — сотник Дмитро Вiтовський, у Луцьку — четар Михайло Гаврилко. Разом із комісарами як ад'ютанти прибули стрільці Іван Романків, Михайло Романюк, Володимир Кузьмич. Так, пiд прикриттям "вербункової акцiї", почалася нацiональна праця стрiлецтва на волинських землях, що тривала з великою самопосвятою у надзвичайно важких прифронтових умовах, серед стероризованого вiйною населення, при значних перешкодах з боку вiйськової влади193.

У той час Волинь являла собою, за словами Михайла Грушевського, руїну, якої Україна не знала від страшного "згону" 1670-х років194. Російські війська мали наказ при відступі палити всі села і міста, нищити запаси будь-якої поживи, забирати з собою все населення. У багатьох місцевостях цей злочинний план було реалізовано. Майже половину населення було виселено, багато сіл понищено і розорено195. Як писав Дмитро Вітовський, залишилися одні діди, баби і дівчата, молодих хлопців не було зовсім196. У процентному відношенні найбільше виселенців дав Ковельський повіт, з котрого з 250 тисяч осіб було евакуйовано близько 180 тисяч. Із Володимир-Волинського повіту з 400 тисяч осіб виселили близько 250 тисяч, а з Луцького повіту з 320 тисяч — близько 130 000 осіб197. Та ж частина волинського населення, що залишилася на місці, являла собою матеріально й духовно пригноблену масу, яка до того ж була дуже залякана різноманітними реквізиціями нового окупаційного режиму198. Тому не дивно, що з самого початку місцеві жителі до кожного, хто належав до окупаційного війська та влади, ставилися з недовірою та ворожістю і в усій їхній діяльності бачили тільки замах на свій матеріальний і духовний здобуток. З таким же почуттям поставилися вони й до стрілецьких комісарів, вбачаючи в них "австрійців", котрі прикриваючись "мужицькою" мовою і називаючи себе їхніми братами, хочуть їх обдурити, а обдуривши — приєднати до Австро-Угорської імперії199. Тому УСС з перших кроків своєї діяльності намагалися розвіяти сумніви волинян у щирості своїх намірів і бажанні допомогти їм.

Loading...

 
 

Цікаве