WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

Культурно-просвітницька діяльність yкраїнських cічових стрільців у роки першої світової війни - Реферат

На особливу увагу заслуговує "поважний та сатиричний сiчовий мiсячник "Червона Калина", який гурток УСС видавав у Кошi протягом 1917 р. Цей часопис почав виходити у травнi за редакцiєю Миколи Угрина-Безгрiшного i дiйшов до шести чисел. Його змiст, на вiдмiну вiд iнших гумористично-сатиричних видань, характерний і наявнiстю серйозних і вдумливих статей, вiршiв, пiсень. Велика кiлькiсть публiкацiй була присвячена українськiй революцiї141, з номера в номер мiсячник друкував розвiдку Антона Лотоцького та Миколи Угрина-Безгрiшного "Дещо про лiтературну українську мову", а також сатиру й гумор. На сторiнках журналу давали оцiнки деяким антиукраїнським проявам, що йшли з боку як ворогiв, так i окремих своїх чинникiв, висловлювали впевненiсть, що надднiпрянськi брати, якi вже здобули собi волю, допоможуть це зробити i галичанам142. Серед авторiв тут, крiм уже названих, були Андрій Баб'юк, Василь Бобинський та iнші, iлюстрували його Осип Курилас та Михайло Гаврилко.

I, нарештi, завершує перелiк стрiлецьких гумористично-сатиричних видань "Тифусна одноднiвка", що вийшла в одному примiрнику у 1917 р. в Кошi пiд редакцiєю Юрка Каламаря. "Одноднiвку" складали тi стрiльцi, якi потрапили в iзоляцiйнi бараки, коли в Кошi спалахнула пошесть тифу. Автори видання переважно iронiзували над своїм "кварантинним" становищем143.

Окрiм перiодичних видань, виходили "Просвiтнi листки сiчових стрiльцiв" — невеликi за обсягом книжечки кишенькового формату, тираж яких нерiдко перевищував 10 тисяч примiрникiв. Тут у популярнiй формi давали вiдповiдi на актуальнi питання часу. Це засвiдчують i назви деяких листкiв: "Вiйсько й полiтика", "За що воюємо", "Iсторiя України" тощо144. Всi вони — як "Просвiтнi листки..." та книжки, так i перiодичнi видання — поширювалися не лише в леґіонi УСС, а й серед якнайширших кiл українства.

Таким є короткий огляд лiтературної творчостi та видавничої дiяльностi Українських Січових Стрільців пiд час Першої свiтової вiйни. Звичайно, що вони розвинулися не так, як цього хотiли i сподiвалися iнiцiатори та виконавцi. Важкi фронтовi умови, в яких перебувало стрiлецтво, обмеженi можливостi його дiй, нестача матерiальних засобiв i брак розумiння з боку політичних провiдників не сприяли такiй працi. Та все ж таки завдяки стрiлецькiй iнiцiативностi та наполегливостi i, особливо, завдяки активнiй дiяльностi "Пресової Кватири" вдалося створити ряд лiтературних та мистецьких творiв, видати низку часописiв i навiть кiлька книг, що мали досить глибокий вплив як у стрiлецькому середовищi, так i поза ним. Саме ця праця великою мiрою спричинила те, що леґіон УСС мав нацiональний характер, користувався значною популярнiстю та впливом i, врештi, що по ньому залишилася спадщина для майбутнiх поколiнь.

ПРОСВIТНИЦТВО

Нацiонально-полiтична та культурно-освiтня активнiсть Українського Січового Стрілецтва нiколи не обмежувалася лише працею в стрiлецькому леґіонi. Вважаючи себе не тiльки українськими вояками, а й свідомими українськими громадянами, вони використовували будь-яку можливiсть для роботи серед якнайширших кiл українства, тим бiльше, що багато з них мали чималий досвiд суспiльної дiяльностi, працюючи до вiйни в партiйних і громадських органiзацiях краю.

Така спрямованiсть випливала й з самої стрiлецької iдеологiї, згiдно з якою досягти поставленої мети, тобто вибороти українську державнiсть, було можливим тiльки спираючись на сили власного народу. Але оскiльки основна частина тогочасного захiдноукраїнського суспiльства в силу багатьох причин ще не була готовою для виконання такої мiсiї, то необхiдна була систематична i наполеглива освiдомлююча праця серед загалу українства, за яку й взялися стрiльцi. По-друге, УСС, як гідні сини свого народу, намагалися хоч якось полегшити його безрадісне життя, котре значно погіршилося в роки війни. Пам'ятали вони й про те, що саме він, народ, у дні формування леґіону віддавав, можливо, останнє, щоб допомогти в творенні новітнього українського війська. У найважчі часи свого існування стрілецтво відчувало опіку та піклування з боку українських громадян. Тисячі листів і листівок надходили до УСС звідусіль: від рідних, приятелів, знайомих, різних організацій. Для полегшення становища українських вояків, що лікувалися у віденських лікарнях, восени 1914 р. у Відні було засновано "Український Жіночий Комітет помочи для ранених". Члени Комітету відвідували поранених і хворих вояків, роздавали їм часописи і книжки, організовували у шпиталях українські концерти, вчили неграмотних, допомагали налагодити листування, а також, по можливості, грішми та одягом145. Дбав Комітет також і про тих УСС, що перебували на фронті: жодне Різдво, жоден Великдень не минув, щоб вони, як і стрільці по лікарнях, не отримали подарунків, чи як їх називало саме стрілецтво — "любистків"146. Не забувало жіноцтво і про віденську Збірну Станицю УСС та про тих стрільців, що перебували у ворожому полоні147.

Не відставало в цьому питанні й українське громадянство краю, постійно протягом всієї війни надсилаючи до леґіону подарунки, грошові пожертви (до речі, грошові пожертви приходили навіть з Америки від тамтешніх українців148), впорядковуючи стрілецькі могили та беручи участь у різноманітних стрілецьких заходах149. У Львові в кінці грудня 1915 р. навіть був заснований спеціальний "Комітет для звеличення воєнних подвигів УСС", який, зокрема, розглядав питання про будівництво пам'ятника Українським Січовим Стрільцям на площі святого Юра150. Таке ставлення зворушувало стрільців, підтримувало морально та зміцнювало їхні сили. Воно також змушувало їх ще активніше працювати серед власного народу, щоб допомогти йому швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б досягти людського існування та гідного місця в історії.

Чи не вперше стрiльцi, як українськi вояки, почали свою громадську дiяльнiсть у Закарпаттi серед мiсцевого населення. Прибувши сюди восени 1914 р., вони були немало здивованi й навiть прикро враженi, бо побачили перед собою людей, якi були "наскрiзь змадярщинi, пригнобленi, зневiренi до краю в свої сили"151. Важкий мадярський режим, що панував тут, не тiльки виснажив населення матерiально, а й убив у ньому нацiональну свiдомiсть. Українська мова жила вже тільки в устах старшого покоління, молодь її забувала, бо з раннього віку виховувалася в мадярському дусі — спочатку в дитсадку, а потім і в школі. Навіть церква в Закарпатті була засобом мадяризації, бо духовенство майже поголовно підтримувало політику уряду і поза самим Богослуженням спілкувалося тільки мадярською мовою152. Все це обурювало i водночас викликало спiвчуття до найзнедоленiшої гілки українського народу. Тому стрільці з самого початку перебування серед закарпатських українцiв за найменшої нагоди вживали всiляких заходiв, щоб хоч трохи виправити ситуацiю. Вже сам тільки постій леґіону в селах Страбичів, Горонда й Замкова Паланка справляв певне враження на їх мешканців. А коли до цього ще додалися українське слово та пісня, команда рідною мовою, коли стрільці в розмовах з селянами почали знайомити їх зі своєю ідеєю та метою змагань, то становище стало потрохи змінюватися.

Найшвидше з УСС-ми порозумілися діти, які вже невдовзі, бавлячись у війну, вживали не мадярських, а українських військових термінів153. Згодом з ними заприязнилася й молодь, яку вони прихилили до себе насамперед тим, що спеціально вивчали місцеві пісні й співали їх разом з нею154. Нерідко серед широкої вулиці збирався стрілецький хор, який зразу ж оточували тутешні хлопці й дівчата, і, починаючи з пісні "Ой, у лузі червона калина", співав до пізньої ночі. Серед старшого покоління стрілецтво викликало особливі симпатії своїми майже щонедільними співами в церкві, в тому числі й в Мукачеві під час Богослужінь. Релігійні пісні нерідко завершувалися гімном "Ще не вмерла Україна"155. Прихильність місцевого населення УСС завоювали ще й тим, що намагалися брати його під захист від різноманітних насильств з боку інших військових команд. Відчувши це, воно й саме почало звертатися з проханнями про оборону до стрілецького леґіону156, вбачаючи в стрільцях своїх захисників.

Звичайно, що, враховуючи тодішні складні обставини, цi заходи були доволi безсистемними i навiть хаотичними, а тому не могли кардинально змiнити становище, що складалося протягом столiть. Однак деякi досягнення все ж таки були. Насамперед у селах почали вiдживати українська мова та народна пiсня. Навіть молодь, яка досі розмовляла між собою тільки по-мадярськи, залюбки почала співати стрілецьких пісень і спілкуватися призабутою рідною мовою. У цей час тут не було дівчини чи хлопця, які б не знали декількох українських пісень, а в селі Чиндієві місцева молодь вивчила весь січовий репертуар157. Діти і ті під час своїх ігор гордо співали "Гей, там на горі Січ іде" чи "На вулиці сурма грає"158.

Loading...

 
 

Цікаве