WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Трагедія Якова Мамонтова “Коли народ визволяється”: проблематика, літературний контекст - Реферат

Трагедія Якова Мамонтова “Коли народ визволяється”: проблематика, літературний контекст - Реферат

Реферат на тему:

Трагедія Якова Мамонтова "Коли народ визволяється": проблематика, літературний контекст

Найвизначніший внесок у становлення й еволюцію української філософської драми зробила, безумовно, Леся Українка. Її драматичні твори (як-от: "Одержима", "Кассандра", "Руфін і Прісцілла", "У пущі", "Бояриня", "Лісова пісня", "Оргія" тощо) порушували складні соціально- й морально-філософські проблеми, активно розробляли питання націософського й натурфілософського плану.

Видатна роль у розвитку нового українського театру й драматургії належить і Володимирові Винниченку, у творчості якого знайшло свій яскравий вияв філософське осягнення сенсу людського буття. У п'єсах митця досить часто за зовнішньою історією життєвого моменту чи випадку криються роздуми над глибинними, внутрішніми механізмами певних явищ, окремих людських характерів. Власне, його драматургія є своєрідним філософуванням, що принципово відрізняється від традиційної логіки з її двома діаметрально протилежними твердженнями, його драматичні твори, тяжіючи до доксологіки, допускають "одночасну істинність багатьох думок" [1; 46].

На якісно новий рівень підносили український театр, вириваючи його з рамок етнографічного побутовізму, вводячи в коло європейських тем та проблем, і такі драматурги, як С.Черкасенко, О.Олесь, І.Кочерга та інші. Примітне місце в цьому процесі займає і Яків Мамонтов (3.11.1888 – 31.01.1940).

Ще навчаючись у Дергачівському сільськогосподарському училищі поблизу Харкова, хлопець захопився сценічним мистецтвом. Юнацьке захоплення переросло в любов на все життя. Драматургічна творчість Я.Мамонтова зазнала відчутного впливу європейського та українського модерну, зокрема Г.Ібсена, М.Метерлінка, М.Вороного, О.Олеся, В.Винниченка тощо.

У творчості письменника можна умовно виділити три етапи:

– п'єси, створені до 1920 року, значною мірою "витримані в дусі ібсенівського психологізму" [2; 9], як зазначає Ю.Костюк, наслідувальні. Однак, попри ці недоліки, звернення до міфу, казки давало авторові можливість порушувати хай і не нові, та все ж цікаві філософські проблеми соціального й морального плану. Дійсність і мрія, творче покликання і родинний обов'язок, вірність і зрада, свобода і рабство – ось далеко не повний перелік тих питань, які хвилюють драматурга;

– другий етап охоплює 1920-1925 роки. Автор рухається по тій "висхідній" лінії, яка, за словами Ю.Костюка, згодом "твердо й безповоротно привела його на платформу Радянської влади" [3; 30]. Твори цього (перехідного!) етапу чи не найцікавіші. Вони засвідчують гострий конфлікт зрослої майстерності автора з підпорядкуванням тоталітарній психології системи. Нелегка боротьба естетичного начала із соціальною заанґажованістю зрештою закінчиться перемогою останньої. В 20-х роках письменника, як слушно зазначав Ю.Костюк, "хвилює проблема особи і революції" [2; 16], що й не дивно: після більшовицького перевороту 1917 року так гарно заповідалося на рівність братерство, свободу, і в що не міг та й не смів не вірити автор;

– третій етап (із 1926 року й до кінця життя) позначений послабленням оригінальності Якова Мамонтова-драматурга. Автор займається переробками творів інших майстрів слова, пише п'єси для юних глядачів, лібрето опер, виступає як теоретик драматургічного мистецтва.

Плідне засвоєння модерністських традицій засвідчує вже перша п'єса письменника (лірична драма на чотири акти, за авторським визначенням) "Дівчина з арфою", написана впродовж 1914-1918 років. В основу твору покладено характерний для того часу findesicl'івський конфлікт: криза наукового світогляду, зневіра й розчарування у всесильності людського розуму.

Головний герой п'єси професор Будновський – натура романтична і небайдужа до краси. Здобувши визнання й авторитет у наукових колах, вчений-біолог досить швидко усвідомлює, що його душі хочеться чогось іншого. Поворотним моментом у житті вченого стає зустріч із дівчиною з арфою. Професор збирається покинути науку, повернутися до природи, оселившись на острові. Він розуміє, що технократична цивілізація, відриваючи людину від природного життя, механізує її і позбавляє щастя. П'єса Я.Мамонтова з позицій нашого сьогодення сприймається як сувора пересторога людству. "Ми стали напівлюдьми, напівмашинами! Ми вже не можемо ні думати, ні почувати, ні бажати без механіки! Ми стали жертвою власного розуму, що губить все "дитяче", природнє в людині, на все наложили свою руку, до всього приліпили наші ярлики, все розміряли, вирахували, розставили в ряди і все своє життя втисли в один величезний механізм!" [4; 30] – виголошує професор Будновський.

Однак намірам ученого не судилося здійснитися. Конфлікт між мрією про життя у злагоді з собою і світом та дисгармонійною дійсністю професор вирішує пострілом за лаштунками. Проте, незважаючи на самогубство головного героя, п'єса закінчується світлим акордом: сяє весняне сонце, чується далека пісня дівчини з арфою. Твір щедро виповнений численними символічними образами: зустрічаються тут і феї, і статуя Науки, і персоніфіковані казки дитинства.

Рисами символізму позначена і лірична драма "Над безоднею" (1920). Любов, прагнення сімейного затишку на позвах із мистецьким покликанням – така тема цього твору. І хоч п'єса "хибує на деяку нарочитість сюжету, декларативність багатьох реплік персонажів", як слушно вказує А.Кравченко, що перешкоджає "органічній матеріалізації потужного задуму, втіленню морально-філософської проблематики" [5; 707-708], все ж звернення до одвічних екзистенційних проблем є вельми прикметним. Під впливом естетики символізму написані і драматичні етюди Я.Мамонтова "Dies irae" ("День гніву"), "Третя ніч", "Захід".

У драматичному етюді "Dies irae" діє тільки троє персонажів: пані Марія, її син Ясь і пан Юрій. Виставлена в мистецькому салоні картина художника Юрія "Дорога в рай" розбудила від сну пані Марію, стала для жінки, як вона сама стверджує, "святим шляхом до визволу і до любові" [6; 7], з одного боку, і "тернистою дорогою до зради", за словами митця, з іншого. Ця любов подарувала закоханим сина – Яся. Хлопець не знає, хто його справжній батько, пишається древнім родом Ставроцьких. "Тягар нещирості, неправди", який змушений був нести Юрій задля благополуччя свого сина, виявився для митця непосильним, підрізав крила його творчості. Признання ж художника в батьківстві і стало отим "dies irae", днем гніву. Ця правда виявилася дуже важкою для хлопця. Ясеві мариться, що його кличе тінь покійного зрадженого батька. І хлопець із "простягнутими вперед руками, як снохода, йде до моря, в прозору нічну далеч" [6; 15]. Гірка іронія долі: "Дорога в рай" мимоволі стала шляхом до пекла. Пан Юрій заходиться несамовитим, божевільним сміхом. "А над морем знов грізно і велично гуде суворий голос Часу..." [6; 15]

Етапними в творчості драматурга стали п'єси, створені на початку 20-х років: "Веселий Хам" (1921), "Коли народ визволяється" (1922), "Ave, Maria" (1923).

Трагедія "Коли народ визволяється" написана Я.Мамонтовим влітку 1922 року на хуторі Стріличному. Твір, присвячений важливим питанням націософського та соціального плану, складається із 4 актів. Дія першого акту відбувається сонячного ранку в широкому, з колонами вестибюлі комендатури. "На другому поверсі, перед плациком, – велике вікно, що виходить на міський майдан. Вхід – з обох боків" [2; 38]. На нижньому поверсі перебувають вартові та солдати. Кур'єри, а також старший над вартою та старший солдат в разі потреби піднімаються на горішній поверх до коменданта. У місті тривожно. "Комендант цілу ніч на ногах" [2; 38]. Вбито короля Завойовника. Переможці, щоб знайти винного у вбивстві, хапають заручників із "тубільців" і розміщують їх "на лавах, що під колонами і на сходах" [2; 40] комендатури. Серед заручників – люди різних професій та занять: будівничий і філософ, адміністратор і броварник, каменяр і мати двох дітей, комедіант і гетера тощо.

Поділ сцени на два поверхи, беручи свої витоки ще із вертепної драми, символізує розкол суспільства на переможців та переможених, указує на протилежність їх інтересів. Щоправда, і в таборі заручників немає єдності й одностайності. Автор майстерно подає своєрідний зріз суспільства у творі, змальовуючи, за словами діда Томаса, одного з героїв п'єси, "ніби цілий народ в мініатюрі" [2; 47].

Дійових осіб п'єси, згідно з жанровими особливостями проблемно-філософської драми, можна умовно поділити на "філософських" і "нефілософських". До першої групи належать дід-ментор Томас, який відзначається поміркованістю, здоровим скептицизмом, мудрою відстороненістю, філософ Адріан. Мудрі сентенції висловлює будівничий Альберт, почасти юнак Оскар. Патріотом рідного краю є й адміністратор Рішар. Однак йому часто доводиться йти на компроміси, що не тільки дає йому неоціненний життєвий досвід, а й боляче ранить душу. "Як тяжко годити двом богам: і переможцям, і переможеним, А я вже другий рік в такому становищі" [2; 41], – зізнається Рішар, марно намагаючись замирити переможців і переможених.

Що ж стосується акцидентних опозицій, то їх носіями є, скажімо, броварник Конрад, який нехтує громадянськими інтересами. "Я, крім своїх заводів і пивниць, нічого більш не відаю. І коли казати щиро, то зовсім байдуже мені, яких солдатів пивом напувати: аби платили, а нація тут ні до чого" [2; 41]. Вбивцю короля Конрад називає негідником і готовий його видати ворогам, щоб порятувати свою шкуру.

Loading...

 
 

Цікаве