WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблема самототожності в драматургії Лесі Українки - Реферат

Проблема самототожності в драматургії Лесі Українки - Реферат

Реферат на тему:

Проблема самототожності в драматургії Лесі Українки

Драма Лесі Українки "Камінний господар" — визначний твір української літератури початку ХХ століття. Працюючи над ним, письменниця доклала максимум зусиль, щоб зробити його стиль "лаконічним, як написи на базальті, увільнити його від ліричної млявості та розволіклості /.../, уняти сюжет в короткі енергічні риси, дати йому щось камінного" [1, 12, 461].

"Камінний господар" сприймається як філософський твір, у якому порушено низку важливих проблем, як-от: жертва і викуп, вірність і зрада, любов і влада тощо. Та чи не найголовніше в драмі — питання самототожності. До речі, ця проблема є органічною для всієї драматургічної творчості Лесі Українки. Так, у драмі-феєрії "Лісова пісня" Мавка скрушно зауважує Лукашеві:

Ні, любий, я тобі не дорікаю,

а тільки — смутно, що не можеш ти

своїм життям до себе дорівнятись. [1, 5, 250]

Згодом, внаслідок зради коханій, а відтак і самому собі, Лукаш втрачає самототожність і перетворюється у вовкулаку. За зраду самої себе картає Мавку Лісовик:

До кого ти подібна? До служебки,

зарібниці, що працею гіркою

окрайчик щастя хтіла заробити —

і не змогла... [1, 5, 265]

Ця ж сама проблема порушується і в драматичній поемі "У пущі". Скульптор Річард Айрон не може знайти спільної мови із пуританською громадою в Масачузеті, зокрема з її духовним провідником — проповідником Годвінсоном. Митцеві не раз доводиться вступати в гостру полеміку з рідними та близькими йому людьми. Гордий, впевнений у тому, що його сила "на самоті" нічим не поступається Годвінсоновій силі в громаді, Річард кидає виклик пуританам, чим, по суті, провокує погром ними своїх мистецьких творів. Залишивши Масачузет і звільнившись від фанатично настроєної юрби, скульптор, здавалося б, зможе повністю самореалізуватися. Проте негативна свобода від впливу від ворожого середовища не переростає в позитивну свободу дій (Е.Фромм). Митець переживає в Род–Айленді творчий занепад; "Чи не краще було тоді, як руки фанатичні мої утвори в порох розбивали? Бо се ж таки було якимсь признанням, що хист мій справді може мати силу..." [1, 5, 97] Таким чином, зі звільненням від ненастанної боротьби, повсякчасного обстоювання моральної валідності свого життєвого вибору, митець втрачає і самототожність.

На противагу Річардові співець Антей (драматична поема "Оргія") залишається вірним самому собі до кінця. Він не йде на поклін до милостивих переможців за славою і визнанням, воліючи бути в своїй "хаті укритим скарбом, але дорогим" [1, 6, 182], ніж нести хист, який би мав належати рідному краєві, на п'єдестали чужинців, "у римський дім розпусти" [1, 6, 186]. Гідною поведінкою Антей дає співвітчизникам приклад для наслідування. І такі знаходяться (Евфрозіна, Аполлодор). Коли ж дружина співця Неріса кинула тінь ганьби на цілу націю, Антей актом суїциду стверджує як моральну правоту свого життєвого вибору, який полягав у вірному служінні рідному краєві, так і власну самоідентичність, що опинилася під загрозою брутального потоптання.

Проте якщо у вищеназваних творах проблема самототожності лише одна із цілого комплексу інших, не менш важливих, то в "Камінному господарі" вона виступає своєрідним ідейно–композиційним стрижнем. Це стверджувала і сама Леся Українка про свою драму в листі до А.Ю.Кримського від 24 травня 1912 року: "...ідея її — перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над Дон Жуаном, "лицарем волі" [1, 12, 396]. Ці слова письменниці — ключ до розуміння ідейно–художньої концепції твору: маємо, таким чином, дві втрати самототожності, спершу донни Анни, а потім і Дон Жуана. Вірними собі лишаються тільки Командор (який "вийшов занадто схематичним — се більше символ, ніж жива людина") та Долорес ("тип мучениці прирожденної", "над нею ніщо "камінне" не має влади").

До подібного потрактування драми схилявся і А.Костенко. У попередників української письменниці Тірсо де Моліни, Мольєра, Пушкіна "твір спрямовувався за традиційним девізом: "Камінний гість". /.../ Леся Українка написала твір під девізом: "Камінний господар". Отже, не гість, а господар" [2, 360–361] (виділено А.Костенком. — А.К.). І справді, гість, який стає господарем, не тільки здобуває владу і право на успадкування майна, а й змінює статус в ієрархії духовних цінностей, заперечуючи свою попередню сутність.

Поетичний світ Лесі Українки, як указує А.Войтюк, складається із трьох сфер: а) "літосфери" — камінного світу ще не народженого або вже померлого життя, наскрізними символами якого виступають образи каміння, скель, первісного хаосу; б) "біосфери" — світу природно–біологічних інстинктів і пристрастей, який позначається образом "червоної троянди" або "квітки граната"; в) "ноосфери" — світу високого людського духу і розуму, символами цього світу є образи "блакитної троянди" та "чаші святого Грааля". "Співвідношення між вище відзначеними сферами має ієрархічний характер. Перехід персонажа з нижчої сфери до вищої характеризує його в позитивному плані" [3, 20-21], — підкреслює літературознавець.

На рівні "біосфери" перебувають донна Анна і Дон Жуан. Вона — сильна, вольова жінка, яка добре тямить, чого хоче і як досягти свого. Ставлячи на Командора, Анна сподівається не лише піднятися на вищий щабель у соціальній драбині, але й здобути волю, яку, на її думку, може дати тільки влада:

Для гордої і владної душі

життя і воля — на горі високій. [1, 6, 104]

Світ Анни — це світ "природно–біологічних інстинктів та пристрастей". Недарма ж Дон Жуан, тонко відчуваючи це, дарує їй "квітки гранати — /.../ знак жаги". Полюючи на "лицаря волі", Анна кокетує, хитрує, спокушає, проявляє свій природний розум. Із Командором же вона веде себе гордо, кпить, іронізує з його "камінності":

...я можу так на вас впевнятись,

як на камінну гору! Адже правда? [1, 6, 88]

Донна Анна почуває себе "білою хвилею", яка рветься "у танок свавільний", хоч і знає, що скінчить його біля холодного каменя.

Проте в "роздвоєній душі гордої егоїстичної жінки", окрім віталізму, визрівають і протилежні тенденції. Заміж за Командора вона виходить із розрахунку. Їй подобається кладовище. "Невже тобі принадна могильна ся краса? Тобі, щасливій!" — запитує Долорес. "Щасливій?.." — дивується Анна. Її наречений — не лицар–визволитель із камінної неволі, а "сама гора", лише засіб для здійснення далекоглядних честолюбних планів. Та найбільше видає ще поки що непевні некрофільні орієнтації донни Анни її "жорстока мрія":

Мариться мені

якась гора стрімка та неприступна,

на тій горі міцний, суворий замок,

немов гніздо орлине... В тому замку

принцеса молода... ніхто не може

до неї доступитися на кручу...

Loading...

 
 

Цікаве