WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко та ісламська цивілізація - Реферат

Тарас Шевченко та ісламська цивілізація - Реферат

Показовим у плані інтересу поета до казахських звичаїв та вірувань є вірш "У Бога за дверима лежала сокира..." (1848) Очевидно, задум цього твору виник, коли Шевченко здійснював переїзд від Орської фортеці до Раїмського укріплення. По дорозі побачив одиноке зелене дерево в пустельній місцевості, що вразило його уяву. Про це він пише в повісті "Близнюки": "По обыкновению транспорт снялся с восходом сонца, только [я] не по обыкновению остался в арьегарде. Орь осталася вправо, степь принимала по-прежнему свой однообразный, скучный вид. В половине перехода я заметил: люди начали отделятся от транспорта, кто на коне, а кто пешком. И все в одном направлении. Я спросил о причине у ехавшего около меня башкирского тюря, и он сказал мне, указывая нагайкою на темную точку: "Манна аулья агач" (здесь святое дерево). Я застал уже вокруг него порядочную [толпу], с удивлением и даже (так мне казалося) с благоговение смотревшую на зеленую гостью пустыни. Вокруг дерева и на ветках его навешано набожными киргизами кусочки разноцветных материй, ленточки, пасма крашеных лошадиных волос, и самая богатая жертва – это шкура дикой кошки, крепко привязанная к ветке. Глядя на все это, я почувствовал уважение к дикарям за их невинные жертвоприношения. Я последний уехал от дерева и долго еще оглядывался, как бы не веря виденному мною чуду. Я оглянулся еще раз и остановил коня, чтобы в последний раз полюбоваться на обоготворенного зеленого великана пустыни. Подул легонький ветерок, и великан приветливо кивнул мне своей кудрявой головою. А я, в забытьи, как бы живому существу, проговорил: "Прощай" – и тихо поехал за скрывшимся в пыли транспортом" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.4. – С.95). Під цим враженням Шевченко намалював акварель "Джангис-агач" (1848) і написав вірш "У Бога за дверима лежала сокира...". У вірші використовується легенда про те, що ніби кайзак (казах) викрав у Бога сокиру, але ця сокира вирубала всі дерева. І ось серед цієї пустелі залишилося лише одне дерево:

"Одним-єдине при долині

В ступу край дороги

Стоїть дерево високе

Покинуте Богом.

Покинуте сокирою,

Огнем непалиме,

Шепочеться з долиною

О давній годині.

І кайзаки не минають

Дерева святого.

На долину заїзжають,

Дивуються з його

І моляться, і жертвами

Дерево благають,

Щоб парости розпустило

У їх біднім краї"

(Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.2. – С.80).

Існує думка, що при написанні вірша Шевченко використав автентичну казахську легенду (Мочульський М. Культ дерева й сокири в Шевченковій поезії // Україна. – 1930. - №3-4. – С.80-88). Однак ця легенда так і не була виявлена. Цілком можливо, що її створила художня фантазія поета, котрий спирався як на певні легенди, так і на враження від своєї подорожі з Орської фортеці в Раїм.

Цю подорож поет досить детально описує в своїй повісті "Близнюки". Даний опис далекий від вражень колоніста-"цивілізатора" (що ми, наприклад, маємо в Пушкінській "Подорожі до Арзрума під час походу 1829 р."). Це, швидше, враження людини, що хоче пізнати "чуже" (як чужу для неї природу, так і людей). При цьому Шевченко неодноразово демонструє захоплення цим "чужим". Ось лише одна замальовка поета, де він розповідає про пожежу в степу, коли казахи палили там сухе бадилля: "Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим изумленным очам. Все пространство, виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направлениях. Чудная, неописанная картина!" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.4. – С.94).

Під впливом цих вражень Шевченко намалював одну з найкращих своїх акварелей "Пожежа в степу" (1848). При написанні цієї картини він також використав свої спостереження над життям казахських племен. На передньому плані цього живописного твору зображені казахи, що сидять біля палаючого вогнища.

Взагалі казахська тема зайняла помітне місце в живописі Шевченка. Під час подорожі до Раїма й перебування в Приаральї він створив близько двох десятків малюнків, де зображене життя казахів та інших народів цього регіону – "Казахи в юрті", "Казахська стоянка на Косаралі", "Казахський хлопчик розпалює грубку", "Пастух на коні" та інші. Цікавим є Шевченків "Автопортрет з байгушами". Цей твір є свідченням того, що автор не лише спостерігав життя "чужого" йому народу, а й певним чином прагнув вписати себе в контекст життя казахів. Шевченку належить також ряд інших малярських робіт пізнішого періоду, де він зображував не лише пейзажі, а й пам'ятки цього регіону. Серед них відомими є акварель "Туркменські аби в Кара-Тау" (1857) та малюнок сепією "Молитва за померлих" (1856-1857).

Казахські враження знайшли відображення в деяких листах Шевченка, але чи не найсильніше тема життя казахів та інших мусульманських народів "казахського регіону" звучить у "Щоденнику" (1857-1858). Записи "Щоденника" дають підстави говорити, що його автор виявляв терпиме, а то й позитивне ставлення до ісламу. Наприклад, у позитивному плані він говорить про мусульманські уявлення щодо раю (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.5. – С.30). Його захоплюють деякі народні вірування тюркських народів. "Туркменцы и киргизы, - читаємо в "Щоденнику", - святым своим (аулье) не ставят, подобно батырям, великолепных абу (гробниц), на труп святого наваливают безобразную кучу камней, набросают верблюжьих, лошадиных и бараньих костей. Остатки жертвоприношений. Ставят высокий деревянный шест, иногда увенчанный копьем, увивают этот шест разноцветными тряпками, и на том оканчиваются замогильные почести святому. Грешнику же, по мере оставленного им богатства, ставят более или менее великолепный памятник. И напротив памятника, на двух небольших изукращенных столбиках, ставят плошки, в одной по ночам ближние родственники жгут бараний жир, а в другую плошку днем наливают воду для птичек, чтобы птичка, напившись воды, помолилась Богу о душе грешного и любимого покойника. Безмолвная поэтическая молитва дикаря, в чистоте и возвышенности которой наши просвещенные архипастыри, вероятно бы, усомнились и запретили бы как языческое богохуление" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.5. – С.56-57). Шевченко також зобразив цю "безмовну молитву" на згадуваному малюнку "Молитва за померлих".

Схоже, Шевченко швидше знаходив спільну мову з "чужими" казахами, ніж з майже "єдинокровними" росіянами. Він негативно ставився до російських старовірів-розкольників. В одному з місць "Щоденникак" зазначає: "Грязнее, грубее этих закоренелых раскольников я ничего не знаю. Соседи их, степные дикари киргизы, тысячу раз общительнее этих прямых потомков Стеньки Разина" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.5. – С.51).

Враження Шевченка від знайомства зі східними культурами були настільки сильні, що він навіть планував написати поему "Сатрап і Дервіш", дія якої мала б відбуватися на Сході. Правда, зазначав він, "Не знаю только, как быть с женщинами. На Востоке женщины – безмолвные рабыни. А в моей поэме они должны играть первые роли. Их нужно провести, как они и в самом деле были, немыми, бездушными рычагами позорного действия" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.5. – С.62). Однак цей задум так і не був повністю реалізований. Лише пізніше його частково реалізував Шевченко в розпочатій, але не закінченій поемі "Юродивий".

Загалом характеризуючи ставлення Шевченка до ісламської цивілізації вцілому і до тюркського світу зокрема, можемо констатувати, що воно було позитивним. Ця позитивність визначалася кількома моментами. По-перше, Шевченко був противником імперської політики Росії. Вважав, що ісламські народи Росії є такими ж жертвами цієї політики, як і українці. У цьому сенсі він бачив у них "товаришів по нещастю". По-друге, Шевченко був досить терпимою людиною. Про це свідчить як його літературна творчість, так і творчість художньо-образотворча. Він умів долати "рідні" міфи й стереотипи і пізнавати "чуже". Життя тюркських народів Казахстану й Середньої Азії викликало в нього чималий інтерес. Звідси його численні малюнки казахів, відображення "казахської теми" в поезії та прозових творах.

Якщо зараз, в умовах глобалізації, таке ставлення вважається нормальним та бажаним, то цього не скажеш про ХІХ ст. У тогочасній європейській культурі явно домінував колоніальний дискурс і у відвертій чи прихованій формі простежувалося негативне ставлення до "нецивілізованих народів". Шевченко якраз тут виступає як виняток.

Література

  1. Шевченко Т. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.3. – С.46.

  2. К.П.Брюлов в письмах, документах и воспоминаниях современников. – М., 1952. – С.99-106.

  3. Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.1. – С.236.

  4. Томпсон Е. Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм. – К.: Основи, 2006. – С.104.

  5. Николаи А. Из воспоминаний о моей жизни. Драгинский поход 1845 // Русский архив. – 1890. - №6. – С.272; Колюбакин Б.А. Кавказская экспедиция в 1845 году. Рассказ очевидца В.Н. Н...ва. – СПб., 1907. – С.151-152.

  6. Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – Т.1. – С.344.

  7. Там само. – С.345.

  8. Там само. – С.344.

  9. Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.2. – С.41.

  10. Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.4. – С.95.

  11. Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – Т.2. – С.80.

  12. Мочульський М. Культ дерева й сокири в Шевченковій поезії // Україна. – 1930. - №3-4. – С.80-88.

Loading...

 
 

Цікаве