WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко та ісламська цивілізація - Реферат

Тарас Шевченко та ісламська цивілізація - Реферат

Реферат на тему:

Тарас Шевченко та ісламська цивілізація

Україна довгий час знаходилася на пограниччі християнської та ісламської цивілізацій, а українці безпосередньо контактували з представниками мусульманських народів, передусім кримськими татарами. Зрозуміло, ці контакти мали далеко не завжди мирний характер. Кримські татари протягом століть (з кінця ХУ ст. до початку ХУІІІ ст.) здійснювали систематичні набіги на українські землі. Тому в свідомості українців сформувався стійкий негативний стереотип "злого татарина". Але, з іншого боку, контакти українців з мусульманським, переважно тюркським світом мали також мирний характер, навіть характер співробітництва і вели до своєрідного симбіозу слов'янських та тюркських елементів на українських землях. Відомим фактом є те, що Богдан Хмельницький, воюючи проти поляків, взяв союзником кримського хана, а Запорізька Січ виникла як оригінальний феномен, породжений як слов'янським, так і тюркським світами. У самій же українській культурі "незримо" присутні тюркські елементи. Це - численні тюркізми в українській мові, тюркські корені деяких українських прізвищ, окремі деталі побуту, що були запозичені від тюрків, тощо.

Вказана межовість України між християнською та мусульманською цивілізаціями не могла не знайти відображення в творчості Тараса Шевченка, поезія якого достатньо точно передала світосприйняття, ментальність українців. На жаль, ставлення поета до мусульманського, зокрема, тюркського, світу, не знайшло висвітлення в літературі. Принаймні ця тема ніколи не вважалася такою, що заслуговує на серйозну увагу в шевченкознавстві. Хоча в творчості Шевченка бачимо неодноразове звернення до ісламської, переважно тюркської проблематики.

Це звернення простежується вже в ранній творчості поета. У написаній ним у 1843 р. п'єсі "Назар Стодоля" в одному із епізодів наводиться легенда про "турецьку царицю", що пожирає дітей: "У венгерській стороні, у цесарців, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тій горі нора глибока; в норі сидить не звір, не птиця – турецька цариця. Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця – не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що коли ще була у Туреччині важкою, так їй сказав арменський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте, в тисячу раз краще її. От вона справді, як родила дочку, так і з'їла її, та з того часу сидить у норі і, не вгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсть тобі всіх, та й годі, - і дівчаток, і хлопчиків..." (Шевченко Т. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.3. – С.46). Загалом легенда має романтичний характер. Водночас у ній виявляється певний негативізм до "турецької землі".

У ранніх творах Шевченко звертається до теми походів козаків на турецькі землі, зокрема, в поезіях "Іван Підкова" та "Гамалія". Власне, "Гамалія" (1842) – це якраз є романтизована оповідь про такий похід. У даному творі знайшли відображення розповіді про походи запорізьких козаків на Стамбул. Інформацію про них поет міг черпати як із фольклорних творів, які чув у дитинстві, так і з деяких праць історичного характеру. Також у цій поемі відобразилися враження Шевченка від подорожі Балтійським морем.

Проте на створення поеми вплинув ще один чинник. Це орієнталістські захоплення вчителя Шевченка Карла Брюлова. Взагалі в той час інтерес до екзотики Сходу був притаманний багатьом європейським інтелектуалам, у т.ч. й російським. Брюлов здійснив подорож у Грецію й Туреччину, де робив замальовки (К.П.Брюлов в письмах, документах и воспоминаниях современников. – М., 1952. – С.99-106). Його орієнталістські захоплення передалися Шевченку. Останній створив акварель "В гаремі" (1843). Також, ймовірно, під впливом Брюлова Шевченко в поемі "Гамалія" пише про околицю Стамбула Скутар. У Скутарі й відбувається основна дія поеми. А як відомо, в Брюлова є акварель "Турецьке кладовище в Скутарі".

Звісно, в "Гамалії" є деякі антитурецькі моменти. Наприклад, з долею іронії ведеться мова про туркеню, яку можна сприйняти як узагальнений образ Туреччини. Приблизно так само говориться й про "султана", котрий дрімає в "харемі". Загалом Туреччина подається як багата й водночас лінива, розманіжена країна. Але в цій країні страждають українські козаки-невольники, яких їде визволяти Гамалія з хлопцями. Страждання невольників породжує ненависть до турків. Звідси заклик, який автор вкладає в уста Гамалії: "Ріж і бий! Мордуй невіру-бусурмана!" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.1. – С.236).

Проте такі антитурецькі моменти аж ніяк не є визначальними. У поемі маємо романтичну візію, де вигаданий герой Гамалія здійснює "незвичні" вчинки. Адже похід через Чорне море і напад на добре укріплений Стамбул – це щось надзвичайне. Цікаво, що Шевченко в цій поемі називає Туреччину Візантією. Тут мимоволі виникають асоціації з походами давніх русичів на візантійські землі. Цікаво також, що вигаданий герой поеми має не слов'янське ім'я. Швидше, це ім'я тюркського походження. Чи зробив це Шевченко свідомо чи ні, наділивши свого героя таким іменем, можна лише гадати.

До відомих творів Шевченка відноситься поема "Кавказ" (1845). У ній піднімається тема завоювання Північного Кавказу, де жили мусульманські народи, імперською Росією. "Кавказька тема" займала помітне місце в тогочасній російській літературі. О.Пушкін пише поему "Кавказький бранець", йому ж належить твір мемуарного характеру "Подорож до Арзрума під час походу 1829 р." Дія відомого прозового твору М.Лєрмонтова "Герой нашого часу" теж відбувається на Північному Кавказі. Американська дослідниця Е.Томпсон цілком справедливо вказала на імперські ідеї в цих творах, на те, що в них свідомо виправдовувалося російське завоювання. Ні О.Пушкін, ні М.Лєрмонтов, писала вона, "не мали жодних сумнівів щодо справедливості своєї справи, навіть якщо іноді вони поділяли персонажів на достойних... та негативних... Вони не мали жодних сумнівів, що землі, на яких вони бували, були б багатшими як частина цивілізації, вдягненої в однострої російських козаків" (Томпсон Е. Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм. – К.: Основи, 2006. – С.104).

Шевченків "Кавказ" помітно виділяється на фоні цих творів антиімперською спрямованістю. Автор присвячує поему своєму другу графу Якову де Бельмену. З останнім Шевченко познайомився влітку 1843 р. Між ними швидко зав'язалися дружні стосунки, що тривали близько року. Улітку 1844 р. де Бельмен був відправлений на Кавказ у діючу армію ад'ютантом командира 5-го корпусу генерала О.М.Лідерса. Під час Даргинського походу, коли російські війська зруйнували резиденцію Шаміля Дарго, корпус Лідера опинився в пастці. Тоді ж у сутичці з горцями й загинув де Бельмен (Николаи А. Из воспоминаний о моей жизни. Драгинский поход 1845 // Русский архив. – 1890. - №6. – С.272; Колюбакин Б.А. Кавказская экспедиция в 1845 году. Рассказ очевидца В.Н. Н...ва. – СПб., 1907. – С.151-152).

Здавалось, вбивство одного з найбільших друзів мало б породити в Шевченка ненависть до горців. Натомість у "Кавказі" бачимо зовсім іншу реакцію. Винуватцем загибелі де Бельмена автор вважає імперську політику Росії, пише, що, завдячуючи їй, "Лягло костьми / Людей муштрованих чимало". А сліз та крові, пролитої задля слави "батюшки-царя", вистачило, щоб "напоїть всіх імператорів" (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.1. – С.344).

Цікаво, що Шевченко пов'язує імперську політику Росії з християнством. Він пише:

"Од молдаванина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! У нас

Святую Біблію читає

Святий чернець і научає..."

(Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.1. – С.345).

Водночас автор демонструє відверту прихильність до мусульманських народів Північного Кавказу. Йому імпонує те, що вони борються за свою свободу на своїй же землі, за свій хліб (чурек) та свою хату (саклю). Шевченко, на відміну від російських авторів, не показує ніякої "цивілізаційної зверхності" над кавказькими народами, з повагою ставиться до способу їхнього життя та їхньої віри. Вони для нього герої, лицарі, яким "Бог помагає":

"І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!" –

читаємо в поемі (Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.1. – С.344). Такої відвертої антиімперської інтерпретації "кавказької теми" освічена Росія не знала.

Із контексту поеми випливає, що Шевченко більш прихильний до ісламу, ніж до християнства. Звісно, це може бути потрактовано як хвилинна емоція, що спровокувала таке непорозуміння. Адже Шевченко, незважаючи на критичне ставлення до російського православ'я, все ж залишався християнином. Правда, християнином "надконфесійного типу".

Однак такі несвідомі емоційні сплески-симпатії щодо мусульманства, котре протиставляється християнству, зустрічається не лише в "Кавказі". У 1847 р. Шевченка заслали в Казахстан, де він мав можливість познайомитися з місцевим тюркомовним населенням, що сповідувало іслам. Це населення він іменував киргизами. У вірші "Сон" ("Гори мої високії..."), написаному поетом у 1848 р. в Орській фортеці, є такі слова:

"Блукав я по світу чимало

Носив і свиту і жупан...

Нащо вже лихо за Уралом

Отим киргизам, отже, й там,

Єй же богу, лучше жити,

Ніж нам на Украйні.

А може, тим, що киргизи

Ще не християни?.."

(Шевченко Т. Г. Твори: У шести томах. – К.: Наук. думка, 2003. – Т.2. – С.41).

Шевченко демонстрував непідробний інтерес до місцевого казахського населення. І хоча він був людиною, що знала принади імперської цивілізації, у нього фактично не бачимо ніякої зверхності щодо "нецивілізованих" народів. Навпаки, поет неодноразово показує своє зацікавлення казахським побутом, фольклором, релігійними віруваннями. І хоча називає казахів дикунами, але не вживає це слово в негативному розумінні. Тут варто враховувати, що Шевченко виступав як противник "цивілізації", протиставляючи їй "природність". Дикість же часто трактується ним саме як природність.

Loading...

 
 

Цікаве