WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська мала проза кінця ХІХ – початку ХХ століття у французькому літературному контексті - Реферат

Українська мала проза кінця ХІХ – початку ХХ століття у французькому літературному контексті - Реферат

Опинившись в еміграції у Швейцарії, А. Зеліб видавав у Лозанні з 1915 року журнал "La Revue Ukrainienne", де знайомив франкомовних читачів Західної Європи з публіцистичними працями українських вчених: М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Грушевського, В. Дорошенка, Є. Бачинського та інших, а також збирав розвідки про Україну в іноземній періодиці, маючи за мету, в міру своїх сил, "помогти Україні вийти на широку арену Європи, бо ж культура українська дійсно заслуговує на те, щоби її знали в Європі" [5, № 1, 3]. У його перекладі на сторінках журналу друкується новела В. Стефаника "Вечірня година" – "одного, – як зазначає перекладач, – із засновників жанру малої прози, дуже поширеного й уподобаного літературним смаком українців". Інтерпретатор характеризує її у примітці як літературну мініатюру, скоріше акварельну замальовку. аніж літературне оповідання, використовуючи для характеристики стефаниківську стислу штрихову манеру, властиву його творам малої форми: "Кілька ліній ледь зображено ніби навмання на папері" [5, 24]. Поезії в прозі В. Стефаника – своєрідні імпресіоністичні замальовки, що вражають незвичайним багатством барв, відтінків, глибоким філософсько-змістовним навантаженням, сміливістю кольорових контрастів, притаманні тогочасним художникам-модерністам. А. Зеліб наголошує передусім на глибоких рисах, чіткому психологічному аналізі, досконалій формі новел Стефаника. Тісно переплетене мистецтво Стефаникового слова з імпресіоністичним живописом, глибокою символічністю і пластичністю створених ним образів свідчить про оригінальну самобутню письменницьку манеру. У примітці критик зауважує, що в одному з наступних номерів буде опубліковано спеціальне дослідження про вклад В. Стефаника у розвиток жанру малої прози. Відомо, що у цьому ж журналі надруковано в перекладі А. Зеліба новелу В. Стефаника "Похорон", проте в Україні на сьогодні його не вдалося розшукати.

Першою книгою, присвяченою загальній характеристиці українського письменства, стала "La littrature ukrainienne" у редакції М.Тишкевича, опублікована в Берні 1919 року. Спираючись на українські дослідження С.Єфремова, О.Єфименко, М.Грушевського та ін., М.Тишкевич знайомить франкомовного читача з історією української культури та літератури від часів Київської Русі до початку ХХ століття. Характеризуючи літературний процес к. ХІХ – поч. ХХ ст., автор наголошує на модерністських прийомах Б. Лепкого, О. Кобилянської, В. Стефаника, О. Маковея, В. Щурата, та детальніше зупиняється на творчості М. Коцюбинського, вказуючи на європейську орієнтованість та спорідненість з майстрами скандинавської та бельгійської прози.

Великий внесок у розвиток українсько-французьких літературних взаємин належить французькому літературознавцю і перекладачу Емілю Крюба [4], який у 1963-68 роках викладав французьку мову у Київському університеті і водночас досліджував творчість українських письменників кінця ХІХ – поч. ХХ ст., переклав французькою мовою вірш "Каменярі" І.Франка ("Le grand briseur de rochers" – "Великий Каменяр" К.,1966), повість "Тіні забутих предків", новели "Поєдинок", "На камені", "Цвіт яблуні", "Він іде", "Intermezzo" та "Що записано в книгу життя" М.Коцюбинського, видані окремою книжкою "Nouvelles" (К., 1971). Як дослідник-українознавець Е. Крюба багато зробив для знайомства французької громадськості з українською літературою і культурою, про що свідчать його праці "М. Kocjubynskyj et la prose ukrainienne de son temps", представлена як докторська дисертація у 1974 році в Паризькому університеті, а надрукована окремою книгою 1982р. (Atelier national de reproduction des thses, Universit de Lille III ), а також "Національне та культурне відродження в Україні в 1917-1930" (1989), у співавторстві з ученим-філологом у Франції Аркадієм Жуковським. Е. Крюба – один з перших французьких дослідників, що аналізує творчу спадщину М. Коцюбинського у широкому типологічному контексті тогочасної французької, польської, скандинавської та української прози, зокрема і в зіставленні з новелістикою В. Стефаника. Прикметно, що дослідник розглядає українську літературу кінця ХІХ – поч. ХХ ст. у руслі західноєвропейських новітніх течій та напрямів, при цьому зауважуючи, що незважаючи на те, що український рух не міг бути почутим за кордоном через несприятливі обставини (зокрема політичні), та все ж він вітав нові віяння й представляв собою широке переплетіння нових ідей і тенденцій. Простежуючи шляхи, якими потрапляли нові літературно-мистецькі погляди на терени України, Е. Крюба вказує на виразну західноєвропейську орієнтацію української інтелігенції і майже зневагу до російського літературного руху (через імперську політику Російської держави), через що навіть вплив такої книжки російського естета і філософа Д. Мережковського "Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури" (1893), залишився майже не поміченим або запізнілим. І навпаки, західноєвропейський символізм і декаданс, незважаючи на більшу віддаленість, "мав більший вплив на частину української інтелігенції кінця ХІХ – поч. ХХ ст. через посередництво Польщі, точніше Галичини" [4, 261]. Розглядаючи Галичину у складі Австро-Угорської імперії, дослідник не відокремлює її від Європи і не вважає провінцією, оскільки як Краків у Польщі, так і Львів у Галичині були європейськими центрами літературно-мистецького життя, а відкриті кордони створювали сприятливі умови для швидкого поширення різного роду літературно-мистецьких новинок.

Особливу роль у становленні модерного мистецтва як у Польщі, так і в Україні, на думку Е. Крюба, відіграло угрупування "Молода Польща", яке об`єднувало багатьох визначних представників красного письменства. Серед українців, які брали активну участь у цьому "інтелектуальному бродінні", дослідник називає В. Стефаника, як дуже близького до середовища "Молодої Польщі", що приніс значний вклад у модернізацію прози, а також Б. Лепкого та О. Луцького, представників львівської "Молодої Музи".

Прагнення широко представити український контекст, в якому еволюціонував талант М. Коцюбинського, змушує Е. Крюба до детального аналізу тогочасної української прози. При цьому дослідник наголошує на суголосності розвитку української літератури зі світовою, особливо періоду переломної доби, а тому не відділяє українське письменство від європейського контексту. Зрозуміло, що завдання, які ставить перед собою автор книги, полягають у виявленні характерних типологічних рис даної епохи, що проявилась у європейській літературі, тобто пріоритетів мистецьких категорій над моральними й утилітарними. Звідси глибокий аналіз творчості Ш. Бодлера, що вплинула на розвиток всієї західноєвропейської літератури, а також тенденцій символізму, декадансу, імпресіонізму, що мали місце і в українській літературі. Е. Крюба опирається передусім на естетичні критерії оцінки літературного твору, ігноруючи його ідейно-тематичну спрямованість. Такий підхід докорінно відрізняється від офіційної радянської критики, яка на перше місце ставила революційно-демократичні переконання українських письменників кінця ХІХ – поч. ХХ ст. й зводила свої пошуки до виявлення цих переконань навіть там, де їх і не було, а еволюцію письменницьких особистостей та художню цінність їх творів підпорядковувала ідейно-політичній спрямованості. Тому автори статті "Українсько-французькі літературні взаємини" [1] несправедливо применшують значення монографії Е. Крюба й критикують за "відвертий тенденційний підхід", що під його пером М. Коцюбинський постає "визначним, але аполітичним художником слова" [1, 184].

До загальної характеристики реферованої роботи треба зауважити ще цікаві спостереження дослідника про внутріжанрові особливості української малої прози (поезії в прозі або поетична проза). а також про модерні властивості прози як поезії, де великого значення набувають ритм, мелодика, алітерація, метафора. Модерна поетика відрізняється від традиційної синкретичним поєднанням досягнень новітніх напрямів, де використовуються символи для відображення душі, сугестія, імпресія, експресія для відтворення внутрішнього світу людини, її свідомості й підсвідомості, а звідси й поглиблений психологізм, загострена інтуїція. Модерна поетика синтезує й досягнення суміжних мистецтв (живопису, музики, пісні, скульптури та ін.) для створення специфічної метамови, яка підпорядковується головній меті мистецтва – служінню красі, звільняючи його від того, що є чужим самій його природі (утилітаризму).

Великий внесок у справу ознайомлення франкомовного читача з творчістю українських письменників належить Жінет Максимович (1929-1995), у перекладацькому доробку котрої зустрічаємо новели М. Коцюбинського, Р. Іваничука, повість О. Кобилянської "Земля" та збірку В. Стефаника "La croix de pierre et d`autres nouvelles" (К., 1975). Перекладачка народилась і виросла у містечку Больвілер на півночі Франції, що дало їй змогу опанувати всі тонкощі французької мови, і літературної, і простонародної. Повернувшись на батьківщину і здобувши вищу освіту у Львівському університеті, вона вирішила присвятити себе перекладацькій діяльності, щоб ознайомити франкомовного читача з літературним надбанням рідного краю, який її батьки змушені були покинути у пошуках кращої долі, подібно до героїв В. Стефаника, М. Яцківа, М. Коцюбинського.

Прикметно, що творчість кураїнських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. стала відомою у Франції передусім завдяки старанням самих українців, які, перебуваючи за кордоном, прагнули представити українську культуру європейським читачам. Але своїми стараннями вони заохочували французьких критиків та перекладачів, зацікавлювали їх новими темами та стильовими пошуками, що призводило до популяризації української літератури.

Французькі переклади й критичні інтерпретації засвідчують входження української малої прози у світовий художній простір, тим самим гідно представляючи українську літературу в силовому полі європейського літературного процесу та її участь у розробці спільних художньо-тематичних комплексів, стильового та жанрового урізноманітнення. Важливо зауважити, що французькі критики та перекладачі, розглядаючи українську малу прозу, зокрема творчість В.Стефаник, М.Яцківа, М.Коцюбинського, вказують на модерність стилю та національну самобутність у європейському контексті.

Література:

  1. Пащенко В., Рягузова Г. Українсько-французькі літературні взаємини // Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті. – Т.3, – С.155-184.

  2. Франко І. Зібрання творів: в 50 т. – К., 1976-1986.

  3. France et Ukraine

  4. Kruba E. Mychajlo Kocjubynskyj et la prose ukrainienne de son temps. – Lille, – 1982, – 780 p.

  5. La Revue Ukrainienne. – Lausanne, Suisse, 1915, – № 1, p. 24-27.

  6. Les milles nouvelles nouvelles. – Paris, – 1911, – № 21 ; – 1912, – № 25

Loading...

 
 

Цікаве