WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Світоглядні засади поетики Василя Стефаника та західноєвропейський модернізм - Реферат

Світоглядні засади поетики Василя Стефаника та західноєвропейський модернізм - Реферат

Ніцшеанський мотив надлюдини втілений у Стефаникових селянах, сильних особистостях, які в жорстоких умовах боротьби за існування перемагають завдяки твердій і непохитній силі волі. "Мнєкому ніколи не варта бути, бо мнєкий чоловік нездалий до нічого" – проголошує Стефаник свій жорстокий стоїцизм словами Гьоргія з новели "Злодій." Хоч як важко Гьоргієві покарати спійманого у своїй коморі злодія, хоч як його жаліє, частуючи горілкою, але мусить убити, бо так він утверджує справедливість, свою честь, захищає своє добро. Таким же твердим і непохитним є Іван Дідух з новели "Камінний хрест" у своїй багаторічній праці при перетворенні "щонайвищого і щонайгіршого" понад усе село горба у родюче поле. Через той горб називали Івана в селі Переломаним, бо через важку щоденну ношу (носив на гору гній, а з гори каміння) не міг уже розігнути спину, та не поступався перед горбом: "Доки ні ноги носє, то мус родити хліб!" [4, 61]. Власне у ніцшеанському тлумаченні характеризує творчість українського новеліста Д. Донцов: "З самого болю черпати силу до його знищення: перемінити цей біль не в дощ сліз і крик розпуки, лише у всежеручий шал змагання з долею, – ось суть трагічного розуміння життя, суть світогляду сильних збірнот, і суть того голосного, як грім слова, що приніс нам Стефaник" [10, 73].

Але якщо ідеї Ніцше заклали фундамент філософського осмислення дійсності, то Шарль Бодлер став одним з перших митців, який привернув увагу до проблем сучасності і визначив її відображення як головну мету мистецтва. Продовжуючи традиції романтиків та парнасців у протиставленні дійсності та ідеалу, Бодлер вважав мистецтво найповнішим, найсучаснішим вираженням прекрасного. Але оскільки ця краса породжується буттям, де зло є всепроникаючим (воно і в матеріальному світі, і в самому поетові, і в потаємних глибинах його душі), поет спрямовує свої пошуки на виокремлення прекрасного з потворного. Складна двоїста особистість Бодлера породжувала таку ж непередбачену і двопланову, глибоко символічну лірику. "Потяг до Краси й Ідеалу, – зазначає С. Павличко, – втілився в конструюванні особливої поетичної мови, а також системи зв'язків і відповідностей у його поетичному світі, у надзвичайній інтелектуальній формальній дисципліні, протиставленій романтичній спонтанності, в ефективності рими, ритму, метра, в парадоксальності думок, почуттів, утіленій уже в самій назві його книги – "Квіти зла" [3, 14]. Символізм Бодлера полягає в двоплановості його образу, де перший план – предметно-чуттєві образи дійсності, що являють собою тільки підступи до її внутрішньої форми, тобто, душевного світу людини. Новаторські ідеї Ш. Бодлера вплинули на шляхи розвитку не тільки поезії, а й усього мистецтва й знайшли своє безпосереднє продовження в творчості "великих символістів" С. Малларме, А. Рембо, П. Верлена, що ознаменувала у французькій літературі період завершення формування символізму й водночас найвищий його злет – з одного боку, і виникнення й розвиток імпресіонізму, що має сенсуалістичну основу – з другого.

Модернізм для української літератури означав передусім символізм. "Інтерес молодих людей до символізму, – слушно зауважує М. Ільницький,– випливає з їхнього неприйняття натуралізму й побутовізму як зображення однозначного, одновимірного, і прагненням до багатозначності й трансцендентності" [12, 19]. Небайдужим до поетів-символістів був і В. Стефаник. У його листах згадуються імена Ш. Бодлера, Барб'є д'Оревіль'ї, С. Малларме, Е. Верхарна. Свій душевний смуток, спричинений різними життєвими незгодами та творчими муками, новеліст ілюструє уривками з творів, психологічна тональність яких була співзвучна з його власними настроями: "Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що драпанє пером по папері загонить тоту сумовитість ще глибше як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я не гарен" [4, т.3, 62]. І далі у листі до В. Морачевського цитує "Осінню пісню" Поля Верлена у власному перекладі, в іншому – передає свій настрій французькою мовою поезією Жоржа Роденбаха.

Глибоко символічною, з характерною двоплановістю образів й романтичною тугою за втраченим минулим є новела В. Стефаника "Вечірня година" – написана у формі літературної мініатюри, скоріше акварельної замальовки, аніж літературного оповідання. Це роздуми-медитації письменника про недосконалість людського життя-буття, переповненого тугою, болем, стражданнями. Вечірні сутінки навіюють автору спогади про дитинство, образ матері та сестри, біла хмарка розсіває по небі білі лілії, і таким же білим є цвіт вишні, що падає тепер на могили дорогих людей. Білий колір – це символ духовної чистоти, святості, що єднав Стефаника з рідною домівкою, як і "білі душі померлих" у поезії "Чари минулого" Ж. Роденбаха. Спомини ліричного героя снують символічну нитку єдності його душі з минулим і майбутнім, а коли нитка обірвалася, втратився духовний зв`язок із батьківським домом і автор "почорнів зі смутку" ("чорно вбрані", тобто грішні люди і в поезії бельгійського поета), коли його віддали на науку до міста. Ці спогади раз у раз перериваються піснею, яку поет намагається пригадати, але не може, бо нічого не можна повернути назад. Такі глибоко символічні образи, чіткий психологічний аналіз та досконала форма дали підстави Артуру Зелібу, перекладачеві новели "Вечірня година" французькою мовою, в журналі "La Revue Ukrainienne" (Лозанна, Швейцарія, 1915, №1) порівняти її до справжніх перлин "Емалій і Камалій" Т. Готьє (1811-1872), одного із засновників парнаської школи поетів-символістів, в якій явища емпіричного світу, сфери відчуття і речей стають символами внутрішнього світу, душі людини. Він високо поціновує Стефаника, утверджувала жанру малої прози, "дуже поширеного й уподобаного літературним смаком українців".

Cимптоматично, що поезію в прозі під одноіменною назвою ("Crpuscules") зустрічаємо і в Ш. Бодлера. Похмурі сутінки стискають людей за горло. Вони вдаються до самогубства, хоч багато з них так і не відчули радості домашнього затишку і ніколи по-справжньому не жили. Ніч і темрява приносять поетові довгоочікувану свободу, звільнення від денної виснажливої праці, а мерехтіння зірок нагадує вогні фантазії. Отже, спостерігаємо типологічні ремінісценції у творчості французького та українського митців, їх подібність у світовідчуванні. Роздуми поетів у годину самотності над сенсом буття приводять їх до однакових висновків про недосконалість людського життя, а звільнення від страждань можливе лише після смерті. Глибокий психологізм, зворушливий драматизм і поетична ліричність, які досягаються багатством словесних образів та символічними алюзіями, вказують на довершену майстерність обох митців.

У новелі "Кленові листки" доля дітей-сиріт асоціюється в Стефаника з осінніми листочками, що розлетілися по пустому полі але ніхто їх позбирати не зможе. Навіть непримиренний критик модернізму С.Єфремов змушений був визнати: "Тут маємо справжній символізм, який не тільки не затемнює суть життєвих подій, а мов променем осяйним пройдеться по них і враз роздере ту завісу, що таїла за собою сенс життя" [1, 561].

Основний аргумент радянських літературознавців у визначенні реалістичного світогляду В.Стефаника ґрунтувався передусім на тому, що об'єктом його творчості було правдиве зображення селянського світу, з яким органічно зжився протягом багатьох років, а тому швидко схоплював різні прояви його суспільного життя. Однак правда в мистецтві для Стефаника виражалася не так у зображенні зовнішніх подій, побуту тощо, як у передачі внутрішнього світу персонажів. Письменник приголомшує читачів своєю правдою факту, примушуючи їх тверезо оцінити довкілля, побачити за дріб'язковою випадковістю страхітливу погрозу бездуховності, приниження людини, що спонукає до переоцінки життєвих вартостей. І саме в цьому світогляд українського митця був співзвучний із новаторськими літературними пошуками й філософськими рухами, що хвилювали Західну Європу на зламі віку. Типологічне зіставлення поетики В.Стефаника з поетикою тогочасних митців-модерністів, наявність у його творчій спадщині лементів натуралізму, символізму, імпресіонізму вказують на те, що для художнього втілення своїх задумів автор вдається до найрізноманітніших модерних методів та засобів. Таке синкретичне поєднання новаторських західноєвропейських течій та напрямів з українською народною традицією дало йому змогу виробити свою оригінальну письменницьку манеру і тим самим збагатити українську літературу високохудожніми творами "малої форми" з їхнім глибоким психологізмом і своєрідною філософією сенсу буття.

Література:

  1. Єфремов С. Історія українського письменства. – К, 1995.

  2. Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника. – Едмонтон: Сучасність, 1989.

  3. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.

  4. Василь Стефаник. Твори: У 3-х томах. – К., 1952.

  5. Лепкий Б. Із спогадів. Василь Стефаник. // Дивослово. – 1996. - № 6. – С. 3-5.

  6. Василь Стефаник у критиці та спогадах. – К., 1970.

  7. Кміт Ю. Ф.Ніцше. – ЛНВ, 1908. – Т.15. – Кн.8.

  8. Гаморак Ю. Василь Стефаник (спроба біографії) // В.Стефаник. Твори. – Реґенсбург, 1948.

  9. Франко І. Твори у 50-ти т. – Т.31. – К., 1984.

  10. Донцов Д. Естетика декадансу. – У кн..: Дві літератури нашої доби. – Торонто: Гомін України, 1958.

  11. Ільницький М. Від "Молодої музи" до "Празької школи". – Львів, 1990.

Loading...

 
 

Цікаве