WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне - Реферат

Гі де Мопассан і Василь Стефаник: спільне та відмінне - Реферат

Та при всіх відмінностях, що існували між Стефаником та Мопассаном – і за обсягом написаного, і за змістом, і за формою і методом, порівняльно-типологічний аналіз був би неможливим, якщо б не було спільних рис, зокрема на рівні елементів стилю, глибокого психологізму, засобу змалювання персонажів. Лаконізм, стислість, сконденсованість, а звідси й напруженість новели Мопассана цілком характерні й для творів Стефаника. Флоберівський принцип єдиного точного слова також притаманна особливість поетики як французького, так і українського новелістів, що робить їх мову завжди простою і чіткою. Свідомий своїх пошуків, Мопассан писав у одній з теоретичних статей: "Твір мистецтва досягає досконалості лише тоді, коли він стає символом і точним зображенням дійсності" [10, с. 70]. Отже жанр малої прози вимагав уважного ставлення до вибору лексики. На мовну палітру українського майстра слова звернув увагу М.Рудницький у своїй неординарній монографії "Від Мирного до Хвильового" (Львів, 1936), зокрема зауважуючи, що кожен написаний Стефаником рядок "неначе видертий із напівздушеного горла, немов різьблений пальцями на кам'яних стінах в'язничої келії засудженцем, що хоче написати своє останнє слово" [13, с. 240].

Значну роль у новелах Мопассана та Стефаника відіграє жвавий діалог, що рухає дію, лає можливість побіжно доповнювати характеристику персонажів. Кожен з них розмовляє своєю індивідуальною мовою, залежно від соціального стану. Тому діалоги рясніють діалектизмами, специфічними виразами, арготизмами, словами, притаманними простій народній мові. Таку мовно-стилістичну спорідненість новелістів використала Жінет Максимович (1934-1995), перекладачка творів В.Стефаника французькою мовою. Для передачі покутської говірки Стефаникових героїв вона цілком виправдано вживає французький розмовний стиль арго, який деяким чином передає фонетичні та морфологічні особливості просторічної говірки. Таким чином, покутські селяни у французькій інтерпретації розмовляють мовою Мопассанових героїв, з притаманними просторіччю усіченими еліптичними формами артикля, займенника, окремих слів розмовної мови, а національний колорит відтворено за допомогою транслітерації реалій. Це дало змогу зберегти при перекладі стислий, лапідарний стиль Стефаника, його експресивно-емоційне забарвлення. Р.Помірко, відзначаючи високу майстерність перекладацької діяльності Ж.Максимович, зауважив, що "перекладачка домоглася того, що й французький читач відчув потребу сказати : "Як коротко, сильно і страшно пише ця людина" [11, с.141]. Французькі переклади новел В.Стефаника засвідчують, що його герої не втратили своєї національної ідентичності, але разом з тим, їх проблеми стають зрозумілими та близькими і французьким читачам, бо проблеми загальнолюдські, притаманні кожному суспільству і кожній епосі.

Спільними типологічними рисами творчості французького та українського новелістів є використання імпресіоністичних деталей, що фіксують найтонші, нерідко ледь вловимі зміни настрою, перехід одного переживання в інше. Інтерес до імпресіонізму зумовлений передусім перенесенням акценту із зовнішнього описового зображення на внутрішній духовний світ людини. Тут доцільно пригадати думку І.Франка, висловлену з приводу письменників "молодої генерації", про те, що вони проникають у душу людини, і, мов магічною лампою, тією душею освітлюють все довкола. У французькій літературі імпресіонізм пов'язують насамперед з іменем Гі де Мопассана, хоча спостерігається він і у творчості братів Гонкурів, А.Доде, Е.Золя. Імпресіоністичний прийом – особливе використання найчастіше освітлення, звуку, а також інших вражень, в яких втілюється миттєве спонтанне сприйняття дійсності. Серед його різновидів виділяють імпресіоністичний пейзаж та імпресіоністичний портрет. Чудовий художник-пейзажист, Мопассан, зображуючи природу, передає найтонші нюанси: не тільки її барви, настрій, а й такі характерні дрібниці й деталі, як стан повітря, його температура, запахи місцевості, джерело їх надходження. Подібні картини підкреслюють почуття та настрій персонажів. Колористика пейзажних замальовок Мопассана різнобарвна та різноманітна, навіть передаючи відтінки одного єдиного червоного кольору в пейзажі осіннього вечора в новелі "Два приятелі" він блискуче відтворює напівтони: "Восени, надвечір, коли криваве від призахідного сонця небо, відбиваючи у воді багряні хмари, заливало пурпуром усю річку, запалювало обрій, осявало двох приятелів ніби вогнем пожежі і золотило дерева, що вже пожовкли від холоду, пан Соваж, усміхаючись, позирав на Моріссо і промовляв: "Ну й краса!" [9, с.387]. Домінування червоної барви створює певний контраст у змалюванні мирної природи й асоціюється з кольором крові, адже приятелі приречені на смерть. Подібний імпресіоністичний пейзаж зустрічаємо і в новелі В.Стефаника "Виводили з села": "Над заходом червона хмара закаменіла. Довкола неї зоря обкинула свої біляві пасма. І подобала та хмара на закервавлену голову якогось святого. Із-за тої голови промикалися проміні сонця" [15, с.48]. Образ "червоної хмари" і "закервавленої голови святого", як і в "Двох приятелях" Мопассана, набувають символічного значення, забарвлюючи усе, що відбувається, у зловісний колір і пророкуючи трагічний фінал. Характерною особливістю імпресіоністичної манери є поглиблений психологізм й посилення ліричного начала. Використання таких зображальних принципів як тональність, фон, ракурс створює враження миттєвості малюнка, передачі актуальної картини, а розмитість ліній, переважання окремого мазка барви відтворює настрій, переживання, глибокі душевні зрушення й злами в душі героя як єдиний психічний процес. У новелах В.Стефаника знаходимо й імпресіоністичний портрет, сконцентрований на кількох найважливіших на даний момент деталях (живі, чорні очі, голі дрібні кістки ("Новина"), тіло, що нагадує суцільний мозоль ("Переломаний").

Досліджуючи імпресіонізм в українській літературі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Ю.Кузнецов вказує на синтез різних мистецтв у літературному творі "як один із виявів яскравого й важливого процесу модернізації красного письменства, що постав у результаті світоглядних змін" [6, с.108]. Для означення жанру мініатюрного прозового твору, в якому виявляється "тенденція до синтезу мистецтв", дослідник пропонує використовувати термін "синтетична новела" [6, с.108]. Вважаємо, що саме цей термін є найбільш придатним для характеристики творчого доробку В.Стефаника, який використовував такі художні прийоми як ракурс, монтаж, ритм, пластику і т.д., властиві живопису, музиці, скульптурі. Щодо творчості Мопассана, то тут скоріше можна говорити тільки про використання ним живопису, інші художні прийоми йому не властиві, вони спостерігаються саме наприкінці ХІХ – на поч.. ХХ ст. у творчості новелістів різних країн, зокрема у Джека Лондона, А.Чехова та ін..

Отже, імпресіоністичну стильову тенденцію можемо вважати ще однією спільною типологічною рисою новелістики Гі де Мопассан та В.Стефаника. Проте, якщо творчий метод французького автора розвивався в рамках реалізму з елементами імпресіонізму, в чому полягає його новаторське значення, то у В.Стефаника імпресіоністична манера виявляється тільки складовою стилю, у якому проявляється ще й поглиблений психологізм, символізм й асоціативність, натуралізм на грані експресіонізму. Тому художньо-естетичний метод українського митця не можемо втиснути у жодну стильову систему. У цьому й полягає характерна відмінність творчої спадщини В.Стефаника від новелістики французького письменника. Проте обидва автори, кожен по-своєму, збагатили своє національне, а водночас, й світове красне письменство.

Використана література:

  1. Волошина Л. Стефаник і Мопассан. (До питання про самобутність стилю В.Стефаника). – У кн..: Стефаниківські читання. – Вип.1 – Івано-Франківськ, 1990.

  2. Гресько М. Твори Гі де Мопассана в перекладах і критиці на Україні (1883-1960). Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. – Львів, 1962.

  3. Долинин Ю. Жизнь и творчество Мапассана. – М., 1968.

  4. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1988.

  5. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литератури. – М.,1979.

  6. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1995.

  7. Літературознавчий словник-довідник – К., 1997.

  8. Матвіїшин В. Українсько-французькі літературні зв'язки ХІХ – поч. ХХ ст.. – Львів, 1989.

  9. Мелетинский Е. Историческая поэтика новеллы. – М., 1990.

  10. Мопассан Г. Твори: У 2-х томах. – К.,1990.

  11. Пащенко В. Гі де Мопассан. Життя і творчість. – К., 1986.

  12. Помірко Р. Визнання Жінет Максимович // Жовтень, 1981. - №9. – С.141-143.

  13. Рудницький М. Творчий шлях В.Стефаника // Радянський Львів. – 1946. - № 5-6. – С.46.

  14. Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. – Львів, 1936.

  15. Василь Стефаник – художник слова. – Івано-Франківськ, 1997.

  16. Стефаник В. Твори. – К., 1971.

  17. Франко І. Зібрання творів в 50-ти т. – Т.41. – К., 1984.

Loading...

 
 

Цікаве