WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Iнтимна лiрика Тараса Шевченка, ліричний герой - Реферат

Iнтимна лiрика Тараса Шевченка, ліричний герой - Реферат

Реферат

на тему:

Iнтимна лiрика Тараса Шевченка, ліричний герой

Всi ми знаємо, що Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служiнню рiднiй Українi та боротьбi з її пригноблювачами. Вiн постає для усiх насамперед поетом-борцем. За блискучим зображенням героїчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помiтити "iншого Шевченка" - тонкого лiрика, якому не чуже усе людське, у тому числi й кохання. Тарас Шевченко мав свiй iдеал жiнки, вiн кохав i був коханий. I хай iнтимна лiрика за обсягами поступається творам, присвяченим iншiй тематицi, його балади, вiршi та поеми про кохання являють собою чудовi зразки лiричної поезiї.

Суто художньо iнтимна лiрика Шевченка нагадує за змiстом i формою українську народну пiсню. Багато вiршiв присвячено Ганнi Закревськiй ("Г. З.", "Моя ти доле чорнобрива", "Рожевая зоре", "Свято моє! Єдинеє свято!" та iншi), але не забуває поет i про своє свiтле перше пiдлiткове кохання до Оксани Коваленко ("Ми в купочцi колись росли" тощо). Та не тiльки в творах автобiографiчного плану кохання постає "єдиним святом" серед сумної дiйсностi.

Якого ж ми раюУ Бога благаєм? -

ставить поет риторичне запитання у вiршi "Зацвiла в долинi...", описавши перед цим просту сценку, як виходить дiвчина в бiлiй свiтинi з бiленької хати до молодого козака, з яким:

...Як дiточок двоє, Пiд тую калину Прийшли, посiдали I поцiлувались.

Скiльки в цих вiршах свiтла i чистоти!

Кохання у Шевченка - не палка пристрасть, воно цнотливе i нiжне. Не гарячi обiйми - а саме невинний поцiлунок на тлi такої самої осяяної сонцем i невинної природи. "Наче сонце засiяло" - каже вiн про поцiлунок дiвчини у вiршi "Менi тринадцятий минало". Воно трепетне, невибагливе та щире. Його моральнiсть має витоки в релiгiї. Але шевченкiвськiй iдеал кохання передбачає й iншi риси: при зовнiшнiй скромностi i стриманостi, це кохання - велике i справжнє, сповнене внутрiшньої сили, воно передбачає однолюбство та вiрнiсть на все життя, i цiнується бiльше за останнє.

Можна згадати балади його раннього перiоду творчостi. То "причинна" дiвчина блукає в гаю, виглядаючи "козаченька молодого, що торiк покинув" i гине, залоскотана русалками. Так, в iм'я кохання. А козак, що повернувся:

...Кличе її та цiлує... Нi, вже не поможе! "За що ж вони розлучили Мене iз тобою?" Зареготавсь, розiгнався - Та в дуб головою!

Життя без кохання для героїв цих творiв Шевченка не має цiнностi. Перетворюється на одиноку тополю дiвчина, милий якої теж пiшов кудись та загинув ("Тополя"). За коханою слiдом пiшов "жити у воду" i "рибалка кучерявий" у баладi "Утоплена".

Але не лише в баладах зображується вiдданiсть коханих одне одному - навiть у "Гайдамаках" знаходяться рядки, присвяченi цьому свiтлому почуттю. I не лише безпосереднi - наприклад, один з ватажкiв повстання, Максим Залiзняк спiвчуває Яремi, коли його кохану викрали; людина, що присвятила життя боротьбi визнає, що крiм ненавистi до ворога iснує ще й ця важлива цiннiсть.

У деяких iнших поезiях, що не належить до iнтимної лiрики, су-спiльний устрiй засуджується ще й за те, що вiн стає перешкодою iснуванню простого й чистого кохання.

Кохання - щастя, доводить Шевченко, його вiдсутнiсть - велике горе. Розбещенiсть, зрада - те, що перетворює кохання з "раю" на "пекло". Зрада заслуговує жорстокого покарання: наприклад, героя поезiї "Коло гаю в чистiм полi" Iвана труять дiвчата за те, що "лицявся то з тiєю, то з другою любо".

Бiль i туга звучать у рядках поезiї "I широкую долину", побудова ної у формi спогадiв розлученої долею пари. Не вiтри шматують тополю - це образ дiвчини, створеної для кохання, яку кривдить доля ("Не тополю високую...").

Невесело на свiтi жить, Коли нема кого любить, -

визнає героїня вiрша "Ой, одна я, одна".

На останній період творчості припадає розквіт інтимної лірики Шевченка, в якій поетично відтворено ніжний чар юності, чистоту і і щирість почуттів, стосунків. Своєрідне тло віршів "Не тополю високую...", "І широкую долину...", "Зацвіла в долині...", що дуже нагадують народні пісні, — мальовничі картини природи, які надають зображуваному особливої краси, задушевності і зворушливості.

Зацвіла в долині

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти

У гай на долину.

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

І йдуть по долині,

І йдучи співають.

Як діточок двоє,

Під тую калину

Прийшли, посідали

І поцілувались.

Якого ж ми раю

У бога благаєм?

Ран у серце лізе,

А ми в церкву лізем,

Заплющивши очі,—

Такого не хочем.

Сказав би я правду,

Та що з неї буде?

Самому завадить,

А попам та людям

Однаково буде.

Отже, можна пiдбити пiдсумок: Шевченко високо цiнував кохання, але справжнє, iдеалом якого були однолюбство, вiдданiсть, незрадливiсть i щирiсть, а також цнотлива невиннiсть i чистота стосункiв, що роблять його гiдним оспiвування. Саме таке кохання, як сонце, осяює людськi життя.

Loading...

 
 

Цікаве