WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби (Реферат) - Реферат

Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби (Реферат) - Реферат

Сартр Ж.-П. Зкзистенциализм — зто гуманизм // Сумерки богов.— М., 1994.—424 с.

Назад до Програми

Хвостова Ольга

(Дніпропетровськ)

Своєрідність вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка

"Шибениця для ніжності"

З авторського визначення повісти випливає, що: 1) твір афішує гранично відверту оповідь, 2) персонажем (і оповідачем) є сорокарічний чоловік. Ми побудуємо виклад на перетині понять "автор" і "оповідач". В такому ключі творчість Степана Процюка не аналізувалася, досі дослідники (Євген Баран [1], Петро Лот [2] та інші) обсервували загальні проблеми, тому детальна і конкретна студія бачиться новою й актуальною.

Поняття "автор" та "оповідач" засадничо нетотожні. Жива людина реалізує себе в ролі письменника як в одній із безлічі можливих. Автор твору, як одна з реалізацій амплуа письменника, в свою чергу має однією з інкарнацій роль оповідача. Тільки за умови, що розповідь ведеться від першої особи, голос автора і голос оповідача можуть збігатися. В повісти Степана Процюка "Шибениця для ніжності" вираження авторської позиції характеризується неконсеквентністю, але не парадоксальністю (вона як систематична, свідомо окреслена невідповідність у повісти відсутня). Авторська позиція має бінарну форму вияву — голос автора і голос оповідача.

Задекларована і винесена в жанрову ознаку "сповідь" підмінюється на практиці оповіддю. Така ситуація є результатом спроби писання сповіді, на противагу звичній усній формі. Сповідь у християнстві — це гранично відверта розповідь людини про свої гріхи, що призначена для одних вух і мислиться як таємниця. Голос оповідача формально і змістово суперечливий: порушено часову віднесеність, відсутні показники каяття, нечисленні звертання подані у множині, тож витворюється ілюзія сповіді на публіку. За змістом, головний персонаж Дем'ян — інженер, умови його життя (насамперед духовного) злиденні. Проте стиль викладу, приписуваний автором Дем'яну, виказує чималу освітню базу, широкий кругозір і начитаність. Головний герой сповідується в абстрактних провинах, радше суспільних і обставинних, ніж спричинених власною волею чи безвіллям. Його персональним гріхом можна вважати лише аборт коханої дівчини, на який він дав згоду. Але й тут неузгодженість часової форми дієслова і згадка про Бога як про об'єкт перешкоджають адекватній перцепції сповіді.

У розлогих філософських, публіцистичних відступах виявляється друга форма вираження авторської позиції — голос автора. З погляду стилістичного вони відзначаються патетичністю, пафосністю, експресивністю і дають максимум простору при мінімумі умовности, що дозволяє успішно приховувати слабке опанування Степаном Процюком техніки виходу з оболонки авторського "я". Ситуація згубно відбилася на сприйнятті твору: порушені серйозні проблеми, але їх позбавлено відповідного оформлення.

Отже, вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка "Шибениця для ніжності" відзначається двоїстістю. Втручання автора у хід сповіді можна розцінювати як похибку письменника, адже через це твір втрачає на правдивости та адекватности сприйняття. Але здається, перспективнішим є конструктивний підхід, бо за такої форми викладу матеріалу відкриваються можливості для полілогу, а відтак і нових підходів до структурування текстів.

Баран Є. Звичайний читач.— Львів, 2000.

Лот П. "Листочок білої берези на сміттю". Степан Процюк. Шибениця для ніжності // Література плюс.— №13–16.— Липень–серпень 1999.— С. 5.

Назад до Програми

Вострікова Валерія

(Донецьк)

Мотив роздвоєння особистості в концепції повістей В. Шевчука

("Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда" і "Горбунка Зоя")

Аналіз повістей В.Шевчука "Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда" і "Горбунка Зоя" здійснюється з метою виявлення особливостей художньої системи й концептуального значення опозицій Добро — Зло, життя — смерть, врода — потворність.

Мотив роздвоєння особистості відповідає характерним особливостям головних героїнь повістей, проектуючись і на інших героїв твору. Зовнішня химерність є для них стихійним порятунком від зоднаковіння, способом збереження своєї внутрішньої осібності.

Розуміння подвійної природи жінки призводить до усвідомлення сласної двоїстої суті.

Вибудовується складна схема внутрішніх зв'язків і засобів взаємодії категорій життя — смерть, добро — зло, вродливе — потворне, які висвітлюють концепцію людини в системі твору, зокрема в повісті "Горбунка Зоя". "...Людині не дано точного розуміння ні добра, ні зла, і ця пара між собою перемішується — зло є справжнє і позірне, як і добро" [1, 24].

Мотиви добра і зла, які, взаємообумовлюючись, співіснують в одному цілому, тісно пов'язані в повісті з поняттям життя і смерті.

Натомість у "Місяцевій зозульці..." моральні критерії відсутні у світі героїв, увага переноситься на проблему самотності людини, її місця і призначення. Не маючи змоги змінити світ, людина все ж таки повинна діяти, аби реалізувати свободу волі, не почувати себе рабом буденності.

Головна героїня керується у власному житті одвічною логікою буття — народити дитину, "а тоді бризнути тим молоком сонцеві у вічі, що омило воно й омолодило цей проклятий Богом світ" [2, 74].

Мотив смерті у повісті виявляється опосередковано, переплітаючись з мотивами смутку і самотності (образ дерева смутку).

Висвітлення проблеми пошуку духовного простору для людини, мотиви самотності, відчуженості людини, що є центром "буття в собі", роздвоєння особистості дають можливість прочитання згаданих творів крізь призму філософії екзистенціалізму.

Шевчук В. Горбунка Зоя. Повість // Сучасність.— 1995.— №3.— С. 9–63.

Шевчук В. Місяцева зозулька із Ластів'ячого гнізда // Вечеря на дванадцять персон: житомирська прозова школа.— К., 1997.— С. 13–85.

Назад до Програми

Маринич Наталія

(Запоріжжя)

ОБРАЗИ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ІСТОТ В РОМАНІ-БАЛАДІ

ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА "ДІМ НА ГОРІ"

Використання містично-міфологічних ремінісценцій у творчості українських та зарубіжних письменників відбувається вже не одне століття. Демонологічна образність роману-балади "Дім на горі" зумовлена впливами бароко. Раїса Мовчан розглядає цей твір в контексті бароко, наводячи ряд доказів на підтвердження цієї точку зору.

Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу "Голос трави" з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме тринадцять: містична тканина твору дає підстави говорити про невипадкову наявність цього магічного числа.

Ірреальні мотиви з'являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реалістично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Та міф-легенда, який перетворюється на циклічно повторюваний магічний обряд, пронизує жіночі образи ореолом таємничості. Пришельці, які "з'являються бозна-звідки" перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, "доля яких майже завжди була сумна". Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків.

Мотив "парування" демона з людиною є типовим у фольклорі. Сам письменник продовжує цю тему в другій частині, в новелах "Перелесник", "Панна сотниківна", "Відьма", змінюючи лише зовнішній вигляд потойбічного спокусника.

Містичним є також лейтмотив синьої дороги в першій частині твору.

І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В.Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Мотив синьої дороги певною мірою перегукується з пошуком синього птаха у М.Метерлінка.

Більшість сюжетів циклу "Голос трави" запозичені з фольклорно-фантастичних і міфологічних оповідей. Вражає подібність деяких новел до Лесиної "Лісової пісні", теж створеної на фольклорному ґрунті.

У новелі "Дорога" розповідається про домовика-невдаху з комплексом "білої ворони". Фактично, він є псевдодомовиком, бо його тягне не до хатнього життя, а до мандр. Образ юного чорта з новели "Панна сотниківна" теж не відповідає фольклорно-фантастичному стереотипу: закохавшись в панночку, він прагне взаємності без кривди. "Я не хочу її дурити", — каже він своєму дідусеві. Через це чорт має загинути, бо не здатен виконувати своїх обов'язків — шкодити людям. У новелі "Відьма" теж створено подібний образ: молода жінка, над якою знущається пан, перетворивши її на свою коханку, втомилась бути безсилою річчю хазяїна. Вона повертається до свого природного стану відьми; її магічні здібності прокидаються лише внаслідок тривалої ганьби над дівочою гідністю. Наславши мор на село, молода жінка не здатна боронитися від роззлюченого натовпу: її спалюють на вогнищі, а пан залишається і далі бенкетувати у маєтку.

Фольклорно-типовими є обставини і образи новел "Швець", в якій людина перемагає чорта, і "Чорна кума", де Смерть допомагає бідному селянину, а потім забирає його до себе. Ставлення до чорта у Жабунихи, героїні новели "Голос трави", алегоричне: "Чорт — це наші лихі помисли".

Loading...

 
 

Цікаве