WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби (Реферат) - Реферат

Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби (Реферат) - Реферат

Наступна група листів присвячена церковно-адміністративним справам ("В справі даних до нового Шематизму" [40]).

Особливо багато листів містять вказівки щодо видачі різних довідок, копій, виписів із свідоцтв про народження ("В справі метрикальних книг у парохії" [89], "В справі метри кальних копій" [89], "В справі посвідок" [89], "Пошукування за актами уродження і хрещення" [328], "У справі метрикальних посвідок для робітників" [359]).

Темою листів від Митрополитчого Ординаріяту ставали і господарські справи церкви ("В справі муки на просфори" [213], "В справі церковного світла" [258], "В справі церковних дзвонів" [327]).

У багатьох листах вміщені зауваження щодо передплати періодичних видань або виходу у світ нових книг ("В справі передплати "АЕпарх. Відомостей" [39], "В справі Служебника" [213], "Нові книжки" [214]).

Численною є група листів про добровільні грошові і матеріальні пожертвування, створення і діяльність різних фондів та товариств, опіку над певними групами населення ("В справі збіркової акції для шкільної молоді" [259], "В справі Вдовчо-Сиротинського Фонду" [221], "В справі опіки над полоненими українцями" [27], "В справі опіки над студентством" [164]).

Кількісно невелика група листів, у яких йдеться про впорядкування окремих проблем християнського побуту ("В справі пільних робіт у святочні дні" [117], "В справі вінчань за більш. влади" [211]).

Як бачимо, тематично ділові листи-послання Андрея Шептицького стосувалися передусім поточних церковних справ (літургійних відправ, праці священиків та дяків), впорядкування певних проблем християнського побуту та принагідних господарських і соціальних питань.

Шептицький Андрей. Письма-послання.— Львів, 1991.— 458 с.

Назад до Програми

УДК 821. 161. 2–2.09 (092) І.Багряний 1/7]. 08

Муравель Софія

(Львів)

Філософсько-символічний зміст образів дзвона і серця в історичній поемі І. Багряного "Скелька"

Художня майстерність поеми І.Багряного "Скелька" проявляється у багатогранній і продумано використаній символіці. Автор вживає широке коло символів з української міфології. Хочемо відзначити два чи не основні символи — це образи дзвона і серця, які постійно переплітаються у сюжеті поеми. Кожен з названих образів виявляє в собі два філософські начала: світло і темряву, добро і зло. За допомогою таких символів чіткіше відчуваємо психологічну трагедію скельчан, у повному вияві бачимо обставини, серед яких триває їхнє існування. Детальніше зупинюсь на образі дзвона. На жаль, жоден із словників символів не фіксує його. Тому дефініцію цього справді символічного образу окреслю, даючи власну інтерпретацію. При самій згадці цього слова відразу чомусь уявляється величний соборний дзвін, який скликає людей на молитву до храму, щоб зблизити їх у ній з Богом. З іншого боку, згадаймо Київську Русь: дзвін скликає людей на пожежу, символізує нещастя. У "Скельці" образ дзвона, проходячи через всю поему, показаний багатоаспектно. Оптимістичні і песимістичні відгомони дзвона чергуються у ній. // Ударив дзвін чотиристапудовий / гойднув скривавленим на сонці язиком...// [1, с. 13]. Образ дзвона відтворює стан тривоги, неспокою, в якому перебуває кожен, хто іде в монастир. В іншому аспекті образ дзвона — це символ непокори, боротьби. І справді, могутній велетень пробуджує в скельчан "дух батьків", стає у їх руках зброєю. Нової модифікації набирає дзвін у поєднанні ще з одним символічним образом — серцем. У фольклорі серце трактується як символ радості і смутку, розуміння, сміливості і чистоти [2, с. 111-112]. У "Скельці" воно теж постає у двох іпостасях: гаряче, любляче, і темне, крижане. Бій дзвона дістає свій багатоголосий відгомін у серцях людей. І кожного разу серце б'ється з різним ритмом. Сміливе серце юнака Данила стає крижаним від болю і страждання за несміливість селян, які бояться повстати проти монастирської верхівки. Світла кольористика різко змінюється на темну: червона кров у серці стає білою кригою. З іронією і болем автор говорить про серця "слабких" рабів, які скоряються волі ігумена. // І хтось у розпачу під браму серце кинув // [1, с. 31]. Як контраст до світлого постає чорне серце ігумена Ієремії. //Молитва на устах і серце у руці...// [1, с. 43]. Те, що мало б бути високим і священним, трактується автором як низьке. Божі посланці не мають серця взагалі. У народі кажуть, що лише серце має здатність відчувати і наскрізь бачити людину. Лише любляче серце Мар'яни відчуває нещастя на віддалі. Її чисте серце готове пожертвувати собою заради односельців. Воно пульсує під "ридання дзвона", протистоїть "серцю з вицвілим нутром" отця Ієремії. Але врешті-решт добре і світле серце дівчини приноситься у жертву. Воно продовжує світити і після смерті, стає тим вогником, що піднімає скельчан на боротьбу проти чернечого ярма.

У поемі образ серця постає і як символ кохання. Чудові, але короткі хвилини переживають два люблячі серця Данила і Мар'яни. Весільний дзвін змушує їх тривожно битися, відчувати неспокій і розлуку. По-іншому трактується образ серця у другій частині поеми. Тут воно символізує розум. Колись гаряче серце юнака Данила з роками поневірянь на каторзі починає думати над тим, як безпечніше розпочати новий бій з ченцями і покарати їх. І кара ця приходить, а сповіщає про неї плач дзвона.

Майже кожен з розділів "Скельки" розпочинається і закінчується однією і тією ж строфою, яка містить у собі символічні образи дзвона і серця. Така велика кількість повторюваних епізодів сповільнює темп розповіді у довгоочікувані моменти розв'язки. Але це лише один із незначних недоліків у роботі автора над текстом, бо саме така будова "Скельки" допомагає глибше зрозуміти нам трагізм конкретної події.

Багряний І. Скелька.— Харків: Книгоспілка, 1930.— 153 с.

Словник символів / за заг. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка.— К., 1997.

Костомаров Н. И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества / Собр. соч. Н. И.Костомарова.— Кн. 8.— Т. 21.— С-Пб., 1905.

Потебня А. А. О некоторых символах в словянской народной поэзии.— Харьков, 1860.

Назад до Програми

Мінченко Тетяна

(Запоріжжя)

ДОЛЯ ЛЮДИНИ В ТОТАЛІТАРНІЙ СИСТЕМІ

(на матеріалі романістики Івана Багряного)

На диктаторський характер радянської влади ще у 1918 році вказував Микола Бердяєв: "Абстрактний демократизм завжди є формалізм, він не бажає знати змісту народної волі, народного серця, народної думки, для нього важливе лише формальне народовладдя" [3, с.32]. І жахливі картини червоного терору, що постають зі сторінок романів Івана Багряного, є переконливим доказом згубного впливу на суспільство ідеї більшовицького абстрактного демократизму.

Система комуністичної диктатури побудована на приниженні людини. Для неї народ — сіра безлика маса, що у звітах називається "общєє чісло". На задньому дворі Холодногірської тюрми, привізши в'язнів, молодий офіцер НКВС гучно викрикує: "Приймай людішек!.. Людішек привіз!.." [1, с.292]. Так, ніби здавав худобу чи крам. Автор вказує на невипадковість цієї формули. Взята з часів опричнини Івана Грозного, вона яскраво характеризує становище, до якого зведена людина в тоталітарній системі. Цим словом замикається ланцюг історії між двома епохами насильства.

Виразником антилюдяної філософії сталінського режиму виступає в романі "Людина біжить над прірвою" премудрий Соломон — Віктор Феоктистович Смірнов — "професор діамату, доктор матеріалістичної філософії". З маніакальною впевненістю він проголошує свою злочинну теорію: "Людина є мразь, порох, ніщо. Ніщо!.. Людина — худобина, хам, безхребетний хробак..." [2, с.20].

Результатом комуністичного революційного бунту в ім'я людської невинності стає поняття загальної провини. І найтяжча провина людини перед імперією полягає у безвір'ї, у відсутності віри в її ідеологічні постулати. "В буржуазному суспільстві, — зазначає Альбер Камю, — передбачається, що кожен громадянин підтримує його закони. В суспільстві об'єктивної провини вважається, що він повинен їх заперечувати. Провина полягає там не в діях, а у відсутності віри" [4, с.88].

Більшовики втілили в життя абстрактно-релігійну ідею пекла, побудувавши його в "отдєльно взятой странє". Але це не біблійне пекло. Голгофа Христа — це шлях до неба, до слави, безсмертя. Голгофа героїв романів Івана Багряного інша: вона нагадує дантівське пекло. Творцями цього модерного пекла є співробітники НКВС, яких народ називає "архангелами".

Девізом епохи стала фраза: "Бітіє опрєдєляєт сознаніє" [1, с.236]. Цей геніально змінений афоризм відобразив модерну філософію радянської держави. З усіх боків людину оточувало зло, цинічне й тотальне в своїй безглуздості. І протистояти йому дуже важко, насамперед через внутрішнє роздвоєння: "Людина робила революцію й будувала новий порядок речей, нове життя..., і от тепер та людина є, з одного боку, в'язнем системи й її мучеником, а з другого — організатором і будівничим тієї системи" [1, с.137].

Найпершими ж ворогами тоталітаризму були люди, що ніколи й ні за яких обставин не почували себе рабами, мали стійкий імунітет до вірусу рабства. Особистість за своєю сутністю є ворожою імперії, бо справжня особистість не може жити лише інтересами імперії, від неї не доводиться чекати абсолютної вірності.

Loading...

 
 

Цікаве