WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Середні віки Л. Українки (Реферат) - Реферат

Середні віки Л. Українки (Реферат) - Реферат

Це була літературна реакція на розгульність і пиху епохи експансивних війн за Новий Світ та на середньовічну інквізицію вільного думання. Закріпилася донжуанівська ідея філософією ренесансного протесту проти середньовічного централізму, всемогутности влади й держави та догматичного аскетизму церкви, що все земне й тілесне вважала гріховним. З таких політично-етичних джерел вилонився тип Дон Жуана й закорінився в національних літературах наступних століть, ставши втіленням свободи, самоствердження людини та мистецькою формою, в яку письменники різних часів і культур вливали суспільний, моральний та філософічний зміст свого національного мікрокосму. Залежно від естетичних смаків доби, характерностей етнопсихології й національного темпераменту донжуанівська проблема маніфестувалася у жанрах драми, трагедії, комедії, трагікомедії, сатири аби іронії.

Первотвором літературних варіянтів світової донжуанівської теми була драма еспанського ченця Тірсо де Моліни (Габрієля Теллеця, 1571—1648) "Севільський ошуканець, або Камінний гість" (1630), у якій любовник Дон Жуан убиває батька зведеної Анни, запрошує його статую до себе на вечерю, і цей потиском своєї камінної руки викликає в Дон Жуана страх і покаяння, провалюючись у підземний світ кари.

Вийшовши за межі свого походження, еспанський Дон Жуан трансформується в міру політичного клімату, моди та норовів прибраної батьківщини.

Італія, що першою зацікавилася еспанським любовником і звідником, наділяє його прикметами комічного жартівника, релігійно-індиферентного та з нахилом до атеїзму. Своє мислення і вчинки італійський Дон Жуан хитро маскує ідеями гуманізму.

У Франції, яка користувалася італійськими зразками, наголошена арогантність Дон Жуанового атеїзму, а в Мольєровій інтерпретації тема вперше набирає соціяльного забарвлення. Це — вільнодумець, свідомий насильник, егоїст і цинік—типовий для Франції XVII століття "лібертин", що затирає межу між свободою думки й свободою інстинкту, маскуючи їх інтелектуальністю.

В Англії Дон Жуан стає втіленням розпусти англійської аристократії та королівського двору XVII століття, який мотивує свою аморальність модною тоді філософією сексуалізму. Об'єднавши холодну раціональність з крайнім темпераментом, англійський Дон Жуан допускається крайньої розпусти, оргій, грабежу і вбивств, перевищуючи цим усім своїх попередників. Місце веселого дотепу й легкого жарту, питомих італійським п'єсам, перебирає важкий і масний гумор, а тонкі французькі натяки — відверта порнографія. Англійські й французькі Дон Жуани XVIII століття менш вульгарні, зате загрозливіші своєю поведінкою й манерами, що й віддзеркалювало дещо змінене моральне обличчя аристократій обох суспільств.

У Дон Жуанів повищої епохи домінує загострена антисоціяльність та єхидна, а то й брутальна аморальність, яка завжди знаходила своїй поведінці теоретичні моральні облегшення.

Доба романтичного бачення донжуанівської теми почалася оперою В. А. Моцарта "Дон Джованні" (1787) на лібретто італійського драматурга Лоренцо да Понте. Моцартова музика наголошувала гуманістичні прикмети в особі Дон Жуана, який бачив своє самореалізування в життєвій насолоді. Характерний попереднім трактуванням теми конфлікт одиниці й суспільства, Моцарт — да Понте замінили внутрішнім конфліктом героя в обличчі об'єктивної людської приречености — смерти. Таке розуміння типу Дон Жуана створило уявлення про нього як самітника-бунтаря й шукача ідеалу "вічної молодости й жіночости", людини, що нібито знайшла "порозуміння" й "гармонію" зі своєю приреченістю.

В 1787 р., коли була завершена й поставлена (у Празі) опера "Дон Джованні", Моцарт писав своєму смертельно хворому батькові Леопольдові: "Оскільки... смерть є справжньою ціллю нашого існування, я, в останніх кількох роках, створив собі таке близьке відношення до цього найкращого й найвірнішого приятеля людства, що його образ не тільки не лякає мене, але, справді, дуже заспокоює і втішає". Однак напередодні своєї смерти Моцарт каже зовсім інше: "Тепер залишати моє Мистецтво, коли я вже не мушу бути невільником моди, коли я можу літати на крилах фантазії..." Отже, в обличчі власної смерти Моцартова "гармонійність" між життям і смертю, чуттям і розумом, бажанням і реальністю зникають і перемагає трагедійна людська приреченість, що й лягло в основу донжуанівської теми у філософії романтизму.

В німецькому романтичному світосприйманні донжуанівська легенда часто наближається, а то й сплітається з фавстівською, бо і Дон Жуанові, і Фавстові спільна прикмета тілесної гріховности й людського бажання ума збагнути надприродну "логіку". Обом характерний дух спротиву й гордині та намагання переступити границю суспільних законів. Дон Жуан робить це в ім'я насолоди, а Фавст — задля пізнання. З цього міркування народжується новий мотив у донжуанівській темі — мотив реабілітації еспанського й інших грішників та прощення їм гріхів минулого. Він став відображенням шукача вищого й ідеального, себто віддзеркаленням філософії романтизму. Однак безрезультатне шукання ідеалу краси й розчарування у своїх спроможностях зрозуміти недосяжне викликає у романтичного Дон Жуана бунт проти метафізичного й суспільних конвенціональностей.

У дусі Е. Гофмана, який довільно наслідував да Понте — Моцартового Дон Жуана, підійшов до донжуанівської теми російський інтерпретатор О. Пушкін, даючи перевагу містичним прикметам героя. Традиційний конфлікт одиниці й суспільства переростає в Пушкіна у трагедію пристрастей. Теж оправдують вчинки Дон Жуана французькі письменники П. Меріме й А. Мюссе, а А. Дюма розвиває романтичний мотив прощення й спасіння Дон Жуанової душі, наділяючи його почуттям справжньої любови. Ірляндець Б. Шов у своїй філософсько-пародійній драмі "Людина й надлюдина" дивиться на Дон Жуана з позиції філософії віталізму. Його героя "переслідує" присутність жінки - втілення первооснови "життєвої сили", яка стоїть на дорозі героєвого мислення, мистецької самореалізації та стремлінь сягнути вершин ідеалу "надлюдини".

Модерним баченням теми Дон Жуана є драма української письменниці Лесі Українки "Камінний господар" (1912). У цій темі Леся Українка відзначає щось "містичного" й "диявольського", щось, що видумав "ворог роду людського" та об що протягом століть розбиваються "найкращі натхнення і найглибші думки" людських намагань розгадати таємниці життєвих протиріч та парадокси міжлюдських стосунків. Темою, на яку, згідно з її оцінкою, писано багато, але "доброго написано мало". Свого "Камінного господаря" Леся Українка вважає "українською версією світової теми про Дон Жуана", в якій вона не мала на меті "подавати щось нового до усталеного в літературі типу Дон Жуана, хіба лише підкреслити анархічність його вдачі".

Ідеєю "Камінного господаря" Леся Українка бачить перемогу "камінного", консервативного принципу, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки (Донни Анни), а через неї і над Дон Жуаном — "лицарем волі". Цей автокоментар Лесі Українки накреслює загальну концепцію драми, а в листі до Ольги Кобилянськрї (20 квітня 1913) авторка її доповнює характеристикою, модифікуючи традиційні риси героїв легенди. Однак оригінальність і українськість донжуанівської теми Лесі Українки, з погляду філософічного й формального, є в чомусь глибиннішому.

Погодившись із думкою Л. Старицької-Черняхівської, що "Камінний господар" є віддзеркаленням полеміки між тогочасними представниками двох суспільно-політичних орієнтацій, себто тих, що боронили думку "оволодіння державним апаратом" і тих, що вірили в "анархічне заперечення всякої державности", вважаємо, що ця полеміка була тільки мистецькою вихідною точкою Лесі Українки у сферу надчасових і надтериторіяльних проблем людських взаємних стосунків та парадоксів життя.

Автор "Камінного господаря" розглядає їх у контексті панівних течій європейського суспільно-філософічного мислення минулого.

В основному драма торкається вічних екзистенціяльних питань—конфлікту між людською мрією й реальністю, чуттям й інтелектом, свободою й камінно-консервативним та джерел енергії, що мотивують людину в її самореалізації у світі відсутньої рівноваги й гармонії. На ці полярності драматург дивиться не з позиції однієї, а з суми філософічних систем, у центрі яких поставлена "романтична" іронія, яка зосереджується на відношенні людини до протиріч, що існують між дійсністю та людськими ілюзіями. Леся Українка "випробовує" життєздатність різних етичних та філософічних гіпотез і аксіом своїх попередників і сучасників, ілюструючи ці "правди" поведінкою своїх героїв та їх остаточними долями.

І Побудований, наче на практичному принципі афористичної дефініції Сковороди — "Життя є філософія, і філософія є життя", "Камінний господар" втілює головні філософічні концепції епохи й надчасу у своєрідному чотирикутнику людських колізій — в Дон Жуані, Донні Анні, Командорі Дон Гонзаґо й Дольорес. Другорядні дійові особи (зокрема Сганарель і Маріквіта) є психологічним відпруженням та дзеркалом комічности ідеалів центральних персонажів драми. В цих персонажах — ідеї ірраціональної "волі" Шопенгавера та його вчення про сліподіючі сили, продуктом і жертвою яких є людина, про всесильність розуму (Донна Анна), культ моральности влади та право провідника застосовувати всі середники для реалізування інтересів держави (Гонзаго) або влади (Анна). Тут егоцентричний опортунізм — "все або нічого" Кіркегарда й роздвоєність між моральною безоглядністю й свободою чуттєвости Ібсена (Анна).

Loading...

 
 

Цікаве