WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний (Реферат) - Реферат

Іван Багряний (Реферат) - Реферат

В гільзах,

В ожугах,

В м'язах,

В трісках...

І навіть не крячуть ворони —

Жахаються круки, минають здаля, —

Шкіриться жаско, смердить земля.

У письменника — в'язня сталінських концтаборів — по війні єдиний шлях — еміграція. Ще котилися Європою хвиля за хвилею тисячі і тисячі полонених, вигнанців, різних переміщених осіб, а І. Багряний разом зі своїми колегами створює восени 1945 p. літературно-мистецьке об'єднання українських еміграційних письменників — Мистецький український рух (МУР), яке згодом у США перетвориться в об'єднання українських письменників "Слово" з центром у Нью-Йорку, започатковує в Новому Ульмі Українську революційно-демократичну партію та її органи — журнал "Наші позиції" і газету "Українські вісті".

Розпочинається активна публіцистична діяльність Багряного — політичного діяча. У повоєнні місяці він пише памфлет "Чому я не хочу вертатись до СССР?", з яким звертається до європейської громадськості: "Я один з тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатись додому, під большевизм, дивуючи тим цілий світ.

Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріяційними комісіями з СССР, що хочуть повернути мене на "родіну".

І далі Іван Багряний розгорає трагічні сторінки національної історії України, громадянської війни, колективізації, голоду 1932—1933 років, сталінських концтаборів, репресій над українською творчою інтелігенцією, українською церквою, "ілюструючи" власною долею, третиною життя власного поневіряння по тюрмах і таборах. "Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свойого народу, цебто національний патріотизм, в СССР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — "місцевим націоналізмом".

Ще раніше, перебуваючи в лавах УПА на Волині та в Карпатах, Іван Багряний виступає з ініціативою створення підпільного уряду — Української Головної Національної Ради. Пізніше він обирається віце-президентом Української Народної Республіки у вигнанні, друкує багато статей політичного змісту, спрямованих на розробку стратегії і тактики боротьби з комуністичним режимом за "демократичну, незалежну українську державу". Головна теза, яку Іван Багряний обстоював у публіцистичних творах, зокрема в памфлетах "Наші позиції", "Молодь Великої України", в дослідженні "Комунізм, фашизм і революційна "демократія", — це "бій з ВКП(б) за українські кадри", які є в радянській Україні і які здійснять майбутню українську революцію, — вони в комсомолі і в комуністичній партії, і за них слід боротися. Він застерігав від найстрашнішої загрози для української справи — громадянської війни за "ізми", війни між українськими патріотами, яка принесла величезні втрати і розколола національно-свідомі сили. Він на власні, очі бачив, як бандерівці поборювали мельниківців, до яких душевних потрясінь і переживань приводили втрати чесних, патріотичних лідерів національно-визвольних змагань. Іван Багряний не хоче мовчати, хоча усвідомлює, що накликає на себе шалену політичну обструкцію, гнів і обвинувачення в зраді української справи. Та він на III з'їзді УРДП стверджує: "...Якщо ми хочемо здобути Україні незалежність, ми мусимо виключити громадянську війну за всяку ціну. До наймогутніших засобів усунення громадянської війни належить ідея Української Національної Ради як форма співдії і співпраці всіх українських партій і ідеологічних течій, як засіб створення єдиного національного фронту".

Десять років Іван Багряний був головою Української Національної Ради, повсякчасно лікуючись від сухот, цукрового діабету, серцевої недостатності. Лікується і шалено, до повної знемоги фізичних сил працює. Його творча енергія фантастична. Пише роман "Люба" (1944), відновлює з пам'яті поетичну збірку "Золотий бумеранг" (1946), видає написану, вірніше, витворену в камері смертників, драматичну повість "Морітурі" (1947), у якій розкривається трагічна доля в'язнів сталінських тюрем, повість "Розгром" (1948), присвячену пам'яті Михайла Пронченка, розстріляного фашистами в Кривому Розі 1943 p.; сатиричну комедію "Генерал" (1948), повість "Огненне коло" (1953); віршований памфлет "Антон Біда — герой труда" (1956), повість "Маруся Богуславка" — першу частину незавершеної трилогії "Буйний вітер" (1957) тощо. Це далеко не повний перелік того, що встиг написати І. Багряний в умовах повсякчасних блукань, поневірянь, лікарень. І особливо часто хворів по війні, переніс кілька операцій. Самотньо помер у санаторії "Блазієн" у Шварцвальді (Західна Німеччина) 25 серпня 1963 p. Було йому 56 років. А як він мріяв про Україну! Як чекав того дня, коли там, в Україні, розпогодиться — відійдуть зловісні хмари комуністичного тоталітаризму і він повернеться додому. Пророче передбачав: "Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, на сибірських концентраках, тоді, коли тоталітарна більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВД піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький..."

Не судилося. Але Іван Багряний тут, в Європі, боровся натхненно за цей світлий день повернення. Не всі, далеко не всі його розуміли, підтримували, але як на роки вперед, в сьогоднішній день України, прозирали його розум та інтуїція!

Там, в еміграції, письменник не знав спокою' його переслідували "свої", провокували, погрожували, викликали на якісь суди, виносили смертні вироки йому і дітям його, бо не сприймали програмних цілей очолюваної ним Української революційної демократичної партії. Не мав спокою, душевного ладу для творчості ні тут, у радянській Україні, ні там, у веремії української еміграції серед таких же вигнанців, як і сам. Бо мав чутливу, романтично окрилену душу художника ("Моя душа від природи — душа поета і митця"), душу поранену і тіло виморене, фізично не здатне виносити важкі перевтоми, мав силу-силенну задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій, але не судилося. У вересні 1961 p. він писав Григорієві Костюку: "Стільки задумів лежить нездійсненних, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити з угробленим серцем! — з дірявими легенями! І з такою несамовитою втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність..."

Висновок.

Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя. Він поспішав, боровся відчайдушно, знесилювався і знову духовно окрилювався, запалювався гнівом і страждав, охоплений зливою сліз співчуття до людини, спрагою милосердя і невимовного болю серця, піднімав її до висот божественного творення, бо вірив у тріумф людської гідності на пограниччі боротьби і страждань. Інакше не міг, бо з юнацьких літ заповів собі бути тільки людиною.

Догмати... Істини... Закони... І пенати...

Ну, а для нас — лише один догмат:

Ти будь таким, яким родила мати!

Сьогодні Іван Багряний вертається в Україну. Сьогодні Україна його вшановує. І стверджується горді слова Багряного, викарбувані на його могилі:

Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами.

Література.

  • Багряний Іван. Автобіографія: З листів Івана Багряного до Дмитра Нитченка //Слово і час. — 1994. — № 2. — С. 9—12.

  • Багряний Іван. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе. — К.: Смолоскип. Фундація ім. Івана Багряного, 1996.

  • Гаврильченко О., Коваленко А. Штрихи до літературного портрета Івана Багряного //Багряний Іван. Сад Гетсиманський. — К., 1992.— С. 5—18.

  • Гришко Василь. Живий Багряний //Українські вісті.— Новий Ульм. 1963.

  • Гусєва Світлана. Тема уроку: "Тигролови" І. Багряного / /Слово і час. — 1994.—№6.—С.61—65.

  • Жулинський М. Г. Іван Багряний //Історія української літератури XX століття: У 2 кн. — Кн. 2. — Ч. 1. (За ред. В. Г. Дончика. — К., 1994. — С. 244—252.

  • Качуровський Ігор. ...І четвертий вимір сюжету: Про творчість Івана Багряного / /Літ. Україна. — 1995. — 16 листопада.

  • Лавріненко Юрій. Іван Багряний — політичний діяч і письменник//Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — Кн.2. — К., 1994. — С. 612—617.

  • Loading...

     
     

    Цікаве