WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Григорій Сковорода – перший український байкар - Реферат

Григорій Сковорода – перший український байкар - Реферат


Реферат на тему:
Григорій Сковорода - перший український байкар
Г. Сковорода
(1722-1794).
Григорій Савич Сковорода (1722-1794) - видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславській семінарії, згодом - у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем.
У 1769 - 1774 рр. Г. Сковорода написав 30 прозових байок, що склали знамениту збірку "Байки харківські". Перші 15 байок написано "у сьомий десяток нинішнього століття", ймовірно, у 1769 р., після залишення роботи у Харківському колегіумі, коли автор усамітнювався на хуторах і в селах біля Харкова. Решту завершено у 1774 р. в селі Бабаях. Жанр байки не був тимчасовим захопленням Г. Сковороди, до нього він звертався і у своїх філософських творах, вплітаючи в їх тексти байкові сюжети.
Байки Г. Сковороди відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет, композицій-но складається з двох частин - основного сюжету і "сили", тобто моралі. В окремих байках "сила" переростає у невеличкі трактати. Тексти байок пересипані народними фразеологізмами, прислів'ями і приказками, літературними афоризмами. У них виразно простежується місцевий український колорит. Дійовими особами виступають тварини, речі і люди. В цілому байки Сковороди мають критичний, викривальний характер, та водночас пронизані гуманістично-демократичними ідеями, насичені дидактичним матеріалом. Сковорода уславляв високі моральні якості людини: чесність, доброту, працьовитість, скромність, природний розум, засуджував прагнення до багатства, чинів, пишного одягу, високих титулів.
Тулуб вихваляється перед Головою своїм дорогим одягом, докоряючи їй, що на неї не переходить і десята частина того "багатства". Ця "фабулка" присвячена тим "дурням", "хто честь свою поклав на самій пишноті" ("Голова і Тулуб"), Кабан обурюється тим, що Олениця назвала його "паном Кабаном", не знаючи, що він "почесно названий Бараном", а його рід походить від "благородних бобрів" і носить він "здерту з вівці шкуру" ("Олениця і Кабан"). Нерозумна баба купує горщик, судячи про нього з зовнішнього вигляду, а не з його якостей, "чичисто дзвенить". "Пан радник" і "поважнийдурень" Шершень вважає Бджолу глупою, бо її праця "людям корисна". Бджола гідно відповідає, що "до цього ми народжені і будемо такі, поки не помремо" ("Бджола і Шершень").
Викриваючи паразитизм і тупість панівних класів, їхню гонитву за багатством і чинами, Сковорода возвеличує чесну працю, дружбу і приязнь між людьми ("Собака та Вовк", "Соловей, Жайворонок та Дрізд", "Сова і Дрізд", "Собака та Кобила", "Зозуля та Косик").
Окремі байки Сковороди написані на міжнародні байкові сюжети, зокрема сюжети байок Езопа ("Жайворонки", "Гній та Діамант", "Орел і Черепаха", "Жаби"), їх ідейно-тематичне спрямування споріднене з його оригінальною байкарською творчістю. У байці "Жайворонки", наприклад, розвивається ідея природженої праці. Орел вчив Черепаху літати, але наука ця закінчилася "з великим шумом та грюком". Авторський висновок зводиться до суто сковородинського афоризму "багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає". Цей же сюжет опрацьовано і у байці "Орел і Черепаха".
У байках Сковороди знайшли свій подальший розвиток сатиричні мотиви давньої української літератури. Письменник фактично завершив українську байкарську традицію XVII - XVIII ст., вивів байку як літературний жанр на шлях самостійного розвитку. Традицію Сковороди продовжилиш українські поети-байкарі XIX ст. П. Гулак-Артемовський, П.Я Білецький-Носенко, Є. Гребінка, Л. Боровиковський, Л. Глібов.
Г.Сковорода найчастіше згадується у плані філософа, письменника (в першу чергу для дорослих). І багато хто не підозрює, що Г.Сковорода велику частину своєї творчості присвятив саме дітям, юнацтву.
Будучи прихильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання - підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися.
Сковорода був незвичайним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою.
-Учив, як жив, а жив, як навчав - найкраща риса педагога.
Жанр байки досить широко використовував Григорій Сковорода. Його "Харківські байки" в численних рукописних списках потрапляли в руки юнацтва та дітей, про що маємо свідоцтво і в Шевченка, який, ховаючись хлопцем у бур'янах, "списував Сковороду".
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя. Майже 30 років мандрував цей співець-музика і вчитель-байкар курними шляхами Лівобережжя, заходив в села й хутори, рідше - в міста, здебільшого на ярмарок, зупинявся у приятелів, а то й зовсім незнайомих селян, - і всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо з ним дохати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.
Мудре слово Сковороди притягувало людей. зайде він, бувало, в село, сяде край майдану або на цвинтарі, або в когось на подвір'ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної "Ой, піду я лугом-долиною" - і сходяться люди.
Тоді мандрівний філософ виймає книги ,читає, збере малят біля школи чи в хаті, тай розказує казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечею.
Навчав, що в природі краса, гармонія, а в суспільстві - несправедливість, і щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнавши себе, а пізнаєш - удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначає своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Але чимало людей займають на свої місця. Людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі.
Веління природи - це пізнання Бога в людині.
Пізнання природи - це пізнання Бога.
Григорій Сковорода був демократом. Він писав, що його рідний край страждає під владою "загребущих", "лукавих", "мавп" і "змій".
Філософ жив сподіваннями на нове суспільство рівноправних людей, де не буде "рабського іга", "тяжкої роботи", "нічого златожадного", "хамського".
9 листопада 1794 року Григорій Савич помер. Помер так просто, як і жив…
Останнє десятиріччя життя Сковороди - це вершина творчості письменника.
Про це Павло Тичина писав:
"Він свідомо обрав своїм кабінетом цілий світ, при обміркуванні його творів присутні були і небо над головою, журавлі, лелеки, тополі, озера, ліси і тверда земля під ногами, а головне - люди".
Справді, боляче те, що за його життя не надруковано ні жодного твору. Але йогопоезія, притчі поширювалися на Україні вустами народу. Він написав 30 прозових байок, пізніше склали збірочку "Байки Харківські". Велику славу письменнику принесла збірка ліричних поезій "Сад божественних пісень".
Література
1. Григорій Сковорода "Сад пісень" вибрані твори. Київ. "Веселка" 1983
2. Павло Загребельний "Неложними устами". Київ. "Радянський письменник" 1981.
3. Микола Махінчук "Переяславський скарб" Київ. Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь" 1989
4. Володимир Стадниченко "Мандрівник за знаннями" Червоний гірник.
Loading...

 
 

Цікаве