WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Образ рідного краю в кіноповісті О.Довженка "Зачарована Десна" - Твір

Образ рідного краю в кіноповісті О.Довженка "Зачарована Десна" - Твір


Твір на тему:
Образ рідного краю
в кіноповісті О. Довженка
"Зачарована Десна"
В записнику О. Довженка від 5 квітня 1942 р. читаємо нотатку, яка свідчить про те, що він з літами все частіше згадував рідну хату, бла-гословенний край свого дитинства. Згадуючи зачаровану річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір, письменник "сміявся і плакав". На схилі свого вкороченого сталінізмом життя до нього все частіше приходили спогади. Вони мучили його й без того змучену душу, відвідували у неспокійних, тривожних снах.
В одному з листів до матері й сестри Довженко сповіщав: "Пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, наше союзницьке життя, ще коли я був маленьким". Проте задум написати поему в прозі, в якій оспівати рідний край, його працьовитих, добрих людей був здійснений письменником лише в 1955 р.
Чіткого сюжету і послідовності розповіді в "Зачарованій Десні" немає, бо твір писався не тільки для читання, а й для екранізації. Основну сюжетну лінію створюють оповіді-спогади автора, овіяні романтикою сільського життя, любов'ю до пташиного щебету в саду, до плескоту весняної повені, до ніжно-журливого кумкання жаб у болоті, до дівочих співів, колядок, щедрівок, обжинок, до "гупання яблук у саду", до сільської музики - високого й чистого дзвону коси,- все це викликало радість і втіху, яку Довженко трепетно й ніжно згадує як незабутнє, що живе в його доброму й поетичному серці.
Всі події кіноповісті проходять через призму оцінки їх малим Сашком Довженком, що надає оповіді щирості, непідробного ліризму й задушевності, тонкого гумору. Описуючи своє дитинство, яке проходило на лоні живописної природи, Довженко з любов'ю згадує свою родину - схожого на бога Саваофа діда, що ніколи не розлучався з псалтирем, лайливу прабабу, яка проклинала всіх, хто потрапляв їй на очі, напрочуд доброго батька, який любив розповідати синові про Десну, про трави, про таємничі озера; тиху, люблячу матір, яка кохалась у рослинах І саджала їх у своєму невеличкому городі, "щоб проізростали", добрих знайомих і просто хороших людей, які, як і його батько, рятували селян від смерті, від повені, від лиха.
Ліричні поетичні описи - дивний сон хлопчика - чергуються із сценами, написаними в стилі українського народного гумору. Такою є картина великодньої повені, коли всязагребельська парафія сиділа на стріхах з несвяченими пасками, а рев худоби по кошарах, крики людей "рятуйте!" ніскільки не бентежили отця Кирила, що з дяком І старостою роз'їжджав на човні і святив паски чистою деснянською водою.
Згадуючи минуле своєї родини, свого народу, Довженко не раз під-креслював, що в його житті було і багато "неладу, плачу, темряви й жалю". Автор звернувся до спогадів свого дитинства не тому, що уболівав за старовиною, минулим. "Я не приверженець старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому,- писав Довженко у повісті.- Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм".
Привертають увагу й роздуми письменника про людей праці, про покликання митця і витоки його патріотизму. Закоханий у рідний край, у працелюбний І красивий душею український народ, Довженко вважає обов'язком письменника показати світові, що життя саме по собі прекрасне. Тому він з таким замилуванням виводить у повісті світлий і неповторний образ зачарованої Десни, цієї "незайманої дівиці", згадуючи про яку письменник "добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим". До річки свого дитинства Довженко звертається з неприхованою любов'ю: "Далека краса моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, пив у незабутні роки твою м'яку, веселу сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і сказання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перевернутому небі..."
Благословляючи Десну - "далеку красу мого дитинства" - за щедрі дарунки, письменник показав, що людина, "яку посаду не займала б, стає безбарвною, сліпою, якщо вона в історії свого народу, в житті своїх предків нічого не бачить дорогого, близького, рідного".
Про що б не говорив письменник, усе йому дороге і близьке. Про основу естетики Довженка і зміст його кіноповісті образно сказав М. Рильський у статті "Олександр Довженко": "Його "Зачарована Десна" - це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорбним минулим, з її великим і радісним майбутнім". "Зачарована Десна" - це гімн красі, природі, рідному краю, поетична картина трудового життя народу.
Loading...

 
 

Цікаве