WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мотиви лірики Олександра Олеся - Урок

Мотиви лірики Олександра Олеся - Урок


Мотиви лірики Олександра Олеся (урок)
Олександр Олесь
Тема: Мотиви лірики Олександра Олеся.
Мета: Познайомити з поетичною творчістю письменника. При-щеплювати любов до поезії. Закріпити вивчене про філософську лірику.
Хід уроку
І. Актуалізація і корекція опорних знань.
1. Розповісти про життя і творчість письменника в Україні.
Додаткове запитання: Чи був Олександр Олесь уже в цей час знаменитістю?
2. Розповісти про життя і творчість Олеся-емігранта.
Додаткове запитання: Чому твори письменника виходили в СРСР дуже малими тиражами і далеко не повністю?
II. Виклад нового матеріалу.
Олександр Олесь тільки в наші дні повертається до українського материкового читача, тільки зараз в усій повноті ми можемо насолод-жуватися красою його поетичного слова, перейматися щирою любов'ю поета до України та рідної нації.
Патріотичні мотиви в творчості цього письменника домінують, хоч критика й донині помилково акцентує на Олесеві як на чистому лірикові, співцеві квіточок, любові та розлуки. Ще за дев'ять років до утворення УНР і недовгих днів її існування Олесь передбачав трагедію. Він бачив роз'єднаність українців, їхнє невміння знехтувати внутрішніми чварами перед лицем окупації. У вірші "Ми останні вже весла ламали" поет писав:
А над нами мушкети блищали,
І сміялися з нас вороги.
А між нами усе свої люди,
Все сусіди, свати, земляки,
Все Степани, Івани, Іуди,
Єнки, Овські, Уки... Павуки.
Вдалими художніми знахідками цього поетичного твору є синонімічні ряди імен та суфіксів українських прізвищ, які мали би звучати патріотично і в одному ряді з якими явним дисонансом звучить ім'я Іуди і слово "павуки", що підкреслюють трагізм ситуації.
Події 1918 року вселили в Олесеве серце віру в державність. Патетично і щиро звучать рядки вірша "Доки ви будете ждать, кам'яні":
Кличте калік і дітей понесіть,
Станьте вгорі на зруйнованих мурах,
Землю святую сльозами зросіть...
Тихо заграйте на рідних бандурах,
Небу свої каяття принесіть.
Уже пізніше, в еміграції, поет не міг забути УНР і вірив у нове відродження України:
Христос воскрес! Воскресла Україна!
О краю мій! Схиляюсь на коліна
("Із наших снів, з напівдумок неясних") або:
З-під мертвих скель забило джерело,
Потоком буйним ллється: "Слава!.."
О Боже! Щастя в нас було!
О Боже, в нас була Держава!
Невже ми втратили її?!
Невже у нас не стало сили?
Хоч крихту рідної землі
Чому в руках ми не лишили?
("І досі ще цвітуть в уяві прапори").
Наполегливе дошукування причин поразки української державності підвели Олеся до правильного висновку:
Після довгих літ мовчання,
Після довгих літ журби,
В час прекрасного світання
Не прокинулись раби
("Після довгих літ мовчання")
Московсько-більшовицька окупація України відтворена поетом не тільки як жахлива баталія, а як фатальна картина зради багатьма українцями святої справи. У вірші "Вона з мечем в руках боролась, як орлиця" образ подоланої України не меркне:
Вона з мечем в руках боролась, як орлиця,
Із ран її лилася кров...
Стояли, думали, дивились,
Ніхто на поміч не прийшов.
Безсердечні діти нещасної України добре показані у вірші "Ой була на світі та удівонька". Психологія зрадників примітивна:
Моя хата скраю,
Я тебе не знаю,
Іншу матір маю,
й пою, її кормлю, її доглядаю
Проте митець влучно картає пристосуванців, погрожує їм Божою карою:
Де ви? де ви? час минає,
Божа правда в світ іде.
Божа правда вас спитає
1 не знайде вас ніде
("Ланцюги... Могили... Мури...")
Український народ у багатьох поезіях Олеся постає в образі жебрака-сліпця. Таке тяжке каліцтво, як вважає поет, сталося з нацією після зруйнування Запорізької Січі й трагічної для України Переяславської ради:
Скажи ж, в яких лісах ти заблудив,
Коли себе ти п'яний загубив?..
Чи в тую січ, як ти з землі не знявся,
Чи в тую ніч, як з братом побратався?..
("В яких боях ти пам'ять розгубив")
Радянська Україна для поета - це Україна-бранка. У поезії "Хіба ви знаєте - хто ваша рідна мати" риторичне запитання переростає в прокльони:
Чи то ж братаєтесь з катами,
на нас здіймаєте шаблі?..
Хай висить xмароюнал вами
прокляття рідної землі.
Оправдання пролетарською солідарністю не задовольняють поета. Тим мізернішим виглядає народ, який знаходить десятки причин, щоб тільки не визнати власну вину у своїй біді:
Чи не ти у власну хату
Ворога привів?
Так, привів, але мій ворог
Був також з рабів
("Чи не ти, сліпий, із степу")
"Вчорашній раб - сьогодні пан" - більшовик, комуніст - розпоряд-жається Україною як своєю вотчиною:
Знов душать нас, товариш, брат.
Невольник, вчора окутий.
Що разом вийшов із-за ґрат.
Сьогодні ворог лютий
("Знов душать нас, товариш, брат")
Олесь доходить до страшного за своею сутмо висновку: сільська за складом українська нація здатна лише на підпорядкованість, службу і найми:
Хвала і честь вам, гречкосії!
В холодну зиму на полях
Вас безліч падало в боях
За славу мачухи Росії...
А ось пролити кров за власну державу не знайшлося сміливців:
Чи перший крик і брязкіт зброї
Розвіє всіх вас по кутках,
І Воля з прапором в руках
Впаде на вас без вас, герої?
("Хвала і честь вам, гречкосії")
Тяжкі випробування в радянський час, як вважав Олександр Олесь, пробудять супротив, протест. У вірші "Іди, іди, наш катоньку" пестливе слово, звернене до лютого супостата, асоціативно суголосне і водночас протиставлене "воріженькам", які мали би згинути, "мов роса на сонці". На жаль,
Loading...

 
 

Цікаве