WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

середньо-німецької мови в літературі", другий - від 1180 до 1300 роки, саме коли і "були великі національні епопеї та віршовані рицарські романи, звичайно, перероблювані з французької мови" [67,8].
Навів він і тривіршові твори, що "майже припадково" дійшли до нас у старих рукописах і написані "ніби прозою", без поділу на поетичні рядки. Маються на увазі такі "невеличкі поетичні пам'ятки", як "Вессобрунська молитва", "Пісня про Гільдебранда й Гадубранда" та поема "Муспіллі". Перша із них є прикладом до одної із правил поетики рукопису Х ст. І.Франко текст цієї молитви передав спочатку старонімецькою мовою, потім переклав на сучасну німецьку та українську мови. Сказане стосується і двох інших віршів. Поділ пам'ятки на вірші автор мотивує тим, що це "зроблено не тільки з друкарського огляду, але також для вигоди порівняння тексту" [67,11]. Старонімецькою мовою молитву вчений подав із публікацій проф. Піпера, не називаючи її. Другий вірш ("Після про Гільдебранда й Гадубранда") І.Франко навів таким же чином, як і перший, але при цьому зауважив, що "початок сеї пісні виглядає так, немов би вона була епізодом якоїсь більшої цілості" [67,30]. Поема "Муспіллі" ("Пожежа світу") "основана" на християнських віруваннях про боротьбу злих та добрих духів при смерті людини. Вона не має ні початку, ні кінця та міститься в "однім латинськім рукописі", "зложена старонімецькою мовою з відтінками баварського діалекту і була написана правдоподібно коло р. 800" [67,35].
Два останні віршові твори перекладені українською мовою силабо-тонічною системою віршування: "Пісня про Гільдебранда й Гадубранда" - тристопним акаталектичним та чотиристопним каталектичним ямбом із нарощеним одним складом у четвертому, шостому та восьмому віршах: "Муспіллі" - три-, чотири-, п'ятистопним ямбом із нарощенням одного складу у першому, четвертому та сьомому рядках. "Вессобрунська молитва" написана тактовиком. Як приклад, подано її фрагмент:
Те розпитав я між людьми
Як найбільше чудо,
Що не було землі ні неба,
Ні дерева, ні гір, нічого,
Ані потока ні одного
Ні сонця світлого,
Ні місяця ясного,
Ні моря, ні озер.
Був лише ласкавий Бог
І численні духи…
На відміну від поеми "Муспіллі" та "Вессобрунської молитви" у перекладі "Пісні про Гільдебранда та Гадубранда" всюди витримане неспароване римування:
Один отець, а другий син
Взяли на себе зброю,
Припоясали по мечу
І станули до бою.
Крім цих поезій, І. Франко навів два невеликі заклинання, записані ще в Х ст. у тексті латинських рукописів у Мерзебурзі. Причому він їх не проаналізував, а лише вказав на деякі змістові моменти. Текст обох заклинань подано у віршованій формі:
Больдер і Водан
Їхали до ліса,
Та тут Бальдерів жеребець
Вивихнув ногу.
Тут замовила його Сінтгунта,
Сунна, його сестра,
Тут замовила його Фрія,
Фолля, його сестра.
…………………………
Колись сідали женщини,
Сідали сюди й туди,
Одні в'язали вузли,
Инші здержували війска.
Инші шпортали коло кайдан.
"Вискакуй із кайдан!
Утікай від ворогів!
Переклад першого заклинання відтворено акцентником у формі чотирьох катренів, вірші яких не римуються, а другого - тактовиком у формі астрофічної поезії, переважно без римування (присутня тільки одна пара парокситонних рим: сюди - туди - вузли).
У сьомому розділі "Поетична форма цих творів" названої вище праці автор проаналізував віршову та фонічну організацію трьох наведених віршів. За його словами, віршовий розмір цих поезій визначається тонічним ритмом, який полягає в тім, що "кожна віршова стопа має в собі один склад із наголосом і два або більше складів без наголосу" [67,520]. Ця характеристика співпадає із першою ознакою "музикальної стопи", визначеною ще в 1900 р. Як пам'ятаємо, І. Франко тоді дотримувався погляду, що саме нею були написані "Слово о Лазаревім воскресінні", "Слово о полку Ігоревім", "Слово о Романі Волинському". Дві або три такі стопи, вів далі дослідник, творять один короткий вірш, а два короткі вірші дають довгий вірш.
Майже аналогічну характеристику цього вірша подає у своїй праці "Очерк истории европейского стиха" М.Гаспаров, визначаючи основну одиницю давньогерманського тонічного вірша - двослівний, двонаголошений піввірш, який, за І. Франком, у "Повісті минулих літ" виступає як "окрема віршова цілість". Два піввірші утворюють вірш із чотирма наголосами, який поділений цезурою навпіл (2+2). Поряд з цим, М.Гаспаров наводить вірш із трьома наголосами без цезури, вказуючи, що його використання допускалося лише для різноманітності поезії [див. 8,38-39]. Принагідно зазначимо, що тринаголошений вірш теж І.Франко віднаходив у "Початковому літописі". Крім цього, М.Гаспаров торкається історії цього вірша, який за його словами, проіснував приблизно до ІХ ст., і застаємо ми його уже в готовій формі. Таку ритмічну структуру має "Старша Едда", яка є скандинавською пам'яткою.
Аналіз віршової форми цього збірника ми знаходимо і в Є.М.Мелетинського. Він вважає, що ритмічною одиницею еддичних текстів є т. зв. короткий вірш, який складається із двох тактів із непостійним числом складів. Два короткі вірші об'єднувалися в довгий. Часто це відбувалося за допомогою алітерації. Такий вірш становив закінчене в синтаксичному відношенні ціле [див. 32,478].
Подібну характеристику давньогогерманського вірша подає у своїй праці "Походження Русі" О.Пріцак, опираючись на дослідження Урсули (Браун) Дронке, , Ейнара Ол. Свейнссона, Яна де Фріса, Gabriel Turville-Petr. Він виділяє ще одну ознаку еддичної поезії: кількість складів у рядках мала мінятися, а кількість наголосів (доль), залишалася визначеною" [див. 40,167-169]. Останнє суголосне з твердженням І.Франка про встановлення кількості акцентів у віршах літопису, яке суперечить другій ознаці теоретично обґрунтованої ним у 1900 р. "музикальної стопи".
Порівнявши характеристику віршової форми пам'яток скандинавської й давньогерманської літератури та віршову форму Початкового літопису (за І. Франком ), ми знайдемо більше подібностей, ніж відмінностей. Спільними рисами є:
- нерівна кількість складів;
- рівномірне число наголосів;
- побудова віршів із двох, трьох, чотирьох акцентів;
- поділ цезурою довгого вірша на симетричні між собою піввірші.
Саме ця рівнонаголошеність віршів у "Повісті минулих літ" віддаляє її поетичну форму від кондакарного (молитвословного) вірша, особливості якого, за визначенням І. Франка, вплинули на побудову віршів "Слова о Лазаревім воскресінні". Хоча, як і розмір "Слова", визначений дослідником у 1900 р., так і розмір Початкового літопису (1907 р.) дослідник називав "музикальним".
Другою ознакою давньогерманського вірша І.Франко вважав алітерацію, визначаючи її як повторення тих самих букв або тих самих складів на початках двох "по собі йдучи" слів. Вона може "йти з одного рядка до другого, перетягатися на більше число слів або мішатися рівнобіжно з іншою" [85,520]. Цей перехід не є правильним, примусовим, а подекуди
Loading...

 
 

Цікаве