WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

алітерованих слів, визначених М.Стеблин-Каменським:
- "алітерація пов'язує перші наголошені склади непаристого й паристого віршів ";
- "сполучає другий наголошений склад непаристого вірша з першим наголошеним паристого";
- "алітеруються перший і другий склади непаристого вірша з першим наголошеним паристого" [22,107].
Крім цього, багато дослідників вирізняють вертикальну та лінійну алітерації. У першому випадку алітеруються опорні приголосні складів першого вірша з опорними приголосними другого вірша. Відповідно лінійна алітерація становить собою співзвуччя складів того самого вірша.
Але згодом "штабраймова" алітерація у давньогерманській поезії почала втрачати своє значення, і організатором строфи уже поступово стає рима. Причиною цьому М.Гаспаров називає розхитування тоніки: вірш стає довгим і " розпливчастим ", два-три алітерованих склади стають для нього дуже слабкою опорою, оскільки пересуваються в середину слова. Внаслідок цього початок слова починає "обростати" ненаголошеними проклітиками, які, "не відомо, чи можна включити в алітерацію чи ні" [8,42].
Отож цілком можливо, що в часи існування "класичного" давньогерманського алітераційного вірша штабрайм панував і в нашій поезії. У кожному разі "залишків" його чимало І.Франко знаходив у тексті "Слова о Лазаревім воскресінні": "удари, Давид, воспоім весело, время, весело…".Щоправда тут алітерація поєднується із "т. зв. асонанцією", яка у народно-пісенній творчості українців була надійним чинником мелодійності: "в двох сусідніх словах є однакові не тільки два шелестозвуки, але й суміжні з ними самозвуки" [89,89]. До подібної думки пізніше схилявся Д.Чижевський. хоча, за його словами, питання про походження староукраїнської алітерації дуже складне. Він припускав, що основним правилом у давньоукраїнській літературі було те, що чим більше слів алітеруються, тим краще. Таким чином, дослідник зробив висновок, що "наша алітерація германській не відповідає" і нагадує більше "кельтську, хоч щось подібне є і в норвезьких сагах" [80,54]. А пам'ятки кельтської культури зі свого боку, доводить Є.М.Мелетинський у статті "Народно-эпическая литература", поміщеній у другому томі "Истории всемирной литературы", найкраще збереглися на Британських островах (Ірландія, гірна Шотландія та Уельс), куди кельти проникли ще в IV ст. до н.е. Але тільки Ірландія стала у середньовіччі "основним вогнищем" кельтської культури [див. 32,459-486]. Отже, Д.Чижевський , напевно, мав на увазі саме ірландські саги, коли говорив про кельтську алітерацію. Хоча Є.М.Мелетинський вказує на те, що остання у цих пам'ятках тільки "деколи застосовувалася". Тут швидше можна побачити асонанс, ніж алітерацію. І, крім цього, ірландський епос "без сумніву" вплинув на давньоскандинавську літературу [див далі].
Отже, І.Франко знаходив подібні ознаки "Слова о Лазаревім воскресінні" із давньогерманською поезією, конкретно вказуючи на те, в чому саме полягає така "спільність", хоча перед тим (у 1898р.) він лише побіжно торкався питання літературних впливів. Вчений показував, що форма цієї пам'ятки генетично пов'язана не лише з фольклором, а й із давньогерманською літературою та з церковним співом. Фольклорні особливості позначилися на ритміці "Слова", що суттєво вплинуло на кондакарний видозмінений вірш, і внаслідок цього синтезу виник новий розмір, який І.Франко назвав "музикальною стопою". Саме ним і була написана пам'ятка. А ще дослідник порівнював зазначену пам'ятку давньоукраїнської літератури з Никодимовим євангелієм, а власне із його другою частиною, т. зв. Descensus, та вступом до "Слова Єпіфанія Кіпрського", зауважуючи при цьому, що наше "Слово" близьке з ними тільки за змістом, а форма його є суто дружинно-лицарська.
У статті "Слово о Лазаревім воскресінні: староруська поема на апокрифічні теми" І.Франко подав, як уже зазначалося, наочне порівняння трьох копій одноіменної поеми та її реконструкцію. Цю пам'ятку дослідник поділив на неоднакові за будовою строфоїди. При цьому пронумерував кожен п'ятий вірш. На місці втрачених виразів, рядків, а чи навіть майже цілих строф автор поставив крапки на знак пропущеного тексту. "Слово" І.Франко поділив на 60 строфоїдів. З них чотири - п'ятивірші, два - тривірші, п'ятдесят чотири - чотиривірші. Як бачимо, найбільш частотними є катрени. Поема починається з п'ятивіршової строфи, яка становить собою завершену у змістовому відношенні віршову цілість. Щодо римування, то тільки два перші піввірші поєднані парокситонною оригінальною римою, а всі інші не римуються. Кожен рядок, крім третього, починається словом із наголосом на першому складі. Перший, третій та п'ятий вірші мають по чотири наголоси, котрі об'єднують у стопу, як і у двох інших віршах, різну кількість складів, на що вказував сам дослідник при встановленні кількості складів у стопі. Найменше складів нараховується у стопах першого та третього віршів - по два. Другий і четвертий вірші мають здебільшого по три склади, п'ятий - теж три склади. Візьмемо для прикладу цей п'ятивірш:
Слыши небо, внуши земле,
Яко господь глаголаше:
"Сыны породих и вознесох,
ТЂ же мене отвергоша ся,
Людіе мои не познаша мене".
Його схематично можна подати так:
_? _? _? _?
_? _? _?
_? _? _? _?
_? _? _?
_? _? _? _?
Подібно виглядають й інші строфи, тільки в окремих варіантах чергування віршів з різною кількістю наголосів.
Другий п'ятивірш, крім останнього рядка (вірш і рядок співпадають), який дослідник не реконструював та не включив у загальну нумерацію віршів (хоча у вигляді крапок показав, що п'ятий вірш "затратився"), у першому та четвертому рядках має по чотири наголоси, а два інші - по три. Як і в першій строфі, тут не витриманий "порядок акцентів ані число неакцентованих складів у сусідніх стопах" [80,89], про що свідчить друга, визначена І.Франком, ознака "музикальної стопи". Подібно до першого вірша аналізованого п'ятивірша у першому рядку римуються дві лексеми "осля" та "познаша", хоча обидві належать до першого піввірша. Це також надає тексту певної ритмічності. Така співзвучність двом іншим п'ятивіршам не притаманна.
Окрім цього, єдність строфи забезпечується не тільки синтаксичною завершеністю речового періоду, а й деякими фонічними явищами. Маються на увазі, за визначенням І.Франка, "т. зв. асонанція" і "т. зв. алітерація". Щодо першої, то у кожному вірші різною кількістю повторюється звук " [ а ]: у першому - п'ять разів, другому - чотири, третьому - три, що надає висловлюванню величності, сакральності змісту. Крім звуку [ а ] частотним є і звук [ о ], який також проходить через усю строфу: у першому вірші - п'ять разів, у другому - два, третьому і четвертому - по чотири. Алітерація - вертикальна. Насамперед, це повторюваність звука [ с ]. До речі, саме вона проходить через увесь текст "Слова". І не тільки. Якщо це не [ с ], тона його місці можна побачити шиплячі звуки [ ж ], [ ч ], [ ш ]. Два останні з них виступають також як щ на зразок: пещеры, хощеть, нищим,
Loading...

 
 

Цікаве