WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

рима. Причиною цьому М.Гаспаров називає розхитування тоніки: вірш стає довгим і "розпливчастим", два-три альтерованих склади стають для нього дуже слабкою опорою, оскільки пересуваються в середину слова. Внаслідок цього початок слова починає "обростати" ненаголошеними проклітиками, які навряд чи можна вважати за алітерацію.
Наявність спільних рис давньогерманської поезії із поезією давньоукраїнської писемності була зумовлена історичними подіями. В науці стосовно цього існують різні думки, часто досить дискусійні. Йдеться про гострі суперечки між норманістами та антинорманістами, які почалися ще з 6 вересня 1749р., коли розпочав свою річну промову про походження Русі офіційний російський імператорський історіограф, член Імператорської Санки-Петербурзької Академії наук, Гергард Фрідріх Мюллер. Його прибічники (Туре Арне, Ернст Кунік, Степан Томасівський, Вільгельм Томсен, Адольф Стендер-Петерсен, Олексій Шахматов, Август Людвіг Шльоцер та ін.) вважали норманів (шведів) організаторами політичного життя спочатку на берегах о.Ільмень, а пізніше й Дніпра. На противагу цьому антинорманісти (Степан Гедеонов, Борис Греков, Михайло Грушевський, Володимир Пашуто, Борис Рибаков, Микола Рязановський, Олександр Рязановський, Михайло Тихомиров, Серафим Юшков ) відстоювали думку,що словяни, які жили на південь від Києва з доісторичних часів до появи норманів у Європі, були русинами. А контакти з давніми германцями відбувалися через готів, які, за даними Бероссоса вийшли із острова Скандза (Скандинавський півострів) - "утроби всіх європейських народів".
Із виходом у 1907р. рецензії на брошуру німецького вченого Абіхта "Das sudrussiche igorjeied und sein zusa mmenhang mit der nord germanischtn dichtung" І.Франко теж акцентував увагу на впливах давньогерманської поезії на літературу Київської Русі. При цьому він зауважував, що давньоукраїнська поезія повинна мати за собою тривалу історію і виростала у зв'язку з північно німецькою поезією скальдів.
Цього року І.Франко почав працювати також над реконструкцією та переспівами оповідань "Повісті минулих літ", вважаючи їх, зокрема початкові розділи, віршованими. Наслідком подібних зацікавлень стали його незавершені "Студії над найдавнішим київським літописом". При цьому автор до кожної реконструкції помістив коментарі, які стосувалися переважно змістових аспектів тексту. Характеристику віршової форми "Повісті" він подав у "Передньому слові" до "Студій". Дослідник відстоював думку, що пам'ятка написана музичною стопою, хоча в її визначенні можна побачити деякі розбіжності порівняно з її теоретичним обґрунтуванням при аналізі "Слова о Лазаревім воскресінні"(1900р.). стосувалися вони числа наголосів у віршах. У "Слові", нагадаємо, І.Франко визначав нерівномірну кількість акцентів у віршах, а в процесі реконструкції "Початкового літопису" вказував на "досить рівномірне число наголосів", вважаючи це також однією з ознак "музикального" розміру. Ця зміна поглядів автора не випадкова, оскільки він літописні "сказання" почав порівнювати уже не із скандинавськими сагами, а з давньогерманською поезією.
Ґрунтовне дослідження останньої І.Франко помістив у своїй праці "Найстарші пам'ятки німецької поезії ІХ - ХІ вв.", що вийшла в 1913р. Тут він проаналізував віршові твори, що збереглися в рукописах і написані "ніби прозою", без поділу на поетичні рядки. За його спостереженнями, віршовий розмір цих поезій визначається тонічним ритмом, який полягає в тому, що кожна віршова стопа має в собі один склад із наголосом і два або більше складів без наголосу. Ця характеристика співпадає із першою ознакою музичної стопи, визначеною вченим ще у 1900р. Крім цього, два такі короткі вірші дають довгий вірш, у якому простежується рівномірне число наголосів (останнє суперечить із другою ознакою принципу "музикальної стопи", визначеної І.Франком).
Таким чином, здійснений І.Франком порівняльний аналіз віршової форми пам'яток скандинавської й давньогерманської літератури та Початкового літопису дозволяє виділити такі їх спільні ознаки:
1) нерівна кількість складів;
2) рівномірне число наголосів;
3) побудова віршів із двох, трьох і чотирьох акцентів;
4) поділ цезурою довгого вірша на симетричні піввірші.
З-поміж цих ознак саме рівнонаголошеність віршів у "Повісті минулих літ" відрізняє її поетичну форму від кондакарного (молитвословного) вірша, особливості якого, згідно з висновками І.Франка, вплинули на ритмічну організацію "Слова о Лазаревім воскресінні". Проте як розмір "Слова", визначений автором у 1900р., так і розмір Початкового літопису (1907р.) дослідник називав "музикальним".
Другою ознакою давньогерманського вірша І.Франко вважав алітерацію, визначаючи її як повторення тих самих букв або тих самих складів на початках двох "по собі йдучих" слів. Крім того, в таких віршах відсутня правильна ритмічна будова та рими, зате часто трапляється асонанс, який автор вважає за "передчуття" майбутньої рими. Ознаки давньогерманського вірша І.Франко віднаходив і в "Слові о полку Ігоревім", "Повісті минулих літ", церковній релігійній поезії, билинах тощо.
Крім давньогерманських та скандинавських І.Франко визначав ще візантійські впливи на давньоукраїнську літературу. Найбільше уваги цьому питанню він приділив у своїй "Історії української літератури". У другому розділі цієї праці вчений починає відлік зародження та розвитку давньоукраїнської літератури із прийняттям християнства, мотивуючи це тим, що з того часу через Болгарію із Моравії почали надходити біблійні перекази, зроблені спочатку солунськими братами Костянтином та Мефодієм, а потім їхніми учнями. (Подібну думку висловлювали трохи пізніше М.Возняк та Д.Чижевський) Хоча в ["Причинках до історії церковнослов'янської літератури"] (1913-14рр.) І.Франко своїм твердженням про вірші Овідія, який писав про побут між гетами та сарматами над Чорним морем їхньою мовою, заперечив сказане вище.
Багато уваги дослідник приділив аналізу "Азбучної молитви" Костянтина: коротко у названій "Історії" та в статті"Найстарша церковнослов'янська вірша", більш ґрунтовно у згадуваних ["Причинках"]. Автором молитви Ы.Франко вважав Костянтина Солунського і доводив, що написана вона десятискладовим трохеїчним розміром, подібним до ритміки народної епіки болгар та сербів, а деякі з віршів - українських колядок. За його спостереженнями, пам'ятка має "акростихову" форму, котра походить із візантійської літератури.
Дещо змінилися з часом також погляди вченого щодо віршової форми "Слова о полку Ігоревім". Спочатку (1900р.), І.Франко співвідносив її із поетичною формою "Слова о Лазаревім воскресінні", а сімома роками пізніше доводив уже, що написане "Слово" "політичним віршем", запозиченим із візантійської літератури.
Таким чином, починаючи з 1898р. і до останніх днів життя І.Франко досліджував віршову форму давньоукраїнських пам'яток. Протягом цього часу погляди змінювалися, деколи навіть досить суттєво, прикладом чого може служити характеристика "Слова о полку Ігоревім". загалом же вчений вважав, що
Loading...

 
 

Цікаве