WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

вона з одного або кількох слів, поєднаних одним логічним і музичним акцентом, з довільним числом неакцентованих складів. Відповідно до цього у "Слові о Лазаревім воскресінні" дослідник виділив односкладові, дво- і трискладові стопи, які притаманні, за його словами, і сучасні йому поемі. Рідше трапляються чотирискладові (слова із чотирма складами), п'ятискладові (слова із п'ятьма складами), шестискладові стопи (зустрічаються нечасто). Слів із більшою кількістю складів І.Франко не помітив, а якщо б вони навіть трапилися, то все ж таки втратили б мелодійність.
Другу ознаку ритмічної організації музичної стопи дослідник пов'язував із порядком акцентів і числом неакцентованих складів, які, на його думку, не мусили бути однакові. Це означає, що одне і те ж слово не обов'язково може мати в різних стопах музичну вартість.
Ця характеристика частково збігається з ознаками кондакарного (молитвословного) вірша, визначеними В.Німчуком услід за Д.Розумовським:
1) відсутність рими;
2) різне число складів у вірші;
3) різна кількість наголосів у вірші [цит. за ст: 92,23].
Дещо по-іншому ставився до цього К.Тарновський. Він розрізняв поняття "молитвословний" та "кондакарний", встановлюючи між ними видово-родові відношення, тобто кондакарний вірш він вважав видом молитвословного вірша. Тут К.Тарновський подав і характеристику останнього, вказуючи на те, що це є вільний несилабічний вірш, який походить від біблійного [детальніше про це див. у кн.: 26,83-101]..
У праці М.Л.Гаспарова "Очерк истории европейского стиха" простежується генеалогія цього вірша. Дослідник виводить кондакарний вірш (силабічний за своєю суттю) із тонічного вільного вірша псалмів, коли тоніка в VI ст. почала силабічно упорядковуватись, приводитися до симетрії. У болгарський період, тобто починаючи із ІХ ст., молитвословний вірш з'являється на Русі, імітуючи антифонну літургійну силабіку, але при зникненні зредукованих ъ та ь , що відбулася приблизно в ХІ ст., кондакарний вірш як такий деформується, оскільки зруйнувалась рівноскладовість цих антифонів, і перетворюється на вільний вірш без ритму і рими [див.8,19-53]. І не тільки це зумовило деформацію цього вірша. За словами В.П.Колосової, переклади візантійських церковних гімнів, які написані були кондакарним віршем, "робилися з деякою модифікацією стосовно до просодійних особливостей старослов'янської мови"[26,59]. Саме через це порушилась рівноскладовість вірша, де почали чергуватися вірші з різною кількістю складів. Хоча зустрічалися і рівноскладові вірші "переважно з цезурованими рядками і більш-менш вільним розташуванням наголосів та жіночим закінченням"[26,60].
Першим створив форму т. зв. кондако-літургійної поеми (кондака) Роман, прозваний нащадками Солодко співцем (кін. V ст.- 555р.). Така поема складалася зі вступу, що повинен був емоційно підготувати слухача до сприймання, та не менше 18 строф. На думку А.В.Аверінцева, такі кондаки мали багато спільного у своїй метричній організації зі сирійською проповіддю. Означену подібність дослідник пояснює тим, що автор кондако-тургійної поеми служив дияконом в одній бейрутській церкві у Сирії. Саме звідти він "переніс", крім цього, й алітерацію та асонанс" [див. 1,350]..
"Літературознавчий словник-довідник " за редакцією Р.Т.Гром'яка подає додаткову характеристику цього жанру в одноіменній статті. Тут сказано, що перші його літери утворювали акровірш, а "метрика засновувалася на ізосилабізмі, мала властивості регулярного тонічного віршування". Пізніше у православній гімнографії кондак почав існувати як компонент канону акфіста. Останній сформувався у Візантії в IV-VII ст. і поширився у східнослов'янських землях після прийняття християнства. Акафіст виконувався стоячи на честь Ісуса Христа, Богородиці чи інших святих. Його композиція становила собою зачин, який називався кукулій, 12 ікосів (більші строфи) та 12 кондаків (менші строфи), котрі чергувалися під час виконання. Ікос і кукулій ритмічно відрізнялися один від одного, але їх об'єднував спільний рефрен. Крім цього, ікос складався зі шести пар віршів "хайретизмів". Вони починалися із "хайре", що означало "радуйся". Створення форми акафіста приписують одному із трьох авторів: вищеназваному Романові Солодкоспівцю, патріарху Герману або Пізіду (до спільного висновку дослідники ще не дійшли) " [див. 29,375].
Отже, повертаючись до "Слова о Лазаревім воскресінні", можна сказати, що воно має ознаки кондакарного однак уже видозміненого вірша, що й споріднює його з "музикальною стопою", визначеною І.Франком . Істотною різницею між цими системами версифікації є ритм, який у т. зв. кондакарному вірші наче й відсутній, на що вказує М.Гаспаров, а в "музикальній стопі" відіграє визначальну роль. Хоча В.П.Колосова вважає, що саме гімнографічні твори поряд із творами усної народної творчості формували художнє мислення перших східних слов'ян "не тільки в плані образного світу, а й у плані ритмомелодики" [26,60].
На користь того, що музична стопа постала внаслідок деформації кондакарного вірша, і що вона займає проміжне місце між фольклорними зразками та візантійськими свідчать і деякі інші аргументи І.Франка:
- пам'ятки давньоукраїнської літератури написані тонічним віршем, що видно на прикладах музичної стопи і молитвословного видозміненого вірша;
- поетичну форму "Слова о Лазаревім воскресінні" дослідник визначив на основі ритму, якого у час написання пам'ятки в т. зв. кондакарному вірші уже не було, про що йшлося вище;
- кількість акцентів і кількість неакцентованих складів у вірші може бути різною, що є спільним для обидвох віршувань.
Таким чином, наша пам'ятка написана, за визначенням І.Франка, "музикальною стопою", яка в собі синтезувала ознаки церковного співу і ритміку, що своїм корінням сягає фольклору. Можливо, саме це має на увазі В.Шевчук, коли пише, що у "Слові о Лазаревім воскресінні" поєдналися героїчна та кондакарна поетики. Хоча, за І.Франком, усна традиція у цьому творі сягає ще давньогерманської та скандинавської поезії.
Це простежується насамперед у використанні алітерації. У нашому письменстві вона мала все-таки менше значення, ніж у давньогерманських зразках, бо траплялася спорадично і не творила штабрайму. За визначенням І.Качуровського, штабрайм - це співзвуччя переднаголошених, опорних приголосних, притаманне середньовічній поезії германських народів [див. 23,110]. Такою була поезія скальдів, віршові частини ісландських саг, перші зразки німецької поезії. Щодо останніх, то маються на увазі мерзебурзькі заклинання. І.Качуровський подає коротку характеристику германського вірша, яким були написані ці пам'ятки, вказуючи на те, що це є довгий вірш із чотирма наголосами, "розбитий міцною цезурою" на два симетричні піввірші. Із названих чотирьох наголосів три або два сполучені алітерацією опорних приголосних наголошених складів. Вони, за звичай, є початковими складами слова, оскільки у мові германських народів наголоспадає на перший склад у корені слова. Вчений наводить три конкретні випадки позиції
Loading...

 
 

Цікаве