WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

піввірші має, за його словами, і галицько-руська народна пісня.
Детальну характеристику цього розміру знаходимо і в сучасних дослідженнях. Насамперед, це праця М.Гаспарова "Очерк истории европейского стиха", де автор цей "пісенний вірш" виводить із "старого силабічного вірша", оскільки за його словами, таку зміну зумовив занепад зредукованих. Розвиток відбувався у двох напрямках: у бік тонічного ритму і силабічного. Ці дві тенденції схрещувалися і "дуже заважали одна одній", через що в XVIII-XIX ст. мають хаотичний вигляд [див. 8,30].
Крім поданого вище, І.Франко багато уваги приділив встановленню авторства "Азбучної молитви". Її творцем дослідник назвав Костянтина Солунського - "первоучителя слов'ян". Першим аргументом стосовно цього вчений навів реконструйований ним 30 вірш пам'ятки "Съшествую по слЂду оучтла моего". Цей вираз має багато варіантів та рівночасно й "ненормальну будову", оскільки "в давніх часах багато в ньому поправляно або псовано" [76,550]. Зміст 30 вірша свідчить про наслідування автором молитви свого учителя. Якщо творцем пам'ятки був Костянтин Болгарський, про що твердили багато вчених, тоді хто був його вчителем? І.Франко назвав двох: Кирила і Мефодія. Але неможливо, веде далі дослідник, щоб наслідував обидвох відразу. Для з'ясування визначеної проблеми науковець звернувся до найстаршого відомого на той час реєстру учеників Костянтина і Мефодія, де в одному записі поміщено переклад "Слова на аріан" Афанасія Олександрійського. Саме тут Костянтин називає себе учеником Мефодія, що є цілком можливим, оскільки останній ще жив 20 років після смерті Кирила. Тому І.Франко заперечував авторство молитви Костянтина Болгарського, мотивуючи це тим, що "послідуючи імені свого вчителя", "повинен би був називатися Мефодієм, а не Костянтином". І не тільки.
Про авторство Костянтина-Кирила, за І.Франком, свідчить і 22 вірш: "Имени єю и дЂлоу послЂдоуя". Дослідник намагався встановити ім'я того, "дЂлоу", якого так "послЂдоуя" автор. "Сама собою насувається думка, що в останнім слові р. 31 мусило стояти ім'я того вчителя" [76,552], котре "мусило бути трискладовим". Тому це ні Констянтин, ні Мефодій, і навіть не Кирил. Скоріше за все йдеться про Христа, оскільки Констянтин Солунський "являється дійсним послідовником імені й діла Христового".
На користь того, що Кирило справді є автором молитви, І.Франко вказав на зміст, який є "найсильнішим доказом" цього. Саме він "свідчить також дуже гарно про високе почуття свого покликання у його автора, про живу свідомість важності та потреби розпочатого ним діла, про свідомість перешкод, які міг він стріти при його доконуванні, і про ту певність в успіх свого діла, яку мають тільки вибрані богом вітхненні одиниці" [76,556].
Таким чином, на основі зробленої реконструкції І. Франко довів, що її автором був Костянтин Солунський, а її віршова форма є "зовсім незалежною від візантійської поезії" - вона "типово слов'янська". Та водночас він не виключав можливості наслідування її "акростихової" форми візантійських взірців. За його словами, молитва написана "10-складовим трохеїчним розміром", що є подібним до народної епіки болгар та сербів, а навіть два її рядки з ненормальною цезурою (віршова форма 5+5) стала зразком розміру наших колядок.
Подібні твердження дослідник висловлював і в фольклористичних студіях над "Піснею про Стефана-воєводу", вперше надрукованих у 1912р. Насамперед автор зізнався, що "мусить поправити ще одну помилку", допущену ним при аналізі віршової форми зазначеної пісні у попередній праці (1907р.) з одноіменною назвою. Тоді він помилково опирався на висновки О.Соболевського про основні метричні особливості "політичного вірша", що були викладені вище. Саме тому І.Франко неправильно встановив, що "Пісня про Стефана-воєводу" також написана цим розміром, як і Костянтинова молитва. Але пізніше у зазначених вище фольклористичних студіях автор "переконався", що це не так, вказуючи на те, що це є три різні розміри: Азбучна молитва написана 10-складовиком із ритмічною формулою 5+5, що є прототипом колядок та епічних болгарських і сербських пісень; "політичний вірш" має 15 складів із ритмічною схемою 8+7, а "Пісня про Стефана-воєводу" написана 12- або 14- складовим розміром, подібним до розміру козацьких пісень XVII-XVIII ст. Однак це не означає, що автори пісень чи колядок знали Констянтинову молитву і її наслідували. І.Франко пояснював це тим, що "Констянтин своїм віщим духом і тут відразу відгадав вдачу та Духа слов'янських народів та наклін їх будучої народної творчості, що, може, зрештою, й тоді вже проявлялася деякими подібними творами" [76,556].
Впливів візантійської літератури також зазнала поетична творчість Кирила Турівського. В "Історії української літератури" вчений тільки досить коротко праналізував її [див. 83,179-181]. Зазначимо, що з усієї спадщини, за словами М.Возняка до нас дійшли лише "чотири повчання: на провідну неділю, на неділю мироносиць, розслабленого та на неділю про сліпого, й чотири повчання на подвижні свята: на квітну неділю, Великдень, Вознесіння і на неділю св. отців…" [5,151].
Один із його творів - "Покаянний канон" І,Франко назвав "справді поетичним твором" і "пробує" передати у віршовій формі деякі "виїмки для проби". Останні дослідник вважав "автобіографічними строками", проте тут же заперечив щойно сказане: "хоч, певно, в них справді автобіографічного мало, а чуття виливається лише в загальний покутницький тон". Або: "Не висока се поезія, в значній мірі шаблонована фразеологія, та все-таки деякі риси, як ті про тщеславіє та ложне многословіє, про потяг до світових радощів і навіть до багатства, могли містити в собі зерно дійсної правди, особливо коли автор міряв усе аскетичною мірою" [83,179-181]. Аналіз віршової форми І.Франко, при цьому не зробив, а лише подав т. зв. "виїмки" у вигляді п'ятьох строфоїдів. Перший та другий становлять собою девятивіршові структури, другий, четвертий - відповідно мають чотирнадцять та шість віршів. Як і в попередньо проаналізованих пам'ятках, у "Покаянному каноні" також зустрічається неточна спорадична рима закінчень. Проте у третьому строфоїді вона відіграє важливу роль - виступаючи його "організатором":
Адамьскаяпомыслив
в бЂсовская впадох;
но законьная емь ся,
В беззаконьная уклоних ся.
Престол тщеславієм себЂ поставих
Ложным многословієм на нем возлегох,
Самохваленієм вся осужаю,
Пагубно омрачихся, дым в солнца мЂсто держю,
з горы закона уклоних ся,
яко тощь корабль мысленными волнами
ум погрузих з мірстЂм любоиманья мори,
възлюбих нынЂшній вЂк
и гнусных исполних ся дЂл",-
Господи, потопа грЂховнаго избави мя.
Як бачимо, зворотний займенник ся, що у сучасній укрїнській мові перейшов у постфікс, повторюється у третьому, четвертому, дев'ятому віршах, становлячи повторне римування. Крім цього, заключним організатором строфоїда є мя (особовий займенник) у кінці останнього вірша, котре із попереднім ся утворює одну пару окситонної рими. Цілісність п'ятого
Loading...

 
 

Цікаве