WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

післявоєнний час найґрунтовніше розвинув цю тезу.
У сучасній науці остаточно так і не визначено первинність створення однієї з названих азбук. Більшість вчених-мовознавців вказують на першість глаголиці, подаючи такі аргументи:
- пам'ятки, які дійшли до нашого часу, в оригіналі були написані кириличним письмом на місці стертого глаголичного тексту;
- глаголицю створив Кирило, але вона виявилася важкою за структурою літер, тому Костянтин "придумав" кирилицю;
- кирилиця створена Мефодієм на честь брата і тому названа його ім'ям.
Як бачимо, ці доводи є гіпотетичними, без достовірного та переконливого підґрунтя. Хронологічно останньою стосовно цієї проблеми є праця М.Брайчевського "Походження писемності", який у науково-популярній формі прослідковує ґенезу слов'янського письма загалом і давньоукраїнського зокрема. Його висновки здебільшого ґрунтуються на підтвердженні правдивості періодизації розвитку слов'янської писемності Чорноризцем Храбром у його праці "Про письмена" або "Сказаніє, яко состави святыи Кирил словинам письмена противу языку". Останній також вважав "винахід" солунських проповідників не початком, а завершенням складного і тривалого процесу. За словами М.Брайчевського, спочатку існувало ієрогліфічне письмо "на межі ер". У другий період (друга чверть першого тис. до н. е.) співіснували дві знакові системи: місцева "(прото-) ієрогліфічна" та грецька алфавітна, що побутували аж до Хазарського каганату та Київської Русі. Третій період становив собою формування кириличної абетки, яке завершив Кирило. А безпосереднім винаходом останнього науковець, як й І.Франко, називає глаголицю, у склад якої входили окремі знаки місцевої північно-причорноморської ("сарматської") писемності поряд із літерами іншого походження. За основу глаголиці Кирило, на думку М.Брайчевського, брав невідому нам систему письма, з якої монах ознайомився під час перебування в Херсонесі. Пригадаймо, що територія України була центром Скитії, а Крим, за словами О.Дражньовського, -- її "серцем". Тому не дивно, що Костянтин натрапив на "невідоме" письмо. Можливо, це і було письмо скитів (готів), тільки у видозміненому вигляді, через те, що саме українська мова істотно змінилася до ІХ ст. [див. 3,90].
До своїх висновків М.Брайчевський прийшов через опрацювання не лише писемних джерел (тексти русько-візантійських договорів за 860-874, 944, 971рр.; свідчення арабського письменника Ібн-Якуб ал-Неіма, Тітмера Мерзербурського; берестяні грамоти), про що говорить у передмові до цієї праці Ю.В.Павленко, а й "величезного" археологічного матеріалу (амфора з написом, глиняна посудина що містить 14 знаків, черепки стародавніх посудин , мідні бляхи із курганів, цеглини, каменів і т. ін.). Всі ці знахідки та писемні джерела, як доводить автор, свідчать про існування писемності у Київській Русі ще до хрещення Володимиром Великим та до місії братів [див. 19-20].
Згодом, згідно з висновками М. Брайчевського, давньоукраїнське письмо пройшло три форми свого розвитку. Спочатку це було, давньослов'янська ієрогліфіка, яка становила собою більш високий ступінь розвитку, генетично пов'язаний із піктографікою. Остання, на думку дослідника, позначає тільки ситуацію мовлення і властива суспільству, що починає формувати свій "класовий устрій", а ідеограми, виникнувши із піктограм, -- слово-поняття. Та під впливом грецького фонетичного алфавіту надчорноморська ієрогліфіка не розвинулась у сформовану систему, тобто частіше почали застосовувати греко-латинський алфавіт, за Храбром "без устроєнія" (без пристосування до особливостей слов'янської фонетики). Цьому другому періоду мали б відповідати пам'ятки черняхівської культури ,які майже не дійшли до нас, оскільки, як вважає дослідник, тексти писалися на навощених табличках, або на бересті, а дерево дуже погано зберігається в землі. Опираючись на повідомлення чорноризця Храбра, М.Брайчевський називає кирилицю завершенням другої стадії, а глаголицю - "репрезентом третьої" [3,118].
Таким чином, третій період в історії розвитку письма почався із монахської місії. Ось як вчений пояснює створення глаголиці: "Кирило був людиною ученою. Тому, взявшись до укладання принципово нового алфавіту, він мав перед очима досить широкий спектр прототипів. Мабуть, він свідомо прагнув до оригінальності, бажаючи забезпечити своїй абетці виразну відмінність од усіх інших" [3,119]. Крім цього, М.Брайчевський визначає подібність глаголиці із грузинським, вірменським алфавітами, які також є штучними, "винаходом конкретних осіб".
Отже, дана проблема і на сьогодні є ще дискусійною і повністю не вивченою. Існують різні напрями вирішення цієї дилеми. Одні віддають перевагу кирилиці, а інші - глаголиці. Основні аргументи щодо вірогідності першого твердження появилися в дослідженнях, починаючи ще від середини ХІХ ст. і закінчуючи сучасністю. Цієї точки зору дотримувався вслід за своїми попередниками І.Франко.
Стосовно розвитку давньоукраїнської літератури після офіційного прийняття християнства І.Франко вважав, що спочатку це була перекладна література, а потім оригінальна. Серед перекладних творів вчений наводив Учительне євангеліє, написане Костянтином - болгарським єпископом. Цікавою дослідник назвав "тій книзі" "Азбучну Костянтинову віршу", яка збереглася з 1200р. не в рукописах Учительного євангелія, а в староруській рукописній збірці недільних повчань Івана Златоуста [див. 82,53-54]. Варто вказати на те, що автором цієї поезії І.Франко називав саме Костянтина болгарського, -- ученика Мефодія, - який жодного відношення не мав до Костянтина Солунського. Пізніше, 1912р. дослідник називав автором останнього, кардинально змінивши свою думку. Дослідження цієї молитви поміщені у трьох його працях: частково в "Історії української літератури", коротко в статті під назвою "Найстарша церковнослов'янська вірша", що була надрукована у першому номері ж."Житє" за 1912р., та в незакінченій праці ["Причинки до історії церковнослов'янської літератури"], яка друкувалася фрагментами 1913-14 років німецькою мовою у ж."Archiv jur slavische Phclologie".
Вивченням "Азбучної молитви" Костянтина займалися такі науковці, як О.Бодянський та І.Срезневський. Свої твердження та висновки О.Бодянський висловив у 1855р. у праці "О времени происхождения словянских племен". І.Срезневський написав на цю тему значно більше праць: "Из обозрения глаголических памятников" (надрукована в "Известиях императорского археологического общества" у 1861р.), "Древние памятники руського письма и языка (IX - XІV веков)" (1863р.), "Древние глаголические памятники сравнительно с памятниками кириллицы" (1866р.).
Суто над дослідженням "вірші" працював і сучасник І.Франка О.Соболевський - член Петербурзької Академії наук та колишній професор Петербурзького університету. Саме він декілька разів при першій же можливості публікував молитву.
Головні праці його на цю тему такі: "Стихотворение Константина Болгарського" (1884), "Церковнославянские стихотворения конца ІХ - начала Х века" (1892),
Loading...

 
 

Цікаве