WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота

Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування - Дипломна робота


Диплом
Дослідження І.Я. Франка у вивченні давньоукраїнського віршування
План
І. Розділ І.
Принцип "музикальної стопи" - один із підходів встановлення
І.Франком віршового розміру давньоукраїнських пам'яток.
Розділ ІІ
Давньогерманські та скандинавські впливи на літературу Київської Русі
Розділ ІІІ.
Впливи візантійської літератури на літературу Київської Русі.
Висновок
Використана література
Розділ І.
Принцип "музикальної стопи" - один із підходів встановлення І.Франком віршового розміру давньоукраїнських пам'яток.
Іван Франко - відомий не лише як художник слова, а й як публіцист, фольклорист, філософ, перекладач, літературознавець. Діапазон його літературознавчих досліджень досить широкий: починаючи від критичних оцінок поточного літературного процесу і закінчуючи монографічними студіями історико-літературного і теоретико-естетичного характеру. Чільне місце в цьому ряду займають дослідження давньоукраїнського письменства, над якими вчений почав працювати з 1898р., коли в ЗНТШ була надрукована його рецензія на "Историю русской литературы" Пипіна. Саме тут Франко вперше торкається проблеми подібності "Слова о полку Ігоревім" із зразками старогерманської літератури (скандинавськими рунами, піснями Старшої Едди, старонімецькими ляйхами "Піснями про Гільдебранда"), котрі, як він вважав, мають аналогічну з нашими пам'ятками ритмічну побудову. Цим самим І.Франко не погоджувався з автором "Истории", який зближував "Слово" з такими творами романської середньовічної епіки, як "Пісня про Роланда", "Пісня про Нібелунгів". Останні на відміну від перших, "тонічних", мову про що веде сучасний дослідник М.Л.Гаспаров у своєму "Очерку истории европейского стиха", написані відповідно силабічним десятискладовиком та "тонічними ямбами" [див. 8 , 38-43].
Пізніше, у 1900р., І.Франко у праці "Слово о Лазаревім воскресінні: староруська поема на апокрифічні теми" проаналізував та зробив реконструкцію одноіменного твору. У цій статті автор на основі порівняння трьох копій (Соловецької, Київської, Пипінової), що датуються ХVI ст., намагається "відновити " первинний текст "Слова" і датує його XIII - XIVст. [див. 80,67] Хоча пізніше , 1907р., у своїй "Історії української літератури" І.Франко вказав на іншу дату - XII - XIIIст. [див. 83,198] Додамо, що до цієї останньої дати схилявся і Д.Чижевський, хоча він і вказав, що це є твір "невідомого часу та місця походження". Як бачимо, І.Франко був конкретнішим щодо часу і місця створення цієї пам'ятки. Він вважав, що "оригінал нашого твору мусив бути південноруський ", написаний на Русі. Це положення вчений виводив на основі лінгвістичних особливостей зазначених копій : пізніші копії робилися на півночі, а тому копіїст міг не мати перед собою оригіналу і записував текст із пам'яті. Крім цього, І.Франко відносив нашу пам'ятку до віршових творів, обґрунтовуючи це тим, що тут "прозирає сильне щире чуття , а ухо розрізняє якусь правильну каденцію, якусь поетичну форму, подібну до тої, яку читач відчуває, прочитавши хоч би лиш кілька рядків "Слова о полку ИгоревЂ". Одним словом, переконуємося, що маємо тут перед собою не прозу, не шумну риторику, а поему, і то зложену не тим холодним схоластичним ладом, яким складалися у нас вірші в XVI - XVII в. , а якось зовсім інакше." [80,56]. І щодо цього І.Франко не був одним. Думку його поділяли у той час Возняк , Драгоманов, Дубенський, Зедергольм, Максимович, Пипін, Полевий, Тиховський, вважаючи, що ця поема "незвичайно поетичної стійкості". Також підтримують І.Франка у цьому такі дослідники ХХ ст., як В.Колосова, Д.Чижевський, В.Шевчук та ін. Дискусія ведеться лише стосовно того, який ритмічний принцип лежить в основі його віршування.
У праці про "Слово о Лазаревім воскресінні" І.Франко вперше почав досліджувати впливи на давньоукраїнську літературу загалом і на "Слово" зокрема зразків візантійської, давньогерманської писемності, а також нашого фольклору. Хоча при цьому він не вживав лексеми "вплив", а тільки вказав, що наша пам'ятка подібна до вступу до "Слова Єпіфанія Кіпрського на велику суботу", Никодимовим Євангелієм. Хоча це порівняння відмічалося тоді лише на змістовому рівні. Водночас вчений одним реченням вказав на присутність у творах візантійської літератури музичного ритму і "шумної риторики", але "без чуття і поезії". На противагу цьому він подає пафосну характеристику "Слова о Лазаревім воскресінні": "на кожнім кроці чуємо тут подих дійсного поетичного чуття, справді пластичної фантазії, а не потоп пустих фраз і риторичних та холодних викриків, запитань і відповідей" [див.80,66]. Все це він пояснив головним чином тим, що "Слово" було написане в період "упадку дружинного життя і дружинної поезії", тому тут "дружинно-лицарську поетичну форму приложено до оспівання духовної, а радше апокрифічної теми" [див.80,69]. І в цьому І.Франко мав рацію. Бо й сучасні дослідники (В.Колосова, В.Шевчук) висловлюються подібно, додаючи, що в нашій пам'ятці злилися героїчна та моралістична поезії, відповідно до чого поєдналися й дві поетики: героїчна й кондакарна (поняття останньої ввів Д.В.Розумовський). Ознаки героїчної чи "дружинно-лицарської" поетики І.Франко простежив на рівні строфіки, зазначаючи, що "строфи в тій старій поезії далекі від тої уніформи, до якої привчили нас греки, римляни та італьянці" [див.80,88]. Та порівнював вчений строфічну будову "Слова о Лазаревім воскресінні" при цьому не з українськими фольклорними зразками, а з поезією німців, скандинавів і англосаксонців, в якій бачив аналогію строфічної будови, котра складалася з чотирьох, рідше трьох або п'яти віршів.
Щодо німецької поезії та скандинавської, то І.Франко прямо не називав її, не вказував, де заховані її коріння, а лише визначив у ній основні метричні ознаки. Хоча стосовно "Слова о Лазаревім воскресінні " вчений стверджував, що написане воно "музикальною стопою", поняття якої у науковий обіг ввів ще О.Потебня, і її принцип ритмічної організації лежить в основі наших церковних напівів, що відрізняються від грецьких та болгарських і мають усталену назву - "київські напіви". Крім цього, цей принцип, на думку І.Франка, складає основу також билин, українських обрядових пісень та козацьких дум (останні два жанри, щоправда, виявляють найменшу подібність). А найбільш спорідненими до "Слова" дослідник вважав, йдучи за Ол.Львовом, церковні пісні, позначені книжною традицією. При цьому І.Франко розрізняв "греко-римські" та "музикальні стопи", перші з яких, таким чином, мали б бути візантійським зразком, а другі - народним. Однак вчений зробив суттєве уточнення: принцип "музикальної стопи" лежить в основі віршування народних пісень, а не породжений ними, тобто цей розмір не є повністю народним. А крім того, він теоретично обґрунтував "музикальний" розмір і вказав на головні ритмічні ознаки "музикальних стоп".
Перша із них полягає в тому, що музична стопа в народній і староруській поезії - це більш-менш самостійнасинтаксична цілість, тобто складається
Loading...

 
 

Цікаве