WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська дитяча література: морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей - Реферат

Українська дитяча література: морально – етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей - Реферат


Реферат на тему:
Українська дитяча література: морально - етичні основи філософії Григорія Сковороди, Микола Вінграновський. Твори для дітей
1. Морально - етичні основи філософії Григорія Сковороди
Творчість Григорія Сковороди цікава й багатогранна. Життя його є взірцем
служіння Богові, прагнення до самовдосконалення. Самопізнання людини, на думку
Сковороди, має своєю остаточною метою "Мистецтво життя", яке він називає
"найвеличнішим" з усіх мистецтв. Значення філософії в житті людини пов'язується
ним із вищою мудрістю, що встановлює критерії пізнання й діяння. Людина шукає
щастя і знаходить його через самопізнання. Вихідні постулати світогляду
мислителя, що уможливили вихід на проблеми людської поведінки, мають за основну вимогу "жити за натурою", здійснити вибір "спорідненої" діяльності. Людина мусить виховувати себе в такому дусі аж до "другого народження". Не слід спотворювати природне - воно всьому начало. Того, що воно відміряє людині, досить для життя, , отже слід задовольнитися малим. Найвищим усвідомленням цього задоволення є "вдячність" - певний ціннісний рівень людського буття. Вдячність або євхаристія, поширюється Сковородою на Бога батьків, благодійників. Мислитель розвиває смислову послідовність: вдячність - благо чесність - самозадоволення. Завдання виховного процесу в його розумінні - зберегти здоров'я і навчити вдячності.
Перекладаючи книжку Плутарха "Про спокій душі", Сковорода описує способи й умови досягнення незворушності. Серед них - спокійна, чиста совість. Міркуючи про мистецтво життя, Сковорода застерігає від головного ворога - світу, який у його уяві постає "нарум'яненою мавпою", "прикрашеною труною". Світом править демон глупоти, проти якого застерігав, як відомо, також і І.Кант Дурість як поєднання глупоти й злоби виступає у дослідженнях відомих моралістів головною рисою людського роду. Найбільше вона виявляється там, де людина відчайдушно, сліпо і, головне, вперто продовжує чинити саме те. Що завдає їй шкоди, роблячи абсурдним своє життя.
Викладаючи принципи мистецтва життя, Сковорода підкреслює, що бути щасливим означає пізнати себе, свою природу, творити свою долю й перебувати в тому, що тобі споріднене, але додержуватися відповідності "всезагальній посаді", тобто місії благодіянь і послуг. Мислитель навіть наводить визначення вдячності, описує природо відповідні людські вчинки й риси характеру. Це - "твердь" і "здоров'я серця", котре все має за благо і через це укріплюється. Блаженними плодами життя називають радість, веселощі, задоволення. Вони спричиняються "тишею сердечною", остання - вдячністю. Сковорода мислить її як "чистий, тихий благовонний дух", "ясну годину світлого смислу". Усі терни й будяки бувають від заздрощів, заздрість - від ремствування, а те - від невдячної волі, що невсипущим хробаком удень і вночі гризе дух. Для людського життя гавань і надія - в євхаристії. Вдячність задовольняється власним змістом, не зазіхає на чуже. Невдячність породжує смуток нудьгу, жадобу, заздрість, що її прагнуть задовольнити улесливістю, крадіжкою, ворожнечею, кровопролиттям, тобто всією безоднею беззаконності. З нею пов'язуються вічна печаль, збентеження, зніяковілість, відчай. Саме так живе весь світ. Отже, саме невдячність, за Сковородою, перебуває в основі всіх негативних рис людини.
Мислитель співвідносить вдячність і благочестя. Воно іменується дочкою вдячності. А та - дочкою духу віри. Розкриваючи психологічні залежності морально - етичного порядку, Сковорода розвиває вчення про автаркію, або само задоволеність, відповідаючи цим на запитання, як "можна бути самим собою" - благочестивим і вдоволеним. Як і "вдячний Єродій", людина має бути вдячною, пам'ятаючи, що вчинки користолюбства гублять, розбещують натури. Вони відволікають від справжніх цінностей, притуплюють переживання буття, заважають "другому народженню".
Усвідомивши для себе причетність людини до об'єктивно значущої основи - над індивідуальної природи. Сковорода розгорає в ціннісно - смисловий ряд низку моральних відносин, що завершуються "вдячністю". В ній людина не втрачає власної гідності, а навпаки, дістає стимул для змістовного спілкування з іншою людиною на основі поважання її особистої самобутності. Людська досконалість, ґрунтуючись на "мистецтві життя", вивільнюються від усього наносного, переборює спокусу жадоби до речей, яка обертається втратою себе у вульгарній прив'язаності до предметного світу. Досконалість дає людині можливість відчути різноманітність і багатство її окремих переживань на тлі єдності з невимовною, "незбагненною" основою буття. Ця основа не стоїть над людиною, не відділена від неї прірвою. Людина - в ній, вона - в людині. Акт самопізнання є для людини актом адекватного їй способу розкриття вічної загальнолюдської основи власного буття.
Морально - етичні основи філософії Григорія Сковороди надзвичайно вдало висвітлені у його поетичній спадщині. Домінуючим у творчих пошуках митця була проблема пошуку щастя людини на землі, умови і шляхи його досягнення. Темі щастя присвячено чимало віршів, значна частина харківських байок і цикл діалогів: "Разговор п'яти путников о истинном щастіи в жизни", "Кольцо", "Алфавіт, или буквар мира" та ін. В них Сковорода доводить, що істинне щастя не існує у готовому вигляді, а виробляється людиною в процесі життя, трудової діяльності, в бунті проти соціального рабства. Він був твердо переконаний, що усі люди мають право і здатні пізнавати свою природу і закони свого щастя. Сковорода дотримується думки, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві, славі і чинах, а в душевному спокої, в корисній праці.
В художніх творах Сковорода приводить думку, що щастя - в пізнанні та самовдосконаленні на основі "сродної" життєвої діяльності. Воно - в гармонійному поєднані того, що задовольняє внутрішні духовні потреби людини, воно - "всередині нас самих":
Глянь в сердечние пещери!
В душі твоїй глагол, вот будеш с ним весьол!
Поет підкреслює, що головне в житті людини - серце. Сердечне задоволення, "веселість серця" є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди: "О, сколь дорога ти. Радость сердечная!"зане до певної міри також із самотністю, яка схиляє до роздумів, до пізнання самого себе. Звідси - відраза до "городов многолюдних", де панує егоїзм, користолюбство, гірка неволя і розпуста.
Сковорода шукає душевної рівноваги осторонь від суєтного світу. В гармонії з природою, яка приносить йому неповторне відчуття повноти життя:
О дуброва! О свобода! В тебе я начал мудрець,
До тебе моя природа, в тебе хощу и умереть.Якщо вірші та пісні Григорія Сковороди насичені філософськими роздумами про становище людини в суспільстві і розкривають внутрішній світ поета, то його трактати сповнені філософських роздумів про щастя в житті людини, про її взаємини з навколишнім світом. Філософ учив, що справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці. Він підкреслював, що прагнення до творчої праці лежитьу самій природі людини. Праця відрізняє людину насамперед від тварини. Вона є найголовнішим джерелом радості, насолоди і щастя.
На думку, Григорія Сковороди, праця самою природою призначена супроводжувати все життя людини, вона - всеперемагаюча сила, без якої немає ніякого людського добра. Але праця стає радістю і щастям лише тоді, коли вона відповідає індивідуальним природним нахилам людини, є "Гродною", вільною. І навпаки, "несродная" праця не приносить їй ні насолоди, ні морального задоволення, а суспільству завдає непоправної шкоди. Така праця є мукою,
Loading...

 
 

Цікаве