WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українська дитяча література: пізнавальне та виховне значення дитячих творів Бориса Грінченка; дитяча тема Володимира Винниченка - Реферат

Українська дитяча література: пізнавальне та виховне значення дитячих творів Бориса Грінченка; дитяча тема Володимира Винниченка - Реферат

занедужала, і нездужала довго...хоч і встала - таки..."
Як бачимо, дитячі оповідання Бориса Грінченка мають важливе пізнавальне та виховне значення. Вони вчать насамперед людяності, добра, дають уявлення про красу й потворність людської душі. Читаючи твори Бориса Грінченка для дітей мимоволі поринаємо у цікавий і захоплюючий світ дитячих образів, переймаємося їх болями, турботами, вчимося важливих життєвих істин, адже кожен твір несе повчальний зміст.
2. Дитяча тема Володимира Винниченка
Володимир Винниченко як неперевершений майстер новелістичного жанру зумів створити цілу низку неперевершених образів, зовсім відмінних від притаманних тодішнім літературним традиціям. Особливої уваги заслуговують дитячі образи. "Майстерність письменника - в особливому баченні життя дитини, її характеру, суспільних зв'язків. Винниченко виступає майстром витонченого психологізму, що відрізняє його оповідання від подібних творів Б.Грінченка, С.Васильченка, М.Коцюбинського, В.Стефаника та інших.
Дитячі образи В. Винниченка виписує уважно, переконливо, виявляє увагу до особливостей дитячого характеру, заглиблюється у внутрішній світ своїх героїв, їхні думки й переживання. Автор як тонкий психолог часто аналізував підсвідомі першопричини поведінки людей, їхні інстинкти, соціальне та біологічне у вчинках . Такою є історія "паршивого байстрюка", абсолютно не подібної до оточення дитини, яка переростає в трагедію, що змушує замислитись і героїв твору, й читачів. Тема долі байстрюка, розкрита у новелі "Кумедія з Костем", яка була надрукована у 1910 році, була не новою для української літератури, адже від появи Шевченкової "Катерини" та інших творів минуло багато часу. Однак В.Винниченко зумів по-новому підійти до розгляду даної проблеми. Автору вдалося зобразити соціальні та моральні вади суспільства не через прямий осуд конкретних винуватців народження "байстрюків", а завдяки розкриттю обставин життя й психології самих жертв. Новела розпочинається із категоричної думки автора про свого головного героя: "З Костем сталася чудна кумедія...". Письменник називає його "кумедним хлопцем". Вся "кумедність" його полягала в тому, що він, непривабливий, з "ріденькими, гостренькими" зубами, "нізащо не кусався", коли його били і ніколи не плакав.
Однак письменник розкриває нам, що за Гостевою непривабливістю, відчайдушністю та дещо зверхньою поведінкою криється біль, прагнення привернути до себе увагу, комусь сподобатися, доказати, що він все-таки людина, а не якась істота, про яку всі одностайно кажуть: "байстрюк". Автор уважно виписує найдрібніші деталі в показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на "забитого боязкого собаку", що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Кость постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина. Яскравим свідченням цього є такі рядки: "Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі йшли не раз, що заплаче, таки ні... Його так і прозвали за це "кам'яним виродком".
У Костя прокидаються надії, коли він дізнається про свого батька. Згодом помічаємо дивну ніжність до недопалка, що побував у руках батька - пана. Кость міцно тримає його, як найдорожчу в світі річ ("То татове!"), яка хоча б трохи пов'язує його з батьком. З тим недопалком у руці він і помирає, з тим недопалком і поховають "кам'яного виродка". Спроба кухарки забрати недопалок несподівано викликала сльози, "як горох" - вони, як і оті "хр-р-р!", розкривають глибокий розпач "впертого" хлопчика від усвідомлення власної "нічийності". Твір пройнятий протестом проти нелюдського в людях і співчуття до "кумедного Костя".
Новелу "Федько - халамидник" Винниченко також розпочинає із характеристики головного героя: "Це був розбишака - халамидник". Але разом з тим ми довідуємося, що Федько був не лише шибайголовою, а й чесною, благородною людиною. Автор виділяє провідну рису свого героя: "Спокій був...ворогом" Федька, "з яким він боровся на кожному місці" - це є ключем до розуміння його "гріхів": перекидання діжок з водою, ламання хаток, відбирання змія тощо. Поведінка Федька на перший погляд дещо зухвала, адже "ходить руки в кишені", "картуз набакир", "чуб йому стирчаком", "очі хутко бігають", під час повені "одяг на ньому весь мокрий", "чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті" І назва "Федько - халамидник" цілком підходить до твору.
Однак чимраз більше розкриваються і позитивні риси характеру Федька: він попереджає про свої вчинки, а коли його карає батько, не плаче, не проситься, "не обідає, що більше не буде", в усьому відразу признається, ні на кого не перекладає власну вину. Навіть бере на себе вину Толі, хоча той і думає зневажливо про свого товариша з бідної робітничої околиці. "Тому "босявка" й "халамидро" є улюбленцем хлопців, які в критичні хвилини називають його не інакше, як "Федя". А коли Федько перходить річку, його однолітки "починають од щастя пищати, боротись, кидати каміння у кригу".
Властива для новелістичного жанру й несподівана розв'язка: смерть Федька. Автор про це говорить коротко, лаконічно: "...На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка і Гаврик плакали навзрид". Як бачимо, жодної авторської оцінки. Власне у цьому - найвища майстерність в зображенні людської психології. Так само майстерно через економні художні засоби постають й інші підлітки у новелі, зокрема Толя. Думки цієї "благородної дитини" далеко не благородні: "Мурло репане", "його папа багатий, от і все"... Раннє і, мабуть, остаточне моральне звиродніння цієї нечесної боягузливої дитини показано вфіналі: "Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком". Отже, судячи із цинічно - грайливої поведінки Толі, можна сказати, що він зовсім не почуває себе винним у смерті Федька. Підсумок сюжету - засіб увиразнити нездоланність конфлікту між піднесеним і потворним.
Важливу роль приділяє В.Винниченко створенню характерів героїв, враховує їх внутрішні переживання. У творчості Винниченка наявний досить своєрідний підхід до створення характерів героїв: "Для створення цілісної, психологічно довершеної картини дійсності та особи в ній письменник послуговується комплексом засобів, оновлюючи традиційні принципи художньої виразності. Наповнення новим змістом портрету і пейзажу поєднується я у творчій манері Винниченка з іншими складовими процесу характеротворення".
Отже, у дитячій новелістиці Винниченка спостерігається якісно новий підхід до зображення характерів героїв, який базується в основному на психологічних аспектах Важливу увагу автор приділяє як зовнішнім, так і внутрішнім якостям героїв, показуючи їх у динаміці розвитку. Герої Винниченкових оповідань водночас звичайні діти, але разом з тим - це особистості неординарні, виняткові, які сповідують певні морально - етичні закони і кожен по - своєму підходить до розв'язання життєвих проблем, що і є мірилом оцінки конкретної особистості.
Використана література:
1. Антологія українського оповідання. - К.: Держ. Видавництво художньої літератури, 1960. - т. 1-4.
2. Брайко О. Особливості сюжетобудови дитячої новелістики В. Винниченка // Укр.. мова та літ. - 2004. - №14. - с.10-11.
3. Винниченко В. Краса і сила (Упор., автор. приміт. ФедченкоП., автор. передм. І.Дзеверін. - К.: Дніпро, 1989.
4. Грінченко Б.Д. Під тихими вербами /Упоряд. І приміт. Т.Г. Третяченко. - К.: Рад школа, 1991. -494с.
5. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. Кн..3: Навч. посібник / За ред. М.Т.Яценка. - К.: Либідь, 1997. - с. 241-271.
6. Кіліченко Л.Н. Українська дитяча література: Навч. посібник. - К.: Вища школа. Головне вид-во, 1988. -264с.
7. Малець Л. Світ дитячої душі у творчості Володимира Винниченка (за матеріалами збірки "Намисто") // Укр.. мова та літ. - 1997. - ч. 4. - с.2-4.
8. Мацевко Л. Засоби характеротворення в малій прозі Володимира Винниченка // Дивослово. - 2000. - ч.2. - с.45-47.
9. Погрібний А.Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1988. - 268 с.
10. Скобелєва - Сологуб Н. Володимир Винниченко: про дітей і для дітей // Слово і час. - 1999. - №7. - с.60-64.

 
 

Цікаве

Загрузка...