WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олекса Довбуш в очах народу та Романа Федоріва - Курсова робота

Олекса Довбуш в очах народу та Романа Федоріва - Курсова робота

зрячими і подякували " (с. 28-29) Довбушеві та й стали йому подругами.
З нашої точки зору, автор повісті вміло використовує народні вірування, фольклор, традиції і навіть елементи язичництва, щоб сповна показати любов до рідної землі і довести, що вона невимушена, а від щирого серця .
" Легенда третя " розповідає про те, як Олекса Довбуш зустрічається з Дідом Велетом, який все розповідає, і він присягається бути вірним землі своїй і захищати її. Перед нами розкривається внутрішній світ героя, душа, в якій " … кипить гнів матері, в якої кат у Станіславові стяв сина … віє сум матері, в якої шляхта збезчестила доньку… стогне прокляття матері, в якої син став зрадником …" (с.37). Перед нами постає зовсім новий образ Олекси Довбуша, це не той Довбуш,який ( як сказано в народних легендах) став опришком заради особистої помсти. Це людина, яка носила в собі волю великої землі і гнів великого народу. Це був син Карпат, який став жбаном цілющого, життєдайного вина для цілого народу .
В народних легендах сказано,що силу Довбуш попросив для себе сам,а топірець витесав.А в повісті сила і зброя -- це подарунок від Діда Велета."Тепер візьми собі бартку золоту…Шолом жоден не витримає удару твого топірця…Даю я тобі також силу велику, -- при цих словах Дідо топірцем розрізав Довбушеву праву долоню, в маленьку рану поклав пелюстку калинового цвіту,стулив рану назад, і вона зрослася"(с.38).Дав Дідо Олексі і мудрість,посадивши на його голові дванадцять срібних волосків, але попередив, що, треба боятися зради,бо "…хто вивідає…тайну і наб'є стрільбу срібною кулею,дванадцятьма зернинами ярої пшениці, над якими дванадцять попів відправили дванадцять служб за упокой… душі,то…від тієї кулі ти вмреш"(с.39).
В "Легенді четвертій" ми бачимо не нові для нас якості характеру(як і в народних легендах,так і в повісті)Олекси - це мужність,але в повісті також показано повагу легіня до старших.
А також у цій легенді з'являється ще один персонаж із народних вірувань - Антипко, чортів слуга. В народних легендах дуже рідко можна зустріти цього персонажа, особливо в такому амплуа , та до цього питання ми повернемося трохи згодом.
Кардинально змінює нашу уяву про Довбуша " Легенда п'ята". В народних легендах ми ніколи не зустрінемося з образом Олекси, закоханого романтика, а от у повісті… Олекса Довбуш зустрічає Анничку - красиву гуцулку, яка відразу закохалась у нього. Олекса також відчув, що його серце частіше б'ється поруч із нею. Перед нами вимальовується образ не просто месника, а людини, яка здатна відчути, що таке любов, мало того, вона здатна покохати назавжди. " Легенда дев'ята " розповідає нам про їхні зустрічі та довгі розмови. Анничка співала пісень. " Його повіддю заливала ніжність, і він купав дружину в пестощах…" (с. 109). Так, саме дружину, бо Анничка і Олекса заприсяглися одне одному в коханні і вірності, а повінчала їх Зелена Верховина. " І чим більше відміряв їй ласки, тим чувся багатшим і сильнішим, був схожий на криницю, яку не можна вичерпати, і був подібний на праліс, який, віддаючи сонцю краплини роси, взамін брав потоки дощу" (с. 109).
На тлі боротьби і відвоювання волі неосяжна тайна кохання здається маленьким острівцем серед бурхливого моря , це світ двох, в який не має права зайти посторонній. В народних легендах ми не зустрічаємо такого Олекси Довбуша.
В "Легенді одинадцятий" показано, як Олекса з Анничкою в зимовий період живуть разом на Чорній горі у хатині. Анничка поралась по господарству, а " Олекса з-під вій стежив за її проворним господарюванням. Від її стрункої постаті, перехопленої крайкою, від білих рук, синіх очей і кучерявої коси віяло на нього теплом і миром " (с.129). В ці хвилини Довбуш не відчував себе месником, а просто людиною. " Анничка була для нього землею, конче необхідною, йому здавалось, що Зелена Верховина прибрала людську подобу, втілилась в Анниччиному тілі…" ( с. 129)
Ніде в народних переказах чи легендах ми не знайдемо такої прекрасної розповіді про кохання. Але життя продовжувалось і підносило Олексі сюрпризи.
" Легенда двадцять перша" розповідає, що герой дізнається про народження сина, йому в цю мить хотілося співати, забувши про все на світі, про свій обов'язок, про Зелену Верховину, бо не знав Довбуш, що втратив Анничку, а, дізнавшись, не вірив.
Автор зображує Анничку кущем калини на її могилі, і, коли Довбуш прийшов до могили коханої, то кущ розмовляв з ним, а сопілка, яку він зробив , співала Анниччиним голосом. Олекса був сумним, горе полонило його душу. Ніде в народній творчості не розповідається про те, як Довбуш вибирав собі коня. Автор " Жбану вина " присвятив цьому дійству " Легенду шосту". З однієї сторони, здавалось би, що це не є дуже важливим елементом, але якщо повернутись на кілька століть назад в історію, то зустрічаємось і з таким фактом, що кожен лицар будь-якої доби вважав за честь мати хорошого і вірного коня. Так і Довбуш вибрав коня за своїм характером. Не вибрав він ні панського, ні родового, а вибрав газдівського коня. Це засвідчує ще одну рису характеру Олекси - любов до тварин. Автор показує, що герой розмовляє із своїм Сивим, як з другом.
У " Легенді сьомій" автор відкриває для нас ще одну особливість "його Довбуша ". Тут розказано, як на прохання дівчини Марусі Довбуш прийшов поквитатися з паном Жельманом, який знеславив дівчину. Олекса не вбиває його топірцем , ні " … ці великі очі встромив Довбуш у Жельмана .Чуда не скоїлось, дива не сталося…, але старий орендатор раптом заслонив долонями обличчя, ховаючись від палючого вогню людського гніву… і віддав Єгве душу" (с. 88). Перед нами образ людини - месника, в якій горить вогонь помсти, і він на стільки палючий, що від погляду можна померти. В легендах народу ми не знайдемо згадки про якийсь особливий Довбушів погляд, а Роман Федорів зумів показати в очах Олекси гнів його душі і відкрити для нас його силу.
В "Легенді восьмій" автор знову використовує елементи християнських вірувань, за допомогою яких показує нам силу Довбуша. В ній ідеться про Великого Цимбаліста, до якого прийшла Смерть. " … люди Смерть не виділи і не чули, лише Великий Цимбаліст зачув смертну ходу " ( с.88). Тобто про смерть говориться, як про живу істоту . Наостанок захотів Цимбаліст послухати гру цимбалів, але мелодія була не мила. Тоді Олекса наказав заграти йому самому.
" Олекса повернувся лицем до того місця, де лежали смерекові колоди. І він… уздрів Смерть. Вона показалась йому навмисне, аби вібити… охоту зманювати Великого Цимбаліста, щоб той платив людям борг… " ( с.98). " Перші звуки, як перші краплі дощу в спеку, додали сили і надії Великому Цимбалісту, тому наступні звуки впалигучніше … Смерть уже не сиділа, вона танцювала … обливалася потом ..." (с.99). "Врешті Довбуш змелосердився над смертю..."(с.100).
Виходячи із змісту цієї легенди та з народних ( частково язичницьких) вірувань гуцулів, Довбуша можна порівняти з Чугайстром - добрим лісовим мешканцем, який міг "затанцювати" людину до смерті. Тобто автор у підтекстовому плані надає
Loading...

 
 

Цікаве