WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Олекса Довбуш в очах народу та Романа Федоріва - Курсова робота

Олекса Довбуш в очах народу та Романа Федоріва - Курсова робота

Довбуша"8.
Олекса Довбуш, не маючи великого майна, за прикладом багатьох інших селян, розорений шляхтою, залишив батька, матір і пішов в опришки: "Отак тепер не буду газдувати, але й пан не буде панувати"9.
Незвичайна сміливість, завзятість, неабиякі організаторські здібності, ненависть до ворогів сприяли тому, що навколо Довбуша згуртовувалися опришки. За лицарство й чесність народ високо цінував Олексу. Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш "вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великій пошані..."10.Перший період антифеодальної діяльності Довбуша охоплює 1738 - 1743рр.
Спочатку Олекса Довбуш діяв зі своїм братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село. Наймит Гаврила Твердюча, у комірному в якого перебував Василь Довбуш із сім'єю, розповідав на допиті в 1739р., що сини
Довбуша, озброєні від ніг до голови, часто вночі з'являлися у Печеніжині. Але до хати вони не заходили, весь час були на сторожі, викликали матір і говорили з нею, а "відходячи, залишали родичам грошову допомогу" 11 .
Навесні 1739р. Олекса й Іван разом з опришками зупинилися в печеніжинській корчмі. Про що вони говорили, на якому грунті почалася суперечка, невідомо, але Іван і Олекса дуже посварилися. Мабуть, серйозною була незгода, бо від розмов перейшли до зброї. Іван, охоплений сліпим гнівом, так "вдарив брата топірцем по нозі"12, що Олекса на все життя залишився кривим. У пісні співається:
Та й на ніжку налягає,
Топірцем ся підпирає.
З того часу назавжди розійшлися брати Довбуші. Олекса і далі діяв зі своїм загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, на Бойківщину.
Особливо активно діяли опришки О.Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738р. Їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа.
У жовтні 1739р. Довбуш прибуває на солеварню в с.Текучу і розправляється з лихварем Лошаком, про що свідчать зізнання опришка Панейчука13.
Народний месник нападає на шляхетські маєтки в Уторопах, Товкачику, палить панський двір у селі Вербіжі біля Коломиї. "Опришки забрали гроші і деякі речі"14. Карає шляхту у Воскресінцях, погрожує спалити Кутиза - ненависного пана за страту опришків, мстить багатієві в Ясенові, Микуличині, успішно діє в інших містах Покуття.
Основним місцем перебування Довбуша та його загону в 1742 - 1743рр. була гора Стіг - стрімка і недоступна вершина на найдальшому південному крилі гірського пасма Чорногори. Звідси народні месники за допомогою закарпатських опришків завдавали дошкульних ударів не лише галицькій шляхті, а й багатіям Закарпаття.
Але найбільшого розголосу набула розправа Довбуша над Дідушком у Довгополі. Це був відомий багатій, мав маєток, чимало слуг, а також отари овець та просторі полонини. Дідушко, боячись, аби Олекса Довбуш не зруйнував маєтку,
5
докладав багато зусиль, щоб упіймати його. Він наказав селянам Довгопілля та інших навколишніх сіл видавати опришків, а за голову самого Олекси обіцяв значну грошову винагороду.
Звичайно, все це стало відомо ватажкові, і він вирішив розправитися з Дідушком. Олекса Довбуш не забирав ніякого майна і грошей, а про загибель Миколи Дідушка залишився запис у метриці с. Довгопілля від 1772р. У ній сказано: "Року Божія 1742, м-ца Мая, дня третього Миколай Дідушко Атаман Довгопольський пострадав от Алексія, опришка, Добошем названого, котрій Добош первіє онаго муками суворими истязя, а по сем главу єму сокирою отсіче и храмину сь трупом сжече, главу же собою взят и никто же не веть, томко он сам, где ю скри"15.
Навесні 1743р. Довбуш знову збирає загін на горі Стіг і починає походи. Коли в попередніх роках він розгортав діяльність на Коломийщині, в її південно - західній частині, то в 1745р. починає діяти на східному Поділлі.
Перехід Довбуша з гірських районів у підгірські й низовинні - надзвичайно цікаве явище. Воно свідчить про те, що Олекса бореться не лише в горах, а й сходить "в доли, щоб і там наносити панам удари"16.
Розправи Довбуша з різними лихварями, орендарями у 1738 - 1745рр. викликали серед простого люду захоплення і загальну симпатію. Довбуш здобуває заслужену повагу серед народу: "Дай, боже, - казали, - тому Довбушеві всього того, що має, Дай, Боже, йому здоров'я та прибуток добрий..."17.
Навіть шляхта вимушена була визнати популярність Довбуша. Коронний гетьман Йосиф Потоцький, який володів у Прикарпатті великими маєтками, в серпні 1742р. у спеціальному універсалі вказував шляхті на серйозну небезпеку від опришків Довбуша. "Широко відома в цілому Покутському і Підгірському краї злість і зухвалість хлопа Довбуша, який від 3-х років з купою зібраних опришків нападає на шляхту"18.
Аналізуючи діяльність опришків під проводом Довбуша, не можна обійти увагою самої його особи. Звичайно, всі шляхетські джерела, що подають звістки про Довбуша, оцінюють його негативно. Вони постійно називають
6
опришків "гультяями", "розбійниками", а самого Олексу характеризують як "немилосердного вбивцю", "страшного розбійника"19, а в зверненні княжни Яблоновської Довбуша названо "герштом усіх заворушень, виступів, смоком, вихованим у Запрутських горах"20.
Однак, уважно аналізуючи історичні джерела, переконуємося у тому, яким добрим, гуманним і справедливим був Олекса Довбуш.
"У 1850р. 120- річний житель с. Вижнє Жаб'є Шімон, котрий юнаком бачив Довбуша, розповідав, що Олекса був високий, плечистий, темноволосий, краснолиций, рухливий, мав усміхнене обличчя, проникливий погляд, дзвінкий голос".
На ньому була шапка з павиним пір'ям, мазана сорочка, широкий пояс, за ним - два пістолі, порохівниця, капшук на тютюн, торба, на плечі - кріс. Довбуш носив червоні штани і був взутий в постоли"21. За свідченням яблунівського губернатора Колендовського, при пораненому Олексі "не знайшли жодних прикрас, на ньому була лише порохівниця з блехою1, позолочена каравака2, талісман3, два медальйони і пляшечка, в якій було мило та святі дари, грудка срібла, дві срібні голки, хрест руський, різьблений, 9 зерен пшениці у вузлику. Все це було у шкіряній мошонці"22. Отже, Олекса Довбуш дотримувався звичаїв і вірувань, характерних для Гуцульщини.
Довбуш був фізично сильною людиною. Про це переконливо свідчить факт, що він високо підняв зв'язаного Дідушка з сином однією рукою і, демонструючи свою силу в оточенні прислуги і опришків, заявив: "Ось так-то в'яже Довбуш, пане Дідушку"23.
Кожен опришок був добре озброєний. Сам Довбуш носив рушницю, два пістолі, топірець, рогатину4 і палаш5. Палаш був відзнакою влади і належав тільки ватажкові загону. Перед смертю Олекса передав побратимам пістолі і рушницю.
1.Бляха - металева пластинка для прикраси.
2.Талісман - предмет, що, за марновірними уявленнями , має чудодійну силу і оберігає від небезпеки його власника.
3.Рогатина - холодна зброя у вигляді ножа ,насадженого на довгий дерев"яний держак.
4.Палаш -- холодна зброя з довгим, прямим широким двосічним клинком на
Loading...

 
 

Цікаве