WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Винниченко Володимир, поетика малої прози та новелістика - Реферат

Винниченко Володимир, поетика малої прози та новелістика - Реферат


Реферат
Винниченко Володимир, поетика малої прози та новелістика
ЗМІСТ
Вступ.................................................................................................................
§ 1 Поетика малої прози В.Винниченка........................................................
§ 2 Новелістика В.Винниченка......................................................................
Висновки..........................................................................................................
Література........................................................................................................
§ 1. Поетика малої прози Винниченка
Винниченко розпочав свою літературу творчість на тлі згасання поетики реалістично-побутової школи, її народницько-етнографічної тематики (І.Нечуй-Левицький, П.Мирний). Починаючи з кінця ХІХ ст., згадана школа все більш і більш поступалася місцем модерній прозі та драмі (Л.Українка, О.Кобилянська, В.Стефаник).
Прихід В.Винниченка довершує в українській літературі перемогу неоромантизму. Хтось називав це неореалізмом, хтось неоромантизмом, хтось імпресіонізмом, хтось експресіонізмом... Можна сказати, це був синтез "ізмів" з тою чи іншою пропорцією компонентів, художньо вмотивованих для певного твору. В основі такого письма справді лежав принцип Винниченкового герояї6 "Людина - це рух переживання, це думка, радість, печаль, мрія, страждання, надія. Техніка? Форма? Давайте її сюди, давайте найкращу, найдосконалішу форму: імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, що може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!" .
Так, саме він у своїх творах звертається до неоромантизму: пейзажі Винниченкові справді розмаїті, вони змальовані людиною, яка розглядає їх з висоти свого зросту, стоячи на землі. Жіночі образи у творчості В.Винниченка утворили цілу галерею найрізноманітніших типів - від цнотливої дівчини до байдужої повії, від замордованої працею робітниці до знудьгованої фаталістки.
В.Винниченко у своїх оповіданнях зображував не тільки центрально-провідне, героїчне, але й буденне, дріб'язкове, смішне, а інколи - шкідливе.
Герої Винниченка багато рефлексують, багато розмірковують про власні вчинки, слова та про відчуття.
Також письменник у своїх оповіданнях порушує проблеми релігії, віри в Бога, відкриття й трактування проблеми як філософської категорії, як пізнання сенсу людського життя. Однією з головних рис поетики Винниченка є його спосіб застосування тропів, тому що вони найчастіше служать для характеристики й індивідуалізації персонажів, змалюванню картин, визначення явищ, речей та інтер'єру.
Твори Винниченка багаті на порівняння. У нього будь-який матеріал є необмеженим джерелом несподіваних, завжди свіжих порівнянь. Змінюючи якусь рису, письменник, буває, часто повторює порівняння в одному оповіданні або переносить його до інших.
У поетиці Винниченка виділяємо три найголовніші засоби:
1) засіб контрасту;
2) засіб учуднення;
3) засіб несподіваного закінченого твору.
Прикладом є уже перший твір "Краса і сила", саме це оповідання є контрастом краси і сили. Але найповніше засіб контрасту викривається у нарисі "Контрасти". Нарис закінчується назвою свого тричі повтореного початку "Контрасти, контрасти, контрасти" . Таке трикратне акцентування стало символічним; перший із своїх улюблених засобів та одну з форм - антитезу Винниченко проніс усю свою творчість. Отже, контраст - золоте кільце серед його образних засобів.
Лейтмотивом мистецького сприймання Винниченка є постійне звернення до природи - початкового ключа життя. Звідси таке широке застосування засобу учуднення. Несподівані зіставлення й закінчення в його оповіданнях інтригують, захоплюють і залучають читача до співпраці з автором. Читач постійно перебуває на порозі фінальної розв'язки головного конфлікту, але не може його переступити аж до самого кінця. Це одна із мистецьких причин того, що оповідання Винниченка ніколи не надокучають і часто вдруге читаються на рівні першого сприймання.
Публіцистика і тенденційність - органічні ознаки творчості Винниченка. Надмірний психологізм шкодив його творчості, але ця риса простежується майже в усіх оповіданнях.
Творячи свою літературну мову на ґрунті народної розмовної, автор широко доповнював її словами науки та власними неологізмами.
Наприклад, Винниченко створив групу абстрактних іменників-неологізмів: залізність, червоність, чорність тощо. Дуже ймовірно, що цей спосіб творення автор запозичив із французької літератури.
Винниченко у своїх оповіданнях канонізував багато тих слів, які раніш не були в літературі: звійки, сьорбати, уфкати тощо.
Звідси у Винниченка майстерність зображення й новаторство освіження літературної мови щирістю народного говору.
Наш автор перший в українській літературі найвиразніше застосував новоромантичний принцип: серед юрби побачив людину, звільнив її мистецькими засобами з моральної казарми і підніс її до гідності складної індивідуальності.
Винниченко, вивчаючи письменників та мислителів, завжди залишався собою. Цю ознаку він передав і своїм кращим героям, що ніби живими залишилися на крутих зворотах півстоліття української літератури.
§ 2. Новелістика В.Винниченка
Новелістика В.Винниченка складає понад сотню творів, різних за жанрово-стильовими ознаками: новела, етюд, казка, нарис, оповідання-портрет тощо. І все ж вони не проста сукупність творів малої прози, а цілісна система, об'єднана спільними ідейно-проблемними настановами.
"Винниченко знов і знов повертається до людини, заглиблюється в її дух і почуття, щоб з'ясувати, яка вона, ця людина? Який її моральний потенціал? Які уявлення про себе та про інших, про минуле і теперішнє, про історію?
З винятковою зосередженістю і послідовністю Винниченко від оповідання до оповідання аналізує все нові і нові аспекти проблеми людського буття." [1, 93]. Сьогодні дослідники погоджуються, що характер Винниченкової проблематики екзистенційний.
Звернемося до таких його творів, в яких екзистенційна проблематика становлення людини, усвідомлення нею свого місця у світі, характеру зв'язків між нею і світом, між нею та іншими людьми, - на першому плані. Серед них "Зіна", "Момент", "Радість", "Федько-Халамидник" та багато інших. Усі вони позначені напруженою дією, зіткненням полярно-протилежних героїв, несподіваною розв'язкою. В поетиці сюжетів таких творів активно використані інтригувальні, захоплювальні можливості класичної новели: унікальний
Loading...

 
 

Цікаве